Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Фауна хребетних Закарпатської області: зооценози водойм і лук, дібров, гірських лісів та високогір'я

Зооценоз водойм і заплавних вологих лук

Фауна хребетних цього зооценозу включає типових водних і напівводних тварин. Тут також трапляються екологічно пластичні види — убіквісти. Найповніше цей зооценоз представлений у теплий період року, взимку кількість видів зменшується до мінімуму. Отже, у зооценозі водойм чітко окреслені сезонні аспекти фауни хребетних. Усього в досліджуваних акваторіях зареєстровано 45 видів круглоротих і риб (К.К.Власова, 1956). З цієї кількості промислових 55%, решта — це так звана «смітна риба», якою живляться риби-хижаки. До найцінніших представників закарпатської іхтіофауни належать струмкова форель, дунайський лосось (головатиця), харіус, стерлядь. Менш цінними вважаються судак, в'яз, білизна, сом, щука, лящ, карась, сазан, а малоцінними — підуст, марена, головень, плітка, чехоня, густера, окунь тощо.

У водоймах Закарпаття найбільш численні тепер підуст, марена та головень. Підуст утворює промислові скупчення (нерестові, зимувальні та ін.), а тому й вилов його становить 60% усіх здобутих риб. Решта 40% розподіляється між мареною (6-9%), сомом (2-8%), щукою (4-6%), лином, карасем, окунем, йоржем, пліткою та іншими рибами (17-28%). Про інтенсивний вилов риби у водоймах Закарпаття не може бути й мови, бо рибні ресурси невеликі. Охорона та примноження рибних запасів є першочерговим завданням.

Батрахофауна зооценозу водойм і заплавних вологих лук нараховує п'ять видів хвостатих амфібій та усі види безхвостих, які навесні відкладають ікру у водойми різного типу. Карпатський тритон (гірські водойми), жовточерева кумка (передгір'я), озерна та ставкова жаби (рівнинні водойми) — найбільш численні види земноводних Закарпаття.

Герпетофауна зооценозів водойм і заплавних вологих лук Закарпатської області включає наступні види: живородяща ящірка, веретінниця, звичайний і водяний вужі, звичайна гадюка, болотяна черепаха (водойми в околицях Чопа).

Авіфауна цього зооценозу особливо різноманітна у квітні-травні та вересні-жовтні. У цей час тут концентруються різноманітні види водно-болотяних птахів, а також деякі хижаки та убіквісти. По узбережжях річок гніздяться понад 30 видів птахів (кулики, мартини, голінасті, пластинчастодзьобі, пастушки, горобині). У жовтні домінують грак, галка, крижень, чирок (71-83). У прибережних деревночагарникових насадженнях влаштовують гнізда понад 50 видів пернатих (голінасті, хижі, сови, ракші, голуби, дятли, горобині). Річища річок є пролітними каналами багатьох видів пернатих. Важливе екологічне значення для птахів мають русла річок у зимовий період. Загальна щільність популяцій у цьому зооценозі становить 856 особин на 1 км², домінують щиглик і грак (45,7%).

Найбагатша авіфауна на штучних водоймах, старицях, зарослих водоймах. Тут зареєстровано гніздування 18 видів (лиска, водяна курочка, пастушок, малий погонич, чомга, крижень, чирок-тріскунок, річковий мартин та ін.). Під час весняних та осінніх перельотів спостерігається кулик-горобець, турухтан, великий уліт, фіфі, дупель, сивий мартин, гуменник, білолоба гуска та інші види. Щільність птахів на цих водоймах влітку досягає 1000 особин на 1 км². Домінують лугова очеретянка, луговий чекан та чирок-тріскунок, які становлять 60% загальної біомаси (В.С.Талпош, 1969).

Теріофауна зооценозу водойм і заплавних вологих лук за видовим складом нечисленна. До типових ссавців-амфібіонтів у Закарпатській області належать водяна та мала кутори, європейська норка, річкова видра, водяна полівка, ондатра. З вологими луками екологічно пов'язані польова та малесенька миші, звичайна полівка, заєць-русак, горностай, ласка, бурозубки, частково пацюк, лисиця та дика свиня. На водоймах протягом усього року домінує водяна полівка, на вологих луках — звичайна бурозубка та польова миша, а у роки масового розмноження — звичайна полівка.

Зооценоз рівнинних дубових гаїв 

У старих дібровах з добрим підліском і трав'яним вкриттям у гніздовий період на 1 км² припадає 2538 птахів, з яких два види фонові—зяблик і польовий горобець. Влітку щільність авіфауни у дібровах становить 738 особин на 1 км², домінують лазорівка та велика синиця, а кількість птахів на 1 км² взимку до 330 особин, серед яких переважають лазорівка та повзик (51% усієї біомаси пташиного населення). У середньовікових дубово-грабових лісах щільність птахів у час гніздування трохи більше 2000 особин на 1 км² (В.С.Талпош, 1969). Тут зафіксовані понад 50 видів птахів, з яких домінують зяблик, лазорівка, вівчарик жовтобровий, що в сумі становлять 54% загальної біомаси. В орнітофауні зазначеного біотопу переважають птахи, які роблять гнізда в кронах дерев, в чагарниках, на землі.

Комплекс видів ссавців, що заселює діброви, типовий неморальний. Це сірий та лісовий вовчки, білка, лісова та підземна полівки, польова, лісова та жовтогорла миші, чимало рукокрилих, але типовим видом є руда вечірниця. До масових видів комахоїдних звірків належать два види бурозубок — мала та звичайна. Ці види активні протягом усього року і в зооценозі рівнинних дубових лісів досягають високої щільності. У пошуках їжі вони проводять майже 11 годин на добу.

Висока чисельність у дібровах їжаків. На 1 га лісочагарникових угідь у червні припадає від 0,6 до 1,5 звірків. Їжаки поїдають чимало травневих хрущів, полівок і мишей. Тому їх роль у зооценозі закарпатських дібров позитивна.

Чимало в цьому зооценозі кротів. Тут є усі види хижаків і парнокопитних, які особливо концентруються у дібровах в роки рясного плодоношення дубів. Жолуді охоче поїдають дикі свині, козулі, олені, гризуни, на яких полюють хижі птахи та хутро-промислові звірі.

Зооценоз гірських букових і мішаних лісів 

За кількістю видів хребетних цей ценоз займає друге місце після зооценозу оброблюваних земель. Тут зареєстровано:

  • 10 видів риб,
  • 13 видів земноводних,
  • 7 видів плазунів,
  • 74 вида птахів,
  • 56 видів ссавців.

Типовими і досить численними у бучинах Закарпаття є карпатський тритон, плямиста саламандра (Угольський буковий праліс), жовточерева кумка, квакша, трав'яна жаба, звичайна ропуха. Тут можна знайти прудку жабу, але її мало. З плазунів, які тепер мають низьку щільність популяцій, на південних схилах Українських Карпат трапляються прудка ящірка, веретінниця, звичайний вуж, звичайна гадюка, мідянка, лісовий полоз (К.А.Татаринов, 1973).

Орнітофауна гірських букових лісів має п'ять пануючих видів (зяблик, велика синиця, лісовий щеврик, повзик, співочий дрізд (рис. 18)), 24 — звичайні (голуб-синяк, звичайний канюк, довгохвоста сова, зозуля, дрімлюга, білоспинний дятел, сойка, костогриз, болотяна гаїчка, довгохвоста синиця, гірська плиска, мала мухоловка, вівчарик-ковалик, вівчарик-жовтобровий, біловолий та чорний дрозди, малинівка, волове очко та ін.) і 45 рідкісних (рябчик, припутень, вальдшнеп, чорний лелека, пугач, жовна, горіхівка, снігур, чорноголова славка, дрізд-горобинник, олянка, лісова тинівка тощо). Видовий склад птахів гірських букових і змішаних лісів більш-менш стабільний, але кількість популяцій за останні 25 років дуже змінилась. Якщо Ф.І.Страутман (1954) для цього зооценозу до категорії звичайних птахів відносив малих підорликів, орлів-карликів, малих і великих яструбів, то у 1978-1979 рр. ці птахи цілком зникли і лише подекуди можна побачити малого або великого яструба. Зменшилась кількість карпатського білоспинного дятла, якого Ф.І.Страутман (1954) вважав найхарактернішим птахом гірських букових пралісів, але стало більше великої синиці, яка тепер входить до складу видів-домінантів, а також горіхівки.

Рис. 18. Співочий дрізд (фото К.А. Татаринова). (доступно при скачуванні повної версії книги)

До найчисленніших ссавців зооценозу, який розглядається, належать звичайна бурозубка, руда вечірниця, жовтогорла миша та лісова полівка. Категорію звичайних видів утворюють кріт, вухань, лісовий нетопир, польова миша, ласка, лисиця, ведмідь, дика свиня, звичайний олень, європейська козуля, а решта звірів належать до групи рідкісних (їжак, альпійська бурозубка, лісова мишівка, лісовий та горішниковий вовчки, заєць-русак, лісовий кіт, рись, горностай, борсук, норка тощо). Цікаво відзначити, що популяції окремих видів за останні 20 років збільшилися. Якщо у 50-х роках (К.А.Татаринов, 1956) крупні види звірів — бурий ведмідь, олень, кабан — знаходились на межі цілковитого зникнення, то тепер їх поголів'я зросло в 8-10 разів, але одночасно скоротилась кількість зайців-русаків, лисиць і вовків. Орієнтовно на території Закарпатської області в основному у поясі букових лісових налічується до 4,5 тис. козуль, близько 2,5 тис. оленів, 3 тис. диких свиней, 250-280 бурих ведмедів. Отже, тривала охорона із лімітованим ліцензійним відстрілом дали позитивні наслідки. У гірських букових і змішаних лісах доцільно розводити звичайного оленя та бурого ведмедя.

Зооценоз високогір'я — криволісся та полонин

Хребетні тварини цього ценозу помітні в теплий період року, а зимою карпатське високогір'я здається майже незаселеним. Зрідка над вкритими потужною товщею снігу хребтами пролітають шишкарі, круки, зимняки, сойки та ще деякі види птахів. Під снігом у заростях гірської сосни не припиняють свої активності снігові, темні, підземні та лісові полівки, бурозубки. Інколи на засніжену полонину вибігають зайці-русаки та лисиці. Але весною та влітку (з кінця квітня до середини жовтня) карпатське високогір'я заселяють 5-6 видів земноводних, 3-4 види плазунів, 40-45 видів птахів і близько 30 видів ссавців (Ф.І.Страутман, К.А.Татаринов, 1949; І.І.Колюшев, 1953). До найтиповіших «ендемічних» хребетних зооценозу карпатського високогір'я умовно можна віднести альпійського тритона, чорну карпатську гадюку, полонинського тетерева, гірського щеврика, альпійську тинівку, альпійську бурозубку та снігову полівку. По суті лише тетерев, гірський щеврик, альпійська тинівка та снігова полівка є специфічними високогірними хребетними, яких немає в інших зооценозах Закарпатської області.

У недалекому минулому фауна хребетних високогір'я Українських Карпат, а отже, і Закарпатської області, була багатшою. Тут траплялися такі великі хижі птахи, як бородач-ягнятник, білоголовий сип, беркут; з горобиних — стінолаз, з ссавців — заєць-біляк, альпійський бабак, серна. За останні 40-50 років ці види, за винятком беркута та завезеного зайця-біляка, зникли. Проте, у Татрах на Трансільванських Альпах і тепер поширені бородач-ягнятник, альпійська галка, альпійський в'юрок, стінолаз, кам'яний горобець, альпійський бабак, серна. Таким чином, фауна хребетних високогір'я Закарпатської області порівняно з фауною Західних і Південних Карпат значно бідніша. Тому заселення вільних екологічних ніш високогір'я — досить актуальне питання.

Фауна хребетних зооценозів Закарпатської області різноманітна і має принципово важливе значення у природних комплексах цієї території. Необхідно охороняти увесь генофонд хребетних, примножувати чисельність корисних видів для їх раціонального використання в інтересах суспільства.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом