Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Сучасні відносні вертикальні рухи берегів Світового океану. Рифтогенез

8. 5. Сучасні відносні вертикальні рухи берегів Світового океану

На динаміку берегів впливають тектонічні рухи, які відбуваються в наш час або ж відбувалися в новіший час (неоген-плейстоценовий). Такі тектонічні рухи в геологічній літературі називають новішими або сучасними. На вертикальні рухи поверхні прибережної суші накладається загальне для всіх берегів океану евстатичне підвищення рівня Світового океану. Гідрологи визначили швидкість цього процесу, спостерігаючи за футштоками. Виявляється, що за 1924-1964 роки рівень підвищувався в середньому на 2,3 мм/рік («Береги...», 1991). Швидкість підняття рівня за останнє тисячоліття становила близько 1 мм/рік.
Оскільки практичну зацікавленість має питання, затоплюється чи осушується берег, то доцільніше говорити про відносні вертикальні рухи берегів, тобто про сумарний ефект тектонічних, ізостатичних і евстатичних рухів. Дослідження за футштоками засвідчили, що лише незначна частина берегової зони розміщена в тектонічно стабільних умовах, оскільки футштоки ілюструють не абсолютні, а відносні зміни Світового океану.
Гіпотетично можна також отримати дані, як змінюються геоморфологічні типи берегів у зв’язку з вертикальними рухами берегів.
Такі спеціальні дослідження виконані Никифоровим Л.Г. і Соловйовою Г.Д. (1975). Виявляється, що акумулятивні, передусім лагунні, береги найтиповіші для занурення; вирівняні абразійні та абразійно-акумулятивні – відносно стабільні в тектонічному відношенні береги; мало видозмінені береги зазнають швидкого тектонічного підняття. Виявлено також, що дуже великі швидкості вертикальних рухів характеризують береги, що зазнають ізостатичного впливу. Отож максимальна швидкість підняття берега (до 5-14 мм/рік) характерна для областей інтенсивного післяльодовикового підняття – в Канаді, на Балтійському щиті, на Шпіцбергені, а дуже занурюються (опускаються) – в Гренландії та Антарктиді.
Значні від’ємні вертикальні рухи берегів властиві прибережним низовинам, складеним потужною товщею пухких відкладів. На думку дослідників, це, зазвичай, залежить від гравітаційного ущільненням відкладів. Передусім такого ущільнення і, відповідно, просідання, зазнають поверхні торфових відкладів, а саме – мулисті мангрові береги низовин тропічного та екваторіального поясу. Ефект просідання пухких відкладів, що формують акумулятивні узбережжя, посилюється в тому випадку, якщо на узбережжі розміщене велике місто, тоді ущільнення відкладів посилюється під вагою міських споруд і побудов.
Так, в дельті Міссісіпі, в околицях Нового Орлеану відносне занурення становить від 1,2 до 4,9 мм/рік. Під Шанхаєм земна поверхня опускається більше ніж 10 см/рік, досить близька до цієї величини (декілька сантиметрів упродовж року) швидкість опускання Венеції. Проте швидкість підняття чи опускання узбережжя областей недавнього альпійського орогенезу незначна, хоча деякі ділянки зазнають значних швидкостей відносних рухів рівня океану в зв’язку з рифтогенезом. Наприклад, зафіксовано велику швидкість підняття голоценових терас на північних берегах Шпіцбергена (до 1,5-2 мм/рік), що, найімовірніше, спричинено впливом хребта Геккеля – однієї із зон системи серединно-океанічних хребтів. Максимальна протяжність берегів, які зазнають значних швидкостей відносного підняття чи опускання (понад ±5 мм/рік) характерна для гляціоізостатичних областей, здебільшого по окраїнах докайнозойських платформ (табл. 8.1). Береги зі швидкостями руху +1...+5 мм/рік приурочені до областей ізостатичних рухів і геосинклінальних областей, а береги, що зазнають опускань (1...-5 мм/рік), здебільшого приурочені до геосинклінальних і платформенних областей. Причому основну їхню частину становлять береги, що характеризуються ущільненням і просіданням відкладів, що їх утворюють.

Таблиця 8.1. Відносні вертикальні рухи берегів Світового океану в різних тектонічних зонах (протяжність в %) [«Береги...», 1991; с.57] (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Загалом на земній кулі переважають береги, які відносно опускаються і стабільні, що здебільшого виражається в екстатичному характері сучасного наступання океану на сушу. Сьогодні цей процес заслуговує значної уваги, оскільки підйом рівнів океану сприяє не тільки розмиву берегів, але й швидкості підвищення рівня, які зростатимуть внаслідок так званого «парникового ефекту», що робить значно реальнішою небезпеку затоплення прибережної суші зі всіма негативними наслідками, спричиненими цим явищем.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом