Бершадська Т.
Економічна та соціальна географія світу

Світові природні ресурси

§ 6. Інші види природних ресурсів

1. Земельні ресурси. Земельні ресурси — це землі, що використовуються або можуть використовуватися в господарській діяльності людини. їх розмір визначається світовим земельним фондом, який без урахування Антарктиди становить 134 млн. км кв. (див. рис. 13).

Лише 11% земельного фонду світу — це оброблювані землі. Серед регіонів світу найвищою часткою сільськогосподарських угідь виділяються Західна та Центральна Європа. З окремих країн світу найбільші площі оброблюваних земель мають США, Індія, Китай, Канада, Казахстан, Україна. Луки і пасовища в усіх регіонах світу, за винятком Європи, значно переважають над оброблюваними землями, а в Австралії це переважання є 10-кратним. Частка земель, які зайняті населеними пунктами, промисловістю, транспортом, у більшості регіонів світу не перевищує 1-2% (за винятком Західної Європи та Північної Америки). Дуже гостро постала проблема землезабезпечення в Японії. Більше половини суші вже освоєно людиною. Понад 31% території займають ліси, 23% — луки і пасовища, 11% використовують під ріллю і багаторічні насадження, 3% — населені пункти і комунікації.

Рис. 13. Структура і розміри світового земельного фонду (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

За деякими підрахунками, людство вже втратило понад 2 млрд. га колись продуктивних земель через ерозію, забруднення, зниження родючості грунтів та біологічної активності пасовищ, засолення та заболочування зрошуваних земель, вилучення земель для потреб житлового, промислового, транспортного будівництва. На початку XXI ст. площа вилучених із сільськогосподарського обороту земель досягла 15% площі суходолу.

Одним з найтривожніших показників втрати ґрунтових ресурсів є збільшення площ пустель (опустелювання). Причиною цього явища є не кліматичні зміни, а діяльність людини — «перевантаження» полів сільськогосподарськими культурами та неправильний їх обробіток, вирубка лісів та перевите худоби. Цей процес охопив не тільки тропічні райони Африки, а й Південно-Західну Азію, Південну та Північну Америку. Загальна площа антропогенових пустель на початок 90-х років XX ст. становила понад 9 млн. км кв., тобто відповідала площі США чи Китаю, і складала майже 7% всього земельного фонду планети. Під загрозою опустелювання опинилися ще від 30 до 40 млн. км кв.. Тому опустелювання віднесене до глобальних проблем людства.

Рис. 14. Наступ пустелі (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

2. Водні ресурси. Загальні запаси води на Землі складають 1386 млн. км куб. На кожного жителя Землі припадає близько 230 млн. м куб води. Однак ресурси прісної води становлять лише 2,5% від загальних, причому основна їх частка (68%) міститься у льодовиках, ще 30,9% — це підземні води. У ріках, які, в першу чергу, задовольняють потреби людства у воді, міститься лише 0,1% прісних вод.

Запаси легкодоступної прісної води розміщені на планеті дуже нерівномірно. Наприклад, в Африці лише близько 10% населення забезпечені регулярним водопостачанням, а в Європі цей показник перевищує 95%. Найкраще забезпечена водними ресурсами Південна Америка, дещо гірше — Північна Америка та Європа. У багатьох регіонах великі ріки та озера розміщуються на порівняно мало освоєних територіях: Амазонка, річки Росії та Канади, то впадають у Північний Льодовитий океан.

Головним споживачем води у світі залишається сільське господарство, друге місце посідає промисловість, третє — комунальне господарство. Ресурси прісної води останнім часом зменшуються у зв'язку із забрудненням і збільшенням їх використання. У країнах, що розвиваються, вживання недоброякісної води за браком коштів для її попередньої очистки є причиною багатьох захворювань. Тому проблема забезпечення водою населення земної кулі є дуже важливою і вимагає постійної уваги.

Найважливішим шляхом розв'язання проблеми нестачі прісної води є її охорона та оборотне використання (повторне використання відпрацьованої води після очистки). У країнах Південно-Західної Азії почали опріснювати морську воду, розробляються проекти транспортування айсбергів з Антарктиди та Гренландії. Але головним напрямом розв'язання цієї проблеми є максимальна економія води у промисловості, сільському і комунальному господарстві, зменшення забруднення поверхневих вод.

Широко використовується у світі енергія спадаючої річкової води. Загальносвітові гідроенергоресурси становлять 10 трлн кВт год., що лише дещо менше від сучасного показника виробництва електроенергії у світі. Більше половини цього потенціалу припадає на 6 країн: Китай, Росію, США, Демократична республіка Конго (Кіншаса), Канаду, Бразилію.

3. Ресурси Світового океану. Серед них можна виділити мінеральні, енергетичні та біологічні ресурси.

Здавна людство використовує біологічні ресурси Світового океану. Вчені вважають, що їх вистачить для того, щоб прогодувати щонайменше 30 млрд. чоловік. Виловлюючи щорічно до 90 млн. т риби, молюсків, водоростей, людство забезпечує близько 20% своїх потреб у білках тваринного походження. Продукти океану використовуються також для виробництва висококалорійного кормового борошна для тваринництва. Сьогодні природні можливості відтворення біологічних ресурсів океану фактично досягли межі можливого. Тому протягом останніх десятиріч поширення набуло розведення деяких видів організмів на штучно створених морських плантаціях і фермах. З'явилося нове поняття — аквакультура, тобто розведення водних організмів як у морській, так і у прісній воді.

Великі перспективи має використання механічної та теплової енергії вод океану. З енергетичних ресурсів Світового океану найбільше використовується енергія припливів і відпливів. Будівництво припливних електростанцій (ПЕС) можливе у вузьких і довгих затоках, де висота припливних хвиль сягає понад 10 м (Франція, Великобританія, Росія, США, Канада, Норвегія, Аргентина та ін.). На черзі — використання енергії океанічних течій, морського прибою, різниці температур поверхневих і глибинних вод.

Але найбільшого значення для багатьох країн світу набули мінеральні ресурси океану, у першу чергу нафтові і газові. Найкрупніші райони видобутку нафти і газу — Перська затока, Північне море, узбережжя Венесуели, Мексиканська затока. У межах морського пляжу широко розробляють розсипи золота, алмазів, платини, олова тощо. На материковому шельфі ведуть шахтні розробки кам'яного вугілля, залізної, мідної, олов'яної руд, сірки, бурштину. Промислових масштабів набуло одержання з морської води кухонної солі, магнію, брому, сульфату натрію тощо. Проте зі збільшенням використання мінеральних ресурсів посилюється й небезпека забруднення Світового океану, яке у багатьох акваторіях вже набуло загрозливих масштабів.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом