Карпенко H.I.
Рельєф морських берегів

Геоморфологічні дослідження для організації підводних кар’єрів, звалищ

9.3. Геоморфологічні дослідження для організації підводних кар’єрів, звалищ, створення штучних островів і рифів

Науково-технічний прогрес та зростаючі можливості промислового виробництва спричинили до широкого використання корисних копалин берегової зони як на пляжі, так і на підводному береговому схилі. Масового характеру сьогодні набуває вилучення мінеральних ресурсів берегової зони – піску, гравію, залізистих пісків, бериту, вапняків у вигляді черепашника і коралів, алмазів, а також багатьох розсипних корисних копалин.
Берегові наноси, які утворюють пляжі і морські тераси, вже самі по собі є цінним будівельним матеріалом. Добре відсортовані пляжеві піски – це корисна сировина для виготовлення бетону. На берегах можна зустріти чисті кварцеві піски, які використовують в скляній промисловості. За прогнозними даними Г.О.Саф’янова (2000), видобування піску і гравію в межах сучасної берегової зони найближчим часом становитиме 23% від величини загальних надходжень твердого матеріалу в берегову зону.
Для успішного видобування піску в межах берегового схилу необхідні такі початкові умови: 1) наявність потрібного матеріалу в достатній кількості; 2) залягання матеріалу на таких глибинах і на такій відстані від берега, щоб видобуток його був економічно вигідним; 3) підводний забір не повинен бути надто віддаленим від берега, щоб видобування не створювало небезпеку для динамічної стійкості пляжу і підводного берегового схилу. Досить вигідно організовувати видобування піску, якщо цю ділянку підводного кар’єру можна використовувати як капкан-заглибину для наносів, що рухаються вздовж берега.
Найраціональнішим вважають видобуток відкладів берегової зони тоді, коли їхнє вилучення не спричинює до дефіциту наносів і розмиву берегів. Такі можливості існують поблизу верхів’їв каньйонів, що поглинають наноси берегової зони. В такому разі геоморфологічні і літодинамічні дослідження дають змогу визначити об’єми наносів, які можуть бути вилучені без зміни стійкої рівноваги берегової зони.
Зростання видобування мінеральних ресурсів на підводному схилі в поєднанні зі збільшенням об’єму землечерпальних робіт на трасах підхідних каналів до порту катастрофічно збільшує мутність прибережних вод, отож при розробці підводних родовищ виникає необхідність оцінювання можливих наслідків видобутку для організмів, що живуть насамперед у придонному шарі або ж використовують дно в котрийсь із періодів життя.
Тверді відходи людської «цивілізації» сьогодні покривають значні території дна морів та океанів великих і малих приморських промислових районів. Розміри штучного припливу твердих матеріалів у берегову зону, за даними Г.О. Саф’янова (2000), вже незабаром становитиме 32%, а надходження твердих промислових викидів у прибережні води – 7% від загального твердого стоку рік. Отож сьогодні берегову зону морів та океанів широко використовують для організації звалищ відходів промислового виробництва. Найголовнішою вимогою для організації таких звалищ у береговій зоні є нетоксичність відходів. Якщо з берегової зони видаляється ґрунт, вилучений, наприклад, для поглиблення прохідних каналів, то ґрунтове звалище необхідно організувати так, щоб унеможливити його повернення назад у той же район. За виникнення дефіциту наносів на будь-якій ділянці узбережжя вилучений матеріал може повернутися назад. Якщо ж існує необхідність позбутися непотрібних наносів, то найзручніше і найбезпечніше скидати їх у верхів’ях каньйонів. Підводні каньйони берегової зони сьогодні є найбезпечнішими місцями для організації звалищ відходів промислового виробництва.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом