Байрак Г.
Методи геоморфологічних досліджень

Аналіз структур лінійного типу та їхнього вираження в рельєфі

Структури лінійного типу – це порушення суцільності літосфери чи окремих її напластувань у вигляді розривів. Розривні порушення геологи ще називають диз’юнктивними. Виділяють дві групи розривних порушень: розриви без зміщення гірських порід і розриви зі зміщенням гірських порід.

До розривів без зміщення належать лінійно витягнуті тектонічні тріщини, які часто трапляються в ядрах лінійних складок, а також радіальні та концентричні тріщини на куполоподібних підняттях. Розриви зі зміщенням характеризуються зміщенням гірських порід по тріщині розриву. Ділянки гірських порід, розділені поверхнею розриву, називаються крилами розриву. Залежно від напряму відносного переміщення розрізняють підняте й опущене крило, а в разі субгоризонтального розриву виділяють висяче та лежаче крило. За кутом падіння поверхні розривного зміщення виділяють вертикальний (90°), похилий (0-90°), крутопадаючий (45-90°), пологопадаючий (0-45°) і горизонтальний розриви.

Скиди, підкиди, зсуви у плані та профілі
Рис. 2.2.5. Скиди, підкиди, зсуви у плані та профілі [27].

Умовні позначення: 1 – скид; 2 – підкид; 3 – скид у плані; 4 – підкид у плані; 
5 – правий зсув; 6 – лівий зсув.
Цифри в кружечках: 1 – лінія розлому; 2 – опущений блок; 3 – піднятий блок

За відносним переміщенням блоків виділяють:

  • скиди та підкиди з переміщенням у вертикальній площині по крутопадаючій поверхні розриву, які поділяються на нормальні скиди (поверхня розриву нахилена у напрямі опущеного крила); підкиди (поверхня розриву нахилена у напрямі піднятого крила); вертикальні скиди (поверхня розриву вертикальна) (рис. 2.2.5);
  • зсуви з переміщенням у горизонтальній площині по крутопадаючій поверхні розриву, які поділяються на ліві зсуви (з переміщенням протилежного крила ліворуч або проти годинникової стрілки); праві зсуви (з переміщенням протилежного крила праворуч або за годинниковою стрілкою);
  • скидоі підкидо-зсуви з переміщенням у вертикальній і горизонтальній площині одночасно по крутопадаючій поверхні розриву, яка нахилена у бік опущеного (скидо-зсув) або піднятого (підкидо-зсув) крила; за умови вертикального розміщення поверхні розриву виділяється вертикальний скидо-зсув;
  • насуви з переміщенням у горизонтальній площині по поверхні зміщення, яка падає полого (рис. 2.2.6);
  • розсуви з переміщенням крил перпендикулярно один до одного. У підсумку утворюються послаблені зони, або зяючі тріщини, які часто заповнюються або магматичними породами у вигляді окремих дайок чи їхніх систем, або відкладанням рудоносних розчинів у вигляді жильних рудних тіл [31].
Тектонічні рухи за кінематикою розривів
Рис. 2.2.6. Тектонічні рухи за кінематикою розривів:

а – скид; б – підкид; в – насув; г – зсув; д – грабен; е – горст

За співвідношенням з простяганням основних складчастих структур виділяють поздовжні, поперечні та діагональні, а також згідні й незгідні розриви.

Особливу категорію розривних структур утворюють тектонічні розломи. За глибиною проникнення у шари порід розломи поділяють на три ранги:

  1. глибинні (підкорові), які формуються у верхній мантії на глибинах 50-60 км;
  2. глибокого закладання – корові (приповерхневі), що виникають у земній корі на глибинах 10-60 км;
  3. неглибокого закладання – поверхневі, які січуть глибини менше 10 км.

За іншими класифікаціями глибинні розломи означують як планетарні або глобальні, корові – регіональні, поверхневі – локальні розломи або тектонічні тріщини.

Значну увагу науковці всього світу приділяють вивченню глибинних розломів. Термін запропонував О.В. Пейве у 1945 р. На відміну від поверхневих структур, глибинні розломи утворюють потужні зони завширшки від кілометра до десятків кілометрів. У рельєфі виділяються спрямленими ділянками долин рік і морського узбережжя, обривистими схилами гір. З сучасними глибинними розломами пов’язані значні численні землетруси і підвищений тепловий потік. Вони контролюють розміщення активних структур земної кори, часто є границями великих структурних елементів геосинкліналей, рухливих зон, континентів і океанів.

Глибинні розломи відігравали важливу роль у формуванні різних типів корисних копалин. По-перше, як зони підвищеної проникності розломи мають рудоконтролююче значення. По-друге, до зон глибинних розломів, розвинених у фундаменті нафтогазоносних басейнів, часто приурочені ланцюжки родовищ нафти та газу. По-третє, саме глибинні розломи є тими структурами, в межах яких відбувається найінтенсивніша циркуляція підземних вод, їхнє розвантаження у вигляді мінеральних і термальних джерел [19]. Цим визначається геолого-геоморфологічне значення і необхідність детального вивчення глибинних розломів.