Світличний О.О., Чорний С.Г.
Основи ерозієзнавства

Ерозієзнавство і його місце в системі наук

Як зазначалося, водна ерозія є специфічним процесом руйнування грунтів і пов'язаних з ними елементів агроландшафтів. Вона спричинює їх повну деградацію, завдаючи величезного економічного і екологічного збитку в багатьох країнах світу, у тому числі й в Україні. Актуальність та значущість проблеми водної ерозії була усвідомлена вже в 30-ті роки минулого сторіччя (див. п. 1.6). До 1970-х років були опубліковані тисячі статей, видані сотні монографій, присвячених різним аспектам ерозійної проблематики географами різних спеціальностей (у першу чергу, гідрологами, геоморфологами, фізико-географами), грунтознавцями, агрономами, економістами і представниками багатьох інших спеціальностей. Усе це створило об'єктивні передумови для об'єднання досліджень, пов'язаних з вивченням причин, умов і закономірностей прояву ерозійних процесів, наслідків їх прояву, а також з обгрунтовуванням заходів, спрямованих на захист грунтів від ерозії і меліорацію еродованих земель, у самостійну наукову дисципліну, що одержала назву «ерозієзнавство» (Заславский, 1973, 1976, 1979; Трегубов, 1976; Швебс, 1977, 1981 і ін.).

У ці ж роки пройшла інституалізація ерозієзнавства як наукової дисципліни. Були створені: спеціалізовані відділи, що вивчають проблему водної ерозії, у ряді науково-дослідницьких галузевих і академічних інститутів, спеціалізовані науково-дослідні інститути (наприклад, Український науково-дослідний інститут захисту грунтів від ерозії, створений у 1974 р. в м. Луганськ), у деяких вищих учбових закладах – спеціалізовані кафедри, де стали викладатися відповідні навчальні дисципліни (див. п. 1.6).

Таким чином ерозієзнавство – це самостійна наукова дисципліна, яка розглядає водну ерозію як процес, його наслідки для навколишнього середовища і господарської діяльності та способи їх запобігання. Знаходячись на перетині географії, грунтознавства, біології, окремих напрямків циклу сільськогосподарських і економічних наук, ерозієзнавство має свої чітко визначені об'єкт і предмет досліджень, свої методи і напрямки подальшого розвитку.

Об'єктом досліджень ерозієзнавства є ерозійна геосистема – природно-господарська територіальна система, що виділяється на основі однотипності і однонаправленості функціонування водно-наносного потоку. Основним компонентом ерозійної системи є еродовані грунти. Проте в її склад також входять грунтоутворювачі породи, рельєф, клімат, рослинний покрив і господарська діяльність людини.

Предметом досліджень ерозієзнавства є не тільки власну процес водної ерозії, закономірності його формування і протікання, але й фактори, що його визначають (елементи клімату, стан поверхні грунту, рельєф, господарська діяльність людини тощо), а також результати водно-ерозійного процесу, зокрема, еродовані грунти, та принципи, методи і технології оптимізації використання ерозійно-небезпечних земель.

Ерозієзнавство має свої власні польові, камеральні і лабораторні методи досліджень. У той же час воно широко використовує методи інших наук, у першу чергу тих, з якими ерозієзнавство найбільш тісно пов'язане – ландшафтознавства, гідрології, геоморфології, грунтознавства і агрономії. (Характеристика методології ерозієзнавства подана в розділі 2).

Міждисциплінарне інтеграційне походження і складність предмета досліджень ерозієзнавства обумовлюють виділення декількох груп завдань, які покликана вирішувати ця наукова дисципліна. Зокрема, М.М. Заславським було виділено шість таких груп завдань відповідно до основних напрямків розвитку ерозієзнавства (Заславский, 1979, 1983). Наведемо перелік цих завдань з урахуванням змін, що відбулися в суспільстві і науці останнім часом.

  1. Вивчення закономірностей прояву ерозії в різних природних умовах, розробка методів оцінки і картографування ерозійно-небезпечних земель і інтенсивності прояву ерозії грунтів. Цей напрямок досліджень ближчий за все до циклу географічних наук.
  2. Вивчення змитих грунтів, розробка методів їх картографування, прийомів відновлення родючості і підвищення протиерозійної стійкості грунтів. Цей напрямок досліджень близький до циклу грунтознавчих наук.
  3. Розробка протиерозійних систем землеробства для різних природних зон. Напрям досліджень примикає до циклу сільськогосподарських наук.
  4. Розробка прийомів захисту грунтів від ерозії при використанні ерозійно-небезпечних несільськогосподарських земель у різних галузях народного господарства. Напрям пов'язаний з цілою низкою різних за своєю приналежністю наук, у тому числі, з інженерною геологією і грунтознавством, гідротехнікою, лісоводством, інженерним проектуванням тощо.
  5. Розробка методики складання міжгосподарських, міжгалузевих або територіальних схем і проектів захисту грунтів від ерозії як складової частини територіальних програм стійкого розвитку. Напрям досліджень примикає до різних циклів наук, включаючи географічні, грунтознавчі, сільськогосподарські, економічні, екологічні і соціальні.
  6. Розробка загальнотеоретичних питань подальшого розвитку ерозієзнавства. Напрям спирається на власний багаж ерозієзнавства з урахуванням загальних тенденцій розвитку «великої науки» і пов'язаних з ерозієзнавством циклів наук.

Сучасна бурхлива «екологізація» практично всіх природничих наук як результат реакції суспільства на швидке погіршення навколишнього середовища деталізує місце ерозієзнавства в системі наук про Землю. Існують успішні спроби створення нової міждисциплінарної науки про взаємодію природи і суспільства – загальної екології (геоекології), об'єктом якої виступають територіальні об'єкти (геосистеми), з яких і складається нині трансформована антропогенною діяльністю географічна оболонка Землі. Цю частину географічної оболонки іноді називають екосферою (Голубев, 1998). Предметом дослідження геоекології є сам процес, а також наслідки впливу господарської діяльності на геосистеми та реакція останніх на ці впливи. В англомовній літературі подібну проблематику прийнято відносити до «великої» екології, до науки про навколишнє середовище (environmental science). З цього погляду традиційна система природничих наук зазнає корінних змін: усі екологічні напрямки в науках про Землю конвергуються і стають складовими єдиної геоекології. А тоді ерозіознавча тематика буде лише одним із розділів цієї «науки XXI століття».

Вчення про ерозію грунту з цих позицій є теоретичною основою не стільки грунтозахисного землеробства, скільки складової більш загального завдання геоекології – обгрунтування раціонального природокористування в геосистемах, зокрема, ерозійно-небезпечних.