Геренчук К.І.
Природа Закарпатської області

Охорона природи Закарпатської області: диференційована (поресурсна) охорона природи

Завдання диференційованої (поресурсної) охорони природи

Серед численних завдань диференційованої охорони природи Закарпаття особливу увагу слід приділити охороні генофонду рідкісних і зникаючих рослин, рідкісних, унікальних і типових фітоценозів, а також охороні рідкісних тварин і їх біотопів.

Охорона рідкісних і зникаючих рослин 

Найбільша небезпека збіднення генофонду рослин існує навколо великих міст, індустріальних осередків, вздовж шосейних доріг, у рекреаційних зонах. На Україні зараз під загрозою зникнення понад 150 видів рослин, основна частина яких поширена в Карпатах і Криму. У Закарпатті ппотягом останніх десятиліть зникла повністю горобина круглолиста, що була поширена на вулканічному горбогір'ї в околицях м. Мукачеве, марсилея чотирилиста в околицях м. Чоп та ін. На межі зникнення такі цінні для біологічної науки і народного господарства види, як ковила найкрасивіша, ясенець білий, півники німецькі, венерині черевички, водяний горіх, виноград лісовий, білотка альпійська, берека, тис ягідний та багато ін.

При практичній реалізації методів охорони рослин слід завжди виходити з ландшафтно-екологічних позицій, пам'ятаючи, що біологічні види найкраще пристосовані до тих екологічних ніш, де проходила їх еволюція. Це стосується передовсім видів, які збереглись у специфічних орографічних і кліматичних (арктоальпійські види), гідрологічних (болотні види), грунтово-літологічних (кальцефільні види) умовах.

Охорона рідкісних, унікальних і типових фітоценозів

Охорона рідкісних видів рослин може бути забезпечена лише тоді, коли охороняються фітоценози, компонентами, або едифікаторами яких вони є. Завдання охорони генофонду та фітоценофонду взаємозумовлені, оскільки охорона рідкісних видів є біоценотичною передумовою нормального функціонування рідкісних фітоценозів, а збереження останніх сприяє охороні зникаючих видів.

Група унікальних фітоценозів об'єднує угруповання, які цікаві для геоботанічної науки і практики лісового або сільського господарства тому, що відрізняються від зональних типових фітоценозів ценотичними позиціями компонентів, екологічною приуроченістю або іншими ознаками. Наприклад, охороні підлягає рідкісний фітоценоз дуба скельного, бука й ялиці в резерваті Кузій Лужанського лісництва Велико-Бичківського лісокомбінату, фітоценоз липи широколистої і бука — в урочищі Високий Камінь Жденевського лісництва Воловецького лісокомбінату, угруповання ясена, явора, ільма гірського на кам'янистих схилах у ряді гірських лісокомбінатів. Головні мотиви охорони таких фітоценозів — філоценогенетичний, господарський.

До групи типових фітоценозів належать ті, які репрезентують типологічну структуру певних формацій та інших таксономічних одиниць, і тому мають еталонне значення для лісового чи лучного господарства. До неї належать і цінні культурфітоценози з аборигенних, а також інтродукованих порід. Мотиви охорони цієї групи — типологічний, науково-дослідний, господарський. Типові фітоценози охороняють звичайно в масивах державного природно-заповідного фонду.

Охорона рідкісних і зникаючих тварин

Карпати належать до цікавих у зоогеографічному відношенні гірських районів не тільки в межах республіки, але й СРСР. Тут живуть три чверті усіх видів ссавців і близько половини видів птахів, плазунів, земноводних, круглоротих і прісноводних риб УРСР. На жаль, істотні зміни в ландшафтній обстановці, зокрема у макроструктурі рослинного покриву, не могли не відбитись на видовому складі гетеротрофного компоненту природних екосистем — тваринному світі. Лісові райони завжди відзначалися багатою і різноманітною фауною ссавців. Зоологами встановлено, що в рівнинних ландшафтах Закарпаття ще до IX-XI ст. водився дикий кінь (І. І.Турянин, 1976). У документах XIII ст. є згадки про поширення тура в долині Ужа і Тур'ї. Відзначимо, що з одомашнених турів було виведено кілька порід свійської рогатої худоби, у тому числі й сіру українську.

Топонімічні назви деяких урочищ свідчать, що в середньовіччі в долинах Ужа, Латориці, Боржави випасалися зубри, які згодом були в Карпатському регіоні повністю винищені. Бобри водилися в заболочених місцях ще в кінці XVIII ст. Альпійський бабак і сарна винищені у високогір'ях Карпат вже у XIX ст. Рідкісною в Чоп-Мукачівській низовині була дрофа, винищена в 30-х роках нашого століття. Всього протягом останніх двадцяти століть в Карпатах щезли, за даними І.І.Турянина, вісім видів великих звірів та 12 видів птахів. Надзвичайно рідкісними стали на Закарпатті борсук, дикий кіт, видра, європейський ховрах, болотяна черепаха, білий і чорний лелека, боривітер, глухар, беркут, кедрівка та ряд інших звірів і птахів.

Тепер приділяється значна увага охороні дикої мисливської фауни та інтродукції нових видів. У теплих районах низовин та передгір'я успішно розводять фазанів (мисливське господарство «Нове Село»). Розмноженню дикої фауни сприяють заповідні об'єкти та мисливські господарства. Але на відміну від мережі ботанічних заповідників і резерватів вони ще недосконалі. Для збагачення рідкісних популяцій фауни хребетних К.А.Татаринов пропонує включити у Державний природно-заповідний фонд нові цікаві у зоогеографічному відношенні заказники, резервати та мікрорезервати.

У Закарпатській низовині необхідно створити спеціальний резерват болотяних черепах в урочищі Оток (Новосільське лісництво) та Великий ліс (Шаланківське лісництво). Актуальним є питання охорони такого типового західноєвропейського виду гризунів, як ховрах європейський, що виявлений нещодавно на Закарпатті. Зараз ховрах поширений коло с. Соломонове, Чомани і Великі Лучки. Його чисельність в СРСР з кожним роком скорочується, і він може цілком зникнути.

Мисливське господарство «Нове Село» (1330 га) доцільно перетворити на заказник для розведення і спонтанного розселювання по області муфлонів, сарн та ін. цінних звірів. Це стосується і державного мисливського господарства «Радянські Карпати».

Флористичний резерват республіканського значення «Чорна Гора» біля Виноградова (площа 777 га) бажано перетворити у фауно-флористичний. Тут охороняються рідкісні лісостепові види фауни, зокрема зелена ящірка, яка у Закарпатті відома лише з цієї місцевості; її популяція находиться під загрозою. У резерваті виявлено рідкісні представники ентомофауни з південно-європейськими зв'язками.

Особливої уваги вимагають скупчення колоніальних видів рукокрилих або летючих мишей. Усі печери, в яких концентруються, або концентрувалися кілька років тому такі види, як велика та гостровуха нічниці, звичайний довгокрил, великий підковоніс та інші летючі миші, у терміновому, порядку треба оголосити заповідними з суворим додержанням заповідного статусу. Це — печери в ур. Синаторія біля Тур'я Ремет Перечинського району, в с. Княгиня Велико-Березнянського району, в ур. Зачарована долина Іршавського району, в с. Кричове Тячівського району.

У поясі букових лісів на південних мегасхилах Полонинського хребта необхідно створити державний фауністичний заказник на базі мисливських господарств «Оса» і «Ждимир». Суцільний буковий масив охоплює західні відроги полонини Боржави. Тут досить висока щільність популяції карпатського благородного оленя, європейської козулі, дикої свині, бурого ведмедя, борсука, чимало рідкісних комахоїдних і зерноїдних горобиних птахів. У потоках Ждимир, Оса, Занька з кожним роком все більше стає струмкової форелі.

У районі центральної частини Внутрішніх Горган доцільно Горянський і Брадульський лісові резервати в Усть-Чорнянському лісокомбінаті перетворити на фауністично-лісові для збереження й примноження чисельності популяцій карпатського беркута, глухаря, тетерука, та інших типових тайгових пернатих (сови, яструби, трипалі дятли, горіхівки, смерекові шишкарі, біловолі дрозди). Тут найвища в Українських Карпатах щільність популяції бурого ведмедя, рисі, трапляються лісовий кіт, соня-повчок, є всі сучасні види парнокопитних.

В урочищі «Козьмещик» вище с. Лазещина слід створити мікрорезерват лісової мишівки та вовчків.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом