Бершадська Т.
Економічна та соціальна географія світу

Політична географія. Міжнародні організації. Територія країни та державний устрій

Територія країни та державний кордон

Важливими поняттями у соціальній та економічній географії є «держава», «країна» та «територія країни».

Держава — це універсальна політична форма організації суспільства, яка здійснює свої повноваження на певній території через діяльність спеціально створених органів та організацій.

У географії, історії, а також у засобах масової інформації часто вживається термін «країна». Поняття «країна», на відміну від поняття «держава», проте має скоріше культурно-історичний або суспільно-економічний, ніж політичний зміст. Вона може бути як суверенною, так і залежною територією.

Територія держави (країни) — це частина поверхні земної кулі, обмежена кордонами, які відокремлюють її від інших держав. Територія держави складається із суходолу з його надрами, водного та повітряного простору. Водний простір, у свою чергу, складається з внутрішніх і територіальних вод, що примикають до суходолу в межах 12 морських миль.

Кордони країн склалися історично. За нормами міжнародного права вони непорушні, забороняється насильницьке захоплення чужих територій. Усі конфлікти та суперечки повинні розв'язуватися мирним шляхом. У 1975 р. в Гельсінкі на Нараді з безпеки та співробітництва в Європі прийнято положення про визнання кордонів між країнами, які склалися після Другої світової війни.

Державний лад і державний устрій

Форми організації держави

Суверенні країни мають різноманітні форми організації держави (див. рис. 1). Найважливішою з них є державний лад (форма правління). Він може бути монархічним і республіканським.

Монархія — форма правління, при якій верховна влада належить монарху (королю, князю, султану, еміру) і передається за спадковостю.

Рис. 1. Форми організації держави

Монархія може бути абсолютною, коли влада монарха майже не обмежена (Бруней, Катар та ін.), конституційною, коли верховна влада обмежена конституцією, або дуалістичною. Дуалістична монархія — це форма правління, за якої монарх — голова держави — формує склад уряду, яким керує особисто або через прем'єр-міністра, якого він призначає. На сьогодні конституційні монархії більш поширені, ніж абсолютні та дуалістичні (Бельгія, Великобританія, Іспанія, Норвегія, Японія тощо). Ще одним різновидом монархії є теократична, коли політична і духовна влада зосереджена в руках церкви (Ватикан, Саудівська Аравія).

Республіка — форма правління, коли всі вищі органи влади вибираються або формуються на певний термін у тому чи іншому порядку. Близько 3/4 загального числа держав — республіки.

Державний устрій

Форма державного устрою — це елемент форми держави, що відображає спосіб територіального устрою держави, який визначає порядок взаємодії центральної, регіональної та місцевих влад За формою державного устрою всі країни світу поділяються на унітарні та федеративні.

Унітарна держава — це така форма державного устрою, за якої її територія не має у своєму складі утворень, які самостійно управляються. У такій державі діє єдина конституція, єдина система органів державної влади. Унітарними є більшість країн сучасного світу.

Федеративна держава — форма державного устрою, за якої її територія має у своєму складі декілька утворень, які юридично мають певну самостійність. Такі федеративні одиниці (республіки, штати, землі, провінції), як правило, мають власну конституцію, органи влади. У світі понад 20 федеративних держав.

В окремих країнах в основу устрою покладені такі принципи: національно-етнічні (Росія, Бельгія, Індія, М'янма та ін.); історико-географічні з урахуванням автономії штатів, провінцій, земель (США, Канада, Мексика, ФРН, ОАЕ, Австралія та ін.).

Міжнародні організації

На сучасному етапі розвитку людства та господарства помітнішу роль відіграють відносини між державами, їх багатосторонні зв'язки. З метою регулювання цих взаємовідносин (підтримання миру, співробітництво з метою прискорення економічного й соціального розвитку, боротьби з міжнародним тероризмом, використання транспортних шляхів, охорона навколишнього середовища тощо) створюються міжнародні організації. Сьогодні їх нараховується більше 4-х тисяч.

Найбільшою та найвпливовішою міжнародною організацією є Організація Об'єднаних Націй (ООН). Ця організація утворена 24 жовтня 1945 р. на Конференції Об'єднаних Націй у Сан-Франциско (США). Членами-засновниками стала 51 країна, що підписала і ратифікувала Статут ООН. Серед членів-засновників була й Україна (у той час УРСР). У статуті ООН закріплені принципи міжнародного співробітництва: рівність усіх членів, розв'язання міжнародних конфліктів мирним шляхом, невтручання у внутрішні справи країн та ін. Членами ООН є майже всі держави світу.

Економічна діяльність ООН охоплює глобальні науково-технічні проблеми, економічне й науково-технічне співробітництво держав різного рівня економічного розвитку, проблеми економічного розвитку країн, що розвиваються, проблеми регіонального співробітництва.

Головні органи ООН — Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Рада з опіки, Міжнародний суд, Економічна та соціальна Рада, Секретаріат. Крім того, до складу ООН входять багато спеціалізованих установ. Штаб-квартира організації розташована у Нью-Йорку (див. рис. 2).

Рис. 2. Структура ООН

Помітну роль у перебігу світових подій відіграє Організація Північноатлантичного Договору (НАТО). Штаб-квартира — м. Брюссель (Бельгія). Цей військово-політичний союз створений у 1949 р. Бельгією, Францією, Люксембургом, Великобританією, Нідерландами, США, Канадою, Італією, Норвегією, Португалією, Данією, Ісландією. Пізніше до них приєдналися Греція, Туреччина, ФРН, Іспанія. У 1966 році з НАТО вийшла Франція, але вона тісно співпрацює з ним. Головну роль у блоці відіграє США. Основними завданнями НАТО є: гарантування безпеки країнам-членам; об'єднання зусиль, спрямованих на організацію колективної оборони; підтримання стабільності в зоні Північної Атлантики.

На сучасному етапі найважливішим питанням функціонування НАТО став процес так званого «розширення на схід». Тобто йдеться про Польщу, Чехію та Угорщину, які ввійшли до складу цієї організації у 1999 р. Висловили своє бажання приєднатися до НАТО й інші центральноєвропейські країни. У рамках цього процесу підписано спеціальні угоди між НАТО, Росією та Україною, що дозволило уникнути загострення стосунків в субрегіоні Центрально-Східної Європи та закласти основи широкого політичного співробітництва в Європі. У 2002 р. Україна заявила про свій намір вступити до НАТО.

50 країн Африки об'єднує створена у 1963 р. Організація Африканської Єдності (ОАЄ), мета якої — сприяння єдності й солідарності між країнами, інтенсифікація та координація зусиль для поліпшення життєвого рівня в Африці. У 1948 р. з метою підтримання миру і безпеки, координації зусиль для розв'язання політичних, юридичних та економічних проблем створена Організація Американських держав (ОАД), яка об'єднує 35 країн.

Між західноєвропейськими країнами активно розвивалися торгово-економічні зв'язки, які переросли в тісну інтеграцію. У 1958 р. було створене Європейське економічне співтовариство (сучасна назва «Європейський союз»), кількість учасників якого зросла від 6 до 15 країн.

Основні напрямки діяльності ЄЄ: спільна митна політика, ліквідація між країнами-членами всіх обмежень щодо руху осіб, товарів, послуг і капіталу; ведення спільної господарської політики; забезпечення вільної конкуренції; уніфікація законодавства; спільна соціальна політика, спільна валютно-фінансова політика. Центр ЄС розташований у м. Брюссель (Бельгія).

Крім ЄС, центрами світової економіки є міжнародні організації НАФТА (Північноамериканська асоціація вільної торгівлі, створена у 1992 р. США, Канадою та Мексикою) та Азіатсько-Тихоокеанське економічне співробітництво (АТЕС) (об'єднує 21 країну; у томі числі Австралію, Канаду, Японію, Нову Зеландію, Південну Корею, США, Індонезію та ін.).

Країни Південно-Східної Азії для посилення економічного, соціального й культурного розвитку, взаємодопомоги у науково-дослідницькій діяльності, співробітництва створили у 1967 р. Асоціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). У 1960 р. була створена Організація країн — експортерів нафти (ОПЕК), яка об'єднує на даний час 12 країн і здійснює контроль за цінами на нафту, нафтовими ресурсами та їх експлуатацією. Вона контролює близько 50% світового обсягу торгівлі нафтою. З 80-х років розвиваються інтеграційні процеси в Латинській Америці. Там створені Карибське співтовариство (13 країн), Латиноамериканська асоціація інтеграції (11 країн) тощо.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом