Байрак Г.
Методи геоморфологічних досліджень

Окомірні та прості інструментальні вимірювання в полі

Під час польових обстежень рельєфу часто виконують крокомірні чи окомірні знімання. Їх використовують для визначення відстаней, висоти відслонень і крутості схилів. Щоб визначати відстань кроками, треба знати довжину свого кроку. Вважають, що середня довжина двох кроків умовно становить 1,5 м. Користуються також приладом крокоміром.

Для вимірювання відстаней використовують прилади лазерні далекоміри. Туристичний далекомір має вигляд бінокля з одним окуляром і невеликим збільшенням. Під час оглядання в окуляр, на тлі збільшеного зображення далекоміра, можна побачити відстань у числовому значенні до того предмета, на який дивляться (існують також моделі, які оснащені зовнішнім дисплеєм). Точність визначення відстаней становить 1-1,5 м, дальність вимірювання 600 м – 1,5 км.

Окомірне знімання передбачає оцінку відстаней до далеких чи недоступних предметів “на око”. Цей спосіб допускає використання лінійки, далекоміра або польових еталонів. За допомогою міліметрової лінійки дослідник, тримаючи її на відстані витягнутої руки (60 см), направляє на об’єкт, висота якого йому приблизно відома. Потім дійсну висоту (або ширину) предмета в сантиметрах ділять на виміряну по лінійці в міліметрах, результат множать на постійне число 6 і отримують шукану висоту об’єкта в метрах. Наприклад, телеграфний стовп висотою 7 м закриває на лінійці відрізок 10 мм. Отже, 700 ділимо на 10 і множимо на 6. Відстань до нього – 420 м. Зазначимо, що точність визначення відстаней за лінійними величинами становить 5-10% довжини вимірюваної відстані. Доволі відомі висоти таких об’єктів: зріст людини 1,7 м; дерев’яний стовп лінії зв’язку 5-7 м; одноповерховий будинок з дахом 7-8 м; середньовіковий ліс 18-20 м [3].

Якщо висота об’єкта невідома, то треба розв’язати складнішу задачу. Для цього потрібно зробити два виміри проекції висоти об’єкта з двох різних точок. Після першого виміру треба наблизитися до об’єкта на яку-небудь відстань (цю відстань запам’ятати, позначимо її “L”, першу проекцію “h1”, а другу “h2”). Визначаємо відстань за формулою х = (L ∙ h1) / (h2 – h1). Знаючи відстань до об’єкта, можна обчислити його висоту (H) H(м) = х ∙ h2 / 0,6 [2].

Під час окомірних знімань знаходять застосування польові орієнтири. Неозброєним оком можна приблизно визначити відстань до предметів за ступенем їхньої видимості. Дослідник з нормальною гостротою зору може побачити та розрізнити деякі предмети з таких граничних відстаней: населені пункти видно з 10-12 км; відслонення висотою 20 м помітні з 2,5 км; окремі дерева – з 2 км; люди (у вигляді точок) – 1,5-2 км, листя на деревах – 200 м. Треба мати на увазі, що у довідниках зазначають граничні відстані, з яких видно ті чи інші предмети. Наприклад, якщо дослідник побачив трубу на даху будинку, то це означає, що до будинку не більше 3 км, а не суто 3 км. Кожен дослідник-польовик має індивідуально для себе уточнити ці дані.

Варто пам’ятати, що:

  1. чим далі предмет, тим він видається нижчим і вужчим. Тому великі об’єкти видаються ближчими (особливо гори), ніж насправді;
  2. відстань вздовж “гладкої” поверхні (сніг, вода, рівне поле) менша від дійсної. Ширина ріки з пологого берега виглядає більшою, ніж з урвистого;
  3. дивлячись знизу вгору схил виглядає менш крутим, а відстань до об’єктів менше дійсної;
  4. вночі будь-яке світло здається значно ближче реальної відстані. Вдень світлі предмети так само видаються ближчими;
  5. оголені схили виглядають крутішими, ніж вкриті рослинністю;
  6. світлі об’єкти ліпше видно, ніж темні. Так само предмети на світлому фоні розпізнають ліпше, ніж на темному.

Відстань можна визначити за ступенем чутності об’єктів. Це має значення у тих випадках, коли об’єктів не видно, наприклад, якщо місцевість сильно розчленована чи у лісі. Шум поїзда чути за 10 км; автомобільний сигнал – 2-3 км; рух авто по шосе, гавкіт собак – 1-2 км; розмова людей – 200 м [3]. Визначати відстань потрібно для виявлення свого місцеположення та намічання тривалості подальшого шляху.

Для визначення довжини чи ширини об’єктів великих розмірів чи труднодоступних (наприклад, ширини ріки, довжини болота чи озера) використовують метод рівних прямокутних трикутників. Їх можна побудувати поблизу об’єкта (на березі ріки, озера, болота). Проілюструємо це на прикладі визначення ширини ріки (рис. 4.6.1).

Визначення ширини ріки методом рівних прямокутних трикутників
Рис. 4.6.1. Визначення ширини ріки методом рівних прямокутних трикутників [1]

Вибравши на протилежному березі який-небудь примітний предмет А (дерево, камінь тощо), розташований біля самої води, забивають проти нього кілок В. Уздовж берега, перпендикулярно до лінії АВ, відміряють рулеткою певну відстань (наприклад, 20 м) і забивають кілок С.

На продовженні лінії ВС на відстані, яка також дорівнює 20 м, забивають ще один кілок Д. Від кілка Д у напрямі ДЕ, перпендикулярному до лінії ДВ, треба йти від ріки доти, доки кілок С не опиниться на одній лінії з предметом А. Оскільки трикутники ABC і ЕДС рівні, то ширина ріки буде дорівнювати відстані ДЕ, тобто ДЕ = АВ (мінус ВК, якщо точка В розташована трохи далі урізу води) [1].

Запитання для самоперевірки знань

  1. Назвати способи оцінки відстаней на місцевості.
  2. Яка ступінь видимості предметів на місцевості?
  3. Як у полі визначають параметри великоплощинних об’єктів?

Бібліографія

  1. Антимонов Н.А. Школьные походы по изучению рек, озер и болот родного края / Н.А. Антимонов. – Москва: Учпедгиз, 1963. – 134 с.
  2. Гардинер В. Полевая геоморфология. Пер. с англ. / В. Гардинер, Р. Дакомб. – Москва: Недра, 1990. – 239 с.
  3. Тимошенко К. Как определить расстояние: по звуку и глазомером
Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом