Байрак Г.
Методи геоморфологічних досліджень

Вивчення рельєфу берегів. Типи берегів

Під берегом розуміють смугу взаємодії водойми (моря, озера, водосховища) та суходолу, внаслідок якої відбуваються сучасні берегові процеси й утворюються берегові форми рельєфу. Вони формуються під дією хвиль, згонів-нагонів води, припливів-відпливів за сучасного стану урізу води.

Берегова зона складається з берега та підводного берегового схилу [11].

Берегова лінія – це лінія дотику водної поверхні та поверхні суші за середнього багаторічного положення водного об’єкта. Це уріз води, межа між суходолом і поверхнею будь-якої водойми (моря, озера, водосховища) [4]. Для припливно-відпливних берегів, на яких ця лінія може змінюватися до десяти км по горизонталі і десяти м по вертикалі, використовують усереднену границю перетину рівня моря зі суходолом.

Узбережжя – смуга суші, в межах якої морфологічно виразно виражені сліди її взаємодії з морем, створені у сучасному і давньому, вищому чи нижчому, положенні рівня моря [17]. Тому на узбережжі наявні сучасні та давні берегові форми рельєфу. Термін “узбережжя” звичайно застосовують до морського узбережжя, оскільки це широка смуга, на якій розвинені морські тераси, пляжі, коси та інші надводні і підводні форми рельєфу.

За особливостями формування поширені такі типи берегів:

  • акумулятивні;
  • абразійні (від лат. abrasio – зішкрябування [2]);
  • абразійно-акумулятивні.

Акумулятивні береги утворюються за переважаючого відступання моря та підняття суші, абразійні, навпаки, за переважаючого наступання моря внаслідок підняття морського дна (тектонічний чинник) або збільшення об’єму водної маси (евстатичниий чинник). Акумулятивні береги низькі, складені піщано-черепашковим матеріалом, тоді як абразійні – високі, зі скелястими урвистими стінками. Якщо підніжжя абразійного берега розташоване в зоні дії хвиль, то там формуються ніші, гроти, підводні печери; якщо воно вийшло з зони прибою, то формується смуга морських гравійно-галечникових чи схилових відкладів. Абразійно-акумулятивні береги утворюються за чергування мисів і заток. На мисах, які приймають на себе концентровану хвильову енергію, розвиваються абразійні береги, а в затоках – акумулятивні [13].

Особливий різновид акумулятивного берега – коралові береги або рифи. Вони формуються у тропічних морях з коралового вапняку.

У післяльодовиковий час, внаслідок танення льодів і розширення морських басейнів, відбулося затоплення морем форм рельєфу суші – інгресія моря (від лат. ingressio – входження, проникнення в щось) [14].

За характером затоплення морем берегових форм рельєфу інгресійні береги класифікують на дев’ять типів (табл. 3.4)

Таблиця 3.4. Класифікація інгресійних берегів [1, 8, 11, 16]
Номер за пор.ЗображенняТипиПоширення
1 Фіордові береги Фіордові – затоплення трогових долин Береги Норвегії, Ісландії, п-ів Лабрадор, Аляска, о-ви Гренландія, Ньюфаундленд та ін.
2 Шхерні береги Шхерні – затоплення льодовикових форм – баранячих лобів, друмлінів, моренних пагорбів Береги озер і морів Фінляндії, Ладозького й Онезького озер Росії
3 Ріасові береги Ріасові – інгресія моря в річкові долини гірського типу Береги північно-західної Іспанії, Которська затока в Чорногорії, Севастопольська затока в Криму
4 Лиманні береги Лиманні – інгресія моря в річкові долини низинного типу Чорноморське, північно-західне Азовське узбережжя України
5 Далматинські береги Далматинські – підтоплення понижень структурно-денудаційного рельєфу, які простягаються паралельно до берега Берег Хорватії
6 Скидові, лопатеві береги Скидові, лопатеві – підтоплення горстів і грабенів, узбережжя має вигляд мисів і півостровів Береги Егейського моря
7 Береги аральського типу Аральського типу – затоплення еолових форм рельєфу Східне узбережжя Аральського моря, південний берег оз. Балхаш
8 Лагунні береги Лагунні – низинні береги з лагунами – водоймами, відділеними від моря косою, баром, пересипом Берег в р-ні Будакського лиману, Тузловські лимани, Майамі, Боді-Айленд в США, Венеціанська затока тощо
9 Маршеві або ватові береги Маршеві або ватові. Вати – мулисті низинні береги, які оголюються під час відпливів; марші – береги, що перестали затоплюватися, подальша стадія ватів і лагун Береги Нідерландів, Німеччини, східної Великобританії, США біля Бостона

За обрисами в плані всі типи берегів поділяють на:

  • звивисті (бухтові);
  • вирівняні.

Звивисті береги характеризуються чергуванням виступів (мисів, півостровів) і заглиблень моря у суходіл – заток (бухт). Звивисті береги бувають інгресійного й абразійного походження. Інгресійного походження повторюють обриси суші, часто закритого типу, тобто затоки вузькі та довгі, так що хвилі відкритого моря проникають лише до їхньої середини. Це головно фіордові, ріасові, лиманні. Абразійного походження звивисті береги виникають там, де чергуються породи неоднакової міцності та різна висота прилеглої суші. Тоді хвилі нерівномірно руйнують берег і він має виступи та заглиблення.

Вирівняні береги поділяють на первинно та вторинно сформовані. Причинами утворення первинно рівних берегів є морфологічні або літологічні. У первинно сформованих суша одвічно має рівний берег, морські перетворення неактивні. У вторинно сформованих море руйнує береги, складені шаруватими породами – рівними контактами кристалічних і осадових порід, поверхнями напластувань стійких і податливих осадових порід тощо, які простягаються паралельно до берегової лінії. Вторинно рівні береги формуються внаслідок руйнування первинних бухтових берегів [6]. Вирівняні береги можуть мати акумулятивні й абразійні відрізки (абразійно-акумулятивний тип), або бути лише абразійного чи акумулятивного походження.

Морфологічна класифікація Ф. Ріхтгофена (1903): круті береги зі штрандом (оголеним бенчем) і низинні.

Вивчення морфологічних обрисів берегів

З’ясовують:

  • протяжність ділянок вирівняного чи звивистого берега;
  • ранжування (порядок) мисів і заток за величиною;
  • глибину врізу заток, ширину, наявність розгалужень. Відповідно, довгі чи короткі, вузькі чи широкі, для довгих – прямолінійні чи звивисті, для широких – округлі, завужені чи складні форми;
  • довжину та ширину мисів: довгі чи короткі; вузькі, широкі чи клиноподібні;
  • співвідношення ширини та глибини (довжини) форм;
  • кількість заток на одиницю довжини узбережжя [5];
  • причини формування звивистих чи рівних ділянок;
  • інтенсивність розмиву звивистих берегів [21];
  • еволюцію бухтових берегів, стадії розвитку [7].

Знання про еволюцію берегів дають змогу з’ясувати причини відмін у будові окремих ділянок узбережжя, відновити пройдені стадії еволюції та передбачити її подальший хід. Практичне значення подібних досліджень дуже важливе. Знаючи природний режим берега, можна з’ясувати, як він буде реагувати на будівництво споруд або порушення балансу наносів (запружування рік, експлуатація будівельних матеріалів). Функціональна залежність надводних форм берега від підводних допомагає, на підставі вивчень однієї тільки надводної частини, отримати загальне уявлення про будову дна в прибережних ділянках, важливе для навігаційних цілей.

Дослідження обрисів берегової лінії виконують на підставі картографічних джерел, методами космічного та повітряного безпілотного знімання. Визначення причин формування звивистих чи рівних берегів потребує польових досліджень геологічної будови, морфодинаміки, літодинаміки берегової зони, впливу течій та енергії хвиль.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом