Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Ландшафти Закарпатської області: Чоп-Мукачівський, Іршавський, Солотвинський, Перечин-Липчанський та Воловецько-Міжгірський природні райони

Природні ландшафти

Закарпаття, як і всі Карпати, відзначається великою кількістю атмосферних опадів, отже, і значним поверхневим стоком атмосферних вод, з яких формуються ріки. Ріки розробляють долини, розмивають гірські породи, відкладаючи їх у долинах, утворюють заплави та тераси, на яких росте пристосована до таких умов рослинність, утворюються специфічні грунти, заселяють тварини. Отже, у річкових долинах виникають цілком своєрідні природні територіальні (на заплавах і терасах) і природні аквальні (у річках, ставах і водосховищах) комплекси. Вони дуже різноманітні, але з певним наближенням їх можна згрупувати у три яруси:

  • заплавно-нижньотерасовий,
  • середньотерасовий,
  • високотерасовий.

Однак поширення їх по території області дуже нерівномірне. У гірських районах такі долинно-терасові місцевості займають підпорядковане місце по території, тоді як в низовинах вони абсолютно переважають і утворюють природні ландшафти (рис. 19).

Схематична карта природних ландшафтів Закарпатської області
Рис. 19. Схематична карта природних ландшафтів Закарпатської області

Чоп-Мукачівська низовина утворена майже повністю заплавно-нижньотерасовим ландшафтним ярусом з абсолютними висотами 120-150 м. Тільки по периферії низовини, на підніжжі Вигорлат-Гутинського хребта, простягаються неширокими смугами місцевості середньо- та високотерасових ярусів. І зовсім сторонніми на тлі рівнинного низькотерасового ярусу виглядають невеликі острови вулканічного низькогір'я, які простягаються переривчастою смугою від м. Виноградове на с. Шаланки, м. Берегове, с. Косини і далі на с. Чомонин.

Таким чином, у Чоп-Мукачівському природному районі основним ландшафтним типом є заплавно-нижньотерасова рівнина, що в доагрикультурний період була вкрита дубовими лісами, справжніми луками, її в минулому часто затопляли повеневі та поводкові води Тиси, Латориці й Боржави, які підтримували високий рівень грунтових вод, що сприяло оглеєнню дернових грунтів.

Тепер Чоп-Мукачівська низовина може бути прикладом високоокультуреного природного ландшафту, для оптимізації якого проведені значні меліоративні роботи у вигляді мережі каналів довжиною в сотні кілометрів, а вздовж річок побудовані дамби, що захищають низовину від катастрофічних повеней і паводків. Меліоративні роботи понизили рівень грунтових вод, а продумана система обробітку та удобрення грунту сприяла підвищенню родючості полів, особливо під городніми культурами. Місцевості середньо- і високотерасових ярусів природно добре дреновані та перетворені в суцільні плантації виноградників і садів, які надають специфічних рис пейзажу низовини. Інтенсивному багатогалузевому використанню Чоп-Мукачівського природного району сприяє також клімат, достатньо вологий і теплий, що дає змогу займатись не тільки виноградарством, вирощувати персикові, абрикосові, сливові сади, але й створює передумови рекреаційного використання цього природного району.

Хоча в Чоп-Мукачівській низовині переважає ярус низькотерасової рівнини, проте тут поширені й інші ландшафти, зокрема ландшафти вулканічних дрібногір'їв (Берегівське, Шаланківське, Чорна гора, (м. Виноградове), Косинівські гори).

Іршавський природний район є ніби частиною Чоп-Мукачівської низовини, її північним продовженням в гори по Боржаві та Іршаві. Однак він представлений одним ландшафтом, який складається з трьох терасових ярусів і відрізняється виразною замкнутістю, оскільки майже повністю оточений гірськими масивами Вулканічного хребта (хребти Тупий, Гат, Верхній Діл) і з'єднується вузькою «протокою» долини Боржави з Чоп-Мукачівською низовиною. Внаслідок такого географічного положення та будови ландшафту цей район віддавна використовується для сільськогосподарського виробництва, якому не перешкоджали часті паводки. Сільськогосподарському освоєнню підлягали не лише нижні, але й тераси середнього та верхнього ярусів, на яких давно були вирубані ліси і розпочалася водна ерозія. Ерозія розчленувала поверхні цього ярусу місцями до такої міри, що вона перетворилася в «бедленд». Проте Іршавська улоговина є одним з найбільш цінних у сільськогосподарському та рекреаційному відношеннях природних районів Закарпаття.

Солотвинська улоговина як природний район теж є рівнинною територією, але з більшими абсолютними висотами (200-400 м). На території цього району поширені всі три ландшафтні яруси, від заплавного до високотерасового, представленого рештками сьомої і восьмої терас. Хоч клімат тут дещо прохолодніший від клімату Чоп-Мукачівського району, проте в ньому ще досить високі суми додатних температур (особливо на низькотерасовому ярусі), що дає змогу вирощувати теплолюбні культури, у тому числі й виноград.

Район Солотвинської улоговини можна поділити на три досить відмінних між собою ландшафти.

Хустський, самий західний, найбільш теплий та рівнинний. Розташований він між ріками Ріка та Байлова, має такі варті уваги природноохоронні об'єкти, як вулканічна гора «Хустський замок» і «Долина нарцисів» в околицях м. Хуст.

Тереблянський, розміщений між ріками Байлова та Тересва, відзначається дещо більшими висотами, глибшим розчленуванням, більшою лісистістю і поширенням лучно-буроземних грунтів.

Солотвинський, найбільш східний, високий та розчленований. У ньому є такі цікаві об'єкти природи та господарства, як Солотвинський соляний шток з формами соляного карсту й найдавніші в Європі соляні шахти, в яких сіль видобували ще за римських часів.

Перечин-Липчанський природний район простягнувся вузькою смугою між Полонинським і Вигорлат-Гутинським хребтами на 150 км. Його ширина коливається від 1,5-2,0 км до 6-8 км у місцях, де зливаються ріки й утворюються лійкуваті улоговини (Перечинська, Свалявська та Довжанська). Це справжній міжгірський район, закритий з півночі та півдня високими гірськими хребтами. Тому клімат тут теплий і порівняно сухий, а район густо заселений.

Внаслідок давнього освоєння Перечин-Лапчанський природний район майже збезлісений, хоч на схилах хребтів, що його оточують, переважають буково-дубові ліси.

Воловецько-Міжгірська верховина є повздовжнім пониженням, що нагадує міжгірську долину, як і Перечин-Липчанська, тільки набагато ширшу та з більшими абсолютними висотами (600-700 м). Починаючись у верхів'ях Ужа, на стику державних кордонів СРСР, ЧССР і ПНР, це пониження тягнеться через села Ставне, Люта, Розтоки, Жденеве, Нижні Ворота, Воловець, Келечин, Міжгір'я, Синевир, Колочава на Тереблю, простежуючись далі на схід до с. Комсомольськ на Тересві, і звужується майже до повного зникнення у напрямку на села Руська Мокра, Лопухів, Турбат. Потім знову розширюється по Чорній Тисі, а в смт. Ясіня утворює одноіменну улоговину.

З півночі Воловецько-Міжгірська верховина обмежена порівняно невисоким Вододільним хребтом, що за Торунським (Вишківським) перевалом змінюється високими Горганськими хребтами, по яких дуже звивистою лінією проходить вододіл між басейнами Дністра та Пруту з північного боку і Дунаю — з південного.

Природний район Воловецького-Міжгірської верховини теж досить освоєний, орні землі займають в ньому понад 35%, ліси переважно смерекові — до 40%, і луки майже виключно післялісові — до 20% загальної площі. У грунтовому покриві переважають бурі, місцями гірсько-лісові та буроземно-підзолисті грунти.

Серед природних територіальних комплексів цього району найбільш поширений ярус пологосхилового низькогір'я на дрібноритмічному фліші з численними зсувами та розлогими зворами. Він найчастіше зайнятий невеликими смерековими лісами. Досить поширений низькотерасовий ярус вздовж річок, а фрагментами — і середньотерасовий.

Воловецько-Міжгірська верховина поділяється на три відмінних між собою ландшафти:

  • Жденівський між ріками Уж та Віча, найбільш високий і лісистий;
  • Міжгірський між ріками Віча та Теребля;
  • Синевірський між ріками Теребля та Тересва, самий вузький і збезлісений.
Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом