Байрак Г.
Методи геоморфологічних досліджень

Структури площинного типу. Платформи, щити і плити, блокові, кільцеві структури, антеклізи, синеклізи та монокліналі

Структури площинного типу – це частини земної поверхні з відповідною геологічною будовою, розташовані у міжрозривних ділянках тектонічного стиснення. Залежно від розмірів бувають різних порядків. До площинних структур першого порядку зачисляють платформи та складчасті зони. Для платформ характерна двоярусна будова: знизу складчастий, деформований фундамент, зверху – осадовий чохол із спокійно залягаючими породами. Проявляються слабкі тектонічні рухи (головно коливальні). Переважає плоский, хвилястий чи горбистий рельєф – низовини, височини, плато та нагір’я. Платформи поділяють на давні і молоді. У давніх платформ чохол складений докембрійськими породами, віком понад 1 млрд років, у молодих – палеозойськими та мезозойськими. До давніх зачисляють такі: Австралійська, Східно-Європейська, Сибірська, Північно-Китайська, Південно-Китайська, Індостанська, Африканська, Південно-Американська, Північно-Американська, Східно-Антарктична платформи. Молоді платформи розташовані на периферії давніх. За віком (часом завершення складчастості) виділяють епіпалеозойські (епікаледонські і епігерцинські) та епімезозойські платформи. Їх часто називають ще плитами, проте від плит – структур другого порядку, відрізняються значно більшими розмірами. Це ЗахідноЄвропейська, Західно-Сибірська, Туранська, Патагонська платформи.

У межах платформ виділяють площинні структури другого порядку:

  • щити,
  • плити,
  • блокові структури,
  • кільцеві структури,
  • антеклізи,
  • синеклізи,
  • монокліналі.

У щитах складчастий фундамент виступає на поверхню, на них немає платформеного чохла, оскільки їм властиві стійкі підняття. Відомі Алданський, Амазонський, Арабо-Нубійський, Байкальський, Балтійський, Бразильський, Гвіанський, Індійський, Канадський, Український, Центрально-Австралійський, ЦентральноАфриканськийта інші щити. Плити складені осадовим чохлом, який переважно опускався. Вони можуть занурюватися нижче рівня океану й утворювати шельфові моря, в яких накопичуються осадові відклади [28]. В Україні розташовані Волино-Подільська та Скіфська плити (рис. 2.2.1), у Західному Сибіру – Тімано-Печорська плита.

Схема тектонічних структур України
Рис. 2.2.1. Схема тектонічних структур України.

Умовні позначення: 1 – кристалічний щит; 2 – південно-східна околиця Західно-Європейської платформи; 3 – плити; 4 – прогини; 5 – западини; 6 – сучасні складчасті структури; 7 – давня складчаста структура; 8 – схили щита і Воронезького кристалічного масиву.

Цифри в кружечках на карті:
1 – Закарпатський прогин, 2 – Прикарпатський прогин; 3 – Переддобруджинський прогин

Блокові структури або мікроплити – це структури, які розташовані між взаємно перпендикулярними зонами глибинних розломів. Вони охоплюють частини платформ і синклінальних областей або можуть бути частинами щитів чи плит. У західній частині України виділяють мікроплити Санську, Малополіську, Подільську, Панонську, Молдавську [7].

Кільцеві структури – структури, для яких характерна округло-ізометрична форма, що добре відображається в сучасному рельєфі у вигляді кільцевого або радіально-променистого розташування гідромережі, ізометричних піднять або западин рельєфу, концентричного або дугового розташування хребтів та увалів, долин і озер та ін. Кільцеві структури поділяють на магматичні, метаморфічні, тектонічні й імпактні (або астроблеми), а також сформовані спільною дією кількох процесів, наприклад, тектоно-магматичні. Окремо виділяється група гігантських кільцевих структур або нуклеарів, діаметр яких досягає сотень і тисяч кілометрів. Відомі Північно-Американський нуклеар, діаметр якого 3 800 км, Західно-Африканський (3 600 км), Амазонський (3 200 км), Центрально-Африканський (2 800 км), Скандинавський (500 км) та ін. [26].

Антеклізи – пологі додатні підняття шарів земної кори в межах платформ, які досягають сотні кілометрів впоперек простягання (рис. 2.2.2). На них здебільшого поширені денудаційні рівнини. На поверхню виходить кристалічний фундамент і його наявність свідчить про те, що тут тривалий час панувала денудація. В межах Східноєвропейської платформи розташовані Білоруська, Воронезька антеклізи. Синеклізи – опущені області в межах платформ з округлими обрисами, які мають діаметр до декількох сотень кілометрів [2]. Нахил шарів на крилах синекліз ледь доходить до одного градуса. На них розвинені акумулятивні рівнини або розташовані моря. Вони складені потужними товщами неоген-четвертинних відкладів. Денудація на суші розвинена локально, переважає акумуляція. Відомі синеклізи Балтійського моря, Паризька, Ютландська, Мещерська, Прибалхаська, Конго і Таудені в Африці.

image
Рис. 2.2.2. Види деяких тектонічних структур на платформах

Структури третього порядку на платформах – це вали і прогини, куполи і мульди, флексури і розриви, горсти і грабени, малі блокові структури.

Вали – видовжені додатні підняття шарів порід, які мають десяток кілометрів упоперек простягання.

Прогини – від’ємні видовжені структури у кілька десятків кілометрів у поперечнику.

Куполи і мульди – округлі складки від кількох до десятка кілометрів у діаметрі; куполи – випуклі, мульди – ввігнуті структури.

Флексури – ступінчасті, коліноподібні злами гірських порід, які мають радіус від десятка сантиметрів до сотні метрів [3].

Розриви – лінійні зміщення гірських порід.

Горсти – столовоподібні підняття з крутим нахилом шарів на краях.

Грабени – вузькі від’ємні структури з різко падаючими шарами порід по периферії. Відомі грабени Червоного моря, озера Байкал та ін.

Малі блокові структури розташовані між зонами приповерхневих розломів чи одного глибинного і багатьох приповерхневих розривів. Блокову структуру фундаменту має Волино-Подільська плита.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом