Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Ландшафти Закарпатської області: ландшафтні яруси

Ландшафти та природні райони. Ландшафтні яруси

Сучасна природна географія базується на декількох засадах (твердженнях). Уся природа поверхні Землі є цілісною глобальною системою, складові частини якої — геологічна будова, рельєф, клімат, води, рослинність, грунти, тваринний світ — перебувають у тісних закономірних зв'язках, утворюючи нову природну якість — географічну оболонку Землі (ГО). ГО — це структурна система, що складається з багатьох підсистем різних рангів, які можна досить умовно поділити на три рівні:

  • планетарний (охоплює всю земну кулю, її материки й океани);
  • регіональний (рівнини та гори, частини океанів, моря й затоки);
  • місцевий або локальний (окремі частини регіонів).

З цього погляду Карпати є регіональною природною системою, а Вигорлат-Гутинський або Полонинський хребет — місцевими локальними системами. Серед незліченної кількості природних систем на суші, природних територіальних комплексів (ПТК) локального масштабу легко вичленувати ПТК, які мають свої виразні особливості. ПТК локального масштабу, що відзначаються виразними особливостями, називають природними ландшафтами, а ПТК дрібні, які утворилися в природних ландшафтах, ускладнили їх структуру, називають морфологічними частинами. Морфологічні частини ландшафтів теж є природними системами різних рівнів. Найпростіші та найменші з них називають фаціями, більші, ті що складаються з декількох фацій, прийнято називати урочищами, ще складніші, в яких поєднується багато урочищ і фацій, називають висотними ярусами, або висотними місцевостями. При всій різноманітності ПТК їх можна згрупувати в споріднені види, групи, класи та типи. Наприклад, усі багаточисленні ПТК на суші згруповують у два великі типи ландшафтів: гірські та рівнинні. Серед гірських у свою чергу виділяють низькогірні, середньогірні та високогірні, а серед рівнинних — низинні та височинні ландшафти. Ландшафти Закарпаття належать лише частково до низинних, а здебільшого це — гірські.

Гірські ландшафти за характером геологічної будови хребтів, утворених з осадових або вулканічних чи кристалічних та інших порід, поділяють на групи. Нарешті, види ландшафтів розрізняються за характером їх морфологічної структури.

Охарактеризуємо ландшафти Закарпаття і поділимо його на природні райони. Почнемо з морфологічних частин карпатських ландшафтів, зупиняючись лише на описі висотних ярусів (висотних місцевостей), тому що характеристика дрібніших ПТК зайняла б надто багато місця.

Заплавно-нижньотерасовий ярус

Заплавно-нижньотерасовий ярус включає річкові заплави, перші, другі та треті тераси у річкових долинах. Всі вони становлять певну географічну єдність, утворюючи більш чи менш широкі днища долин. Ярус утворений алювіальними, глинисто-піщаними та галечниковими відкладами. До нього стікають поверхневі (дощові та снігові), а також підземні води, тому він завжди перезволожений, а місцями, на заплавах, навіть заболочений. У низов'ях долин цей ярус широкий, а в горах звужується, особливо в місцях, де ріки перетинають гірські хребти. По місцевостях цього ярусу прокладені залізничні та шосейні шляхи, розташовані населені пункти, поля та городи. У доагрикультурний період вони були переважно зайняті лучними формаціями в поєднанні з дубовими, дубово-грабовими й ясеново-дубовими, а по заплавах вільхово-дубовими та вербовими лісами. Ці формації ростуть на дернових, дернових опідзолених і оглеєних, подекуди на лучних і болотних грунтах. Місцевості нижнього ярусу — це ПТК переважно сильно антропогенізовані (на значних площах меліоровані, із перевагою культурної рослинності).

Середньотерасовий ландшафтний ярус 

Середньотерасовий ландшафтний ярус складається в основному із четвертих і п'ятих надзаплавних терас, які простягаються більш-менш широкими смугами вздовж підніжжя Вулканічного хребта і займають значну частину Солотвинської улоговини. Але вздовж поперечних долин Закарпаття — Ужа, Латориці, Боржави, Ріки, Тереблі, Тересви і Тиси — вони вузькі та фрагментарні. Місцевості цього ярусу в минулому були переважно зайняті дубовими лісами, подекуди з дуба скельного, а не тільки звичайного, як на нижньому ярусі. Проте ці ліси значною мірою вирубані та замінені післялісовими луками на лучно-буроземних і дерново-підзолистих грунтах, які досить родючі.

Високотерасовий ландшафтний ярус

Високотерасовий ландшафтний ярус найбільш поширений у міжгірських пониженнях (Березне-Липчанське, Воловецько-Міжгірська верховина, Ясинська та Іршавська улоговини). Місцевості цього ярусу сильно почленовані балками, подекуди ярами, як в Іршавській улоговині, та особливо численними складними зсувами, яким сприяють близьке залягання водотривких глинистих сланців і великі суми атмосферних опадів. У минулому місцевості цього ярусу були вкриті дубово-смерековими лісами, що росли на дерново-буроземних грунтах. Тепер ліси замінені післялісовими луками й орними землями. Всі терасові місцевості, за винятком хіба що заплав, здебільшого добре освоєні, густо заселені, часто меліоровані.

Ярус пологосхилових низькогірних хребтів

Ярус пологосхилових низькогірних хребтів, що піднімаються в середньому до 1000 м н.р.м., вкритий на значних площах лісами. Крутизна схилів цього ярусу звичайно не перевищує 20°, але вони досить інтенсивно почленовані балочними ерозійними формами та зворами невеликих потічків, отже, мало придатні для орних земель. Залежно від того, якими породами складені хребти, поділяємо ярус на такі місцевості.

Місцевості на вивержених породах Вулканічного хребта (Берегівське горбогір'я, Чорна гора поблизу м. Виноградове, Шаянський відтинок Гутинського хребта тощо). Ці місцевості й тепер вкриті буковими дібровами з поширенням дуба скельного, подекуди липи сріблястої на бурих гірсько-лісових і дерново-буроземних грунтах. Нижні частини схилів цих хребтів, особливо південних експозицій, зайняті виноградниками на штучних терасах.

Місцевості на дрібноритмічному глинисто-піщаному фліші хребтів Кросненської зони у межах Воловецько-Верховинського низькогір'я, вкритому переважно вторинними луками та смерековими лісами на бурих гірсько-лісових грунтах.

Місцевості на твердих пісковиках, що утворюють асиметричні хребти куестового типу з дубово-смерековими лісами на бурих гірсько-лісових грунтах.

Ярус крутосхилового низькогір'я

Ярус крутосхилового низькогір'я поширений переважно на вулканічних породах Вигорлат-Гутинського хребта та стрімчаках складених вапняковими породами Пенінської зони. Вкритий він переважно дубово-буковими лісами на дерновобуроземних грунтах.

Ярус крутосхилового лісистого середньогір'я 

Ярус крутосхилового лісистого середньогір'я поширюється на Полонинський, Рахівський та хребти Зовнішніх Горган. Круті схили згаданих хребтів досить почленовані зворами, долинами потічків, вкриті буково-смерековими та смерековими лісами, а в привершинній частині сосновим криволіссям і розсипищами з брил пісковиків. Вони найменш заселені, зрідка трапляються невеликі села по розширених ділянках річкових долин. Ярус крутосхилового середньогір'я — це територія, на якій ведеться лісове господарство. Тут виділяють такі види ПТК:

  • На пісковиковому фліші горганських хребтів, що відзначаються вузькими гребенями та густим ерозійним розчленуванням схилів, смерекові та буково-смерекові ліси піднімаються до 1350-1450 м, а вище кам'яні розсипи й криволісся. Субальпійські луки поширені дуже мало.
  • На переважно груборитмічному фліші Дуклянського, Чорногірського, Поркулецького та Магурського покривів, які утворюють Полонинський, Свидовецький і Чорногірський хребти. Вони відзначаються максимальними в Українських Карпатах абсолютними і відносними висотами, інтенсивним розчленуванням схилів і переважанням буково-смерекових і смерекових лісів на бурих гірсько-лісових грунтах.
  • На кристалічних породах Мармароського масиву з крутими інтенсивно розчленованими схилами та гострими вершинами, у рослинному покриві переважають смерекові ліси.

Ярус полонинського середньогір'я 

Ярус полонинського середньогір'я поширений переважно на плоских вершинах Полонинського хребта, Свидівця та Чорногори. Найчисленнішими рослинними формаціями цього ярусу є пустищні луки на лучних, часто торфянистих грунтах. Справжні луки серед полонинських угідь займають невелику частку, але, відзначаючись високою продуктивністю та кормовими вартостями, мають важливе значення для тваринництва. Багато в Полонинському ярусі заростів гірської сосни, зеленої вільхи, ялівцю сибірського, а також чорничникових, лохинових і рододендронових чагарників. Зарості чагарників затримують на схилах сніг, утруднюють його перенос вітром і цим запобігають утворенню лавин.

Ярус давньольодовикового високогір'я 

Ярус давньольодовикового високогір'я представлений формами четвертинного зледеніння — карами, цирками, моренами тощо. Він поширений, головним чином, у Чорногірському масиві, Свидівці, місцями на Полонинському хребті та Чивчинських горах. У цьому ярусі — альпійські пустища з заростями гірської сосни, зеленої вільхи, ялівцю, рододендрону і луки з костриці лежачої, осоки вічнозеленої тощо.

Охарактеризовані в цьому підрозділі ландшафтні яруси поширені, хоч і нерівномірно, по всій Закарпатській області. Їх територіальні сполучення надають певних індивідуальних рис окремим частинам території області, утворюючи виразні природні райони.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом