Костів Л. Я.
Фізична географія материків і океанів. Африка

Основні етапи дослідження природи Африки

Зважаючи на низку історичних, політичних та економічних чинників, історію дослідження природи Африки можна умовно розділити на чотири етапи.

Перший етап (II тис до н. е. ‒ VІ ст. н. е.) ‒ дослідження й освоєння північної частини континенту. Єгиптяни, просуваючись уздовж узбережжя від гирла Нілу до затоки Сидр, проникали в Аравійську, Лівійську і Нубійську пустелі. Близько 609-595 pp. до н. е. фінікійці здійснили морську подорож навколо Африки, а у 500-470 pp. до н. е. карфагенянином Ганноном була споряджена експедиція уздовж західного узбережжя континенту, завдяки чому досягли внутрішньої частини Гвінейської затоки. У період римського володарювання римські полководці і мандрівники відкривали Канарські острови, проникали глибоко в Лівійську пустелю (Л. К. Бальб, С. Флакк). У 525 р. візантійський купець Козьма Індікоплов піднявся у верхів’я Нілу, перетнув Червоне море і відвідав узбережжя Східної Африки. Він залишив 12-томний твір, що був єдиним для свого часу джерелом відомостей про р. Ніл і суміжні території.

Другий етап ‒ арабські походи (VII-XIV ст.). У VІІ ст. араби перетнули Лівійську пустелю і пустелю Сахару, вивчали річки Сенегал і Нігер, оз. Чад. Ібн Баттута в 1325-1349 рр. перетнув Південну і Східну Африку, а у 1352-1353 рр. перейшов Західну Сахару до р. Нігер та повернувся назад через Центральну Сахару.

Третій етап вивчення Африки (ХV-XVІІ ст.) пов’язаний з пошуками португальцями морського шляху до Індії. У 1484-1486 pp. Д. Кан відкрив гирло р. Конго і досліджував узбережжя Анголи. У 1488 р. Б. Діаш відкрив крайню південну точку Африки, назвавши її мисом Бур (згодом перейменований в м. Доброї Надії). На основі звітів Діаша маршрут в Індію розробив португальський мореплавець Васко да Гама. У 1497-1498 рр., прямуючи в Індію з Лісабона, обігнув м. Доброї Надії і пройшов уздовж східного узбережжя до 3° 20’ пд. ш. У 1487-1492 pp. П. Ковільян подорожував з Лісабона через Середземне море до гирла Нілу, а далі проплив уздовж південно-західного узбережжя Червоного моря до м. Суакін. До кінця XVI ст. були встановлені контури континенту. Ознаменувалося відкриттями і XVII ст. Так, у внутрішніх районах Африки, на півдні від екватора, португальськими мандрівниками були відкриті озера Тана (П. Паїш, 1613) і Ньяса (Г. Бокарру, 1616), досліджені витоки Блакитного Нілу і нижня течія р. Конго.

На заході континенту англійська експедиція Д. Томпсона протягом 1618-1619 pp. піднялася у верхів’я р. Гамбія на 600 км, у кінці XVII ‒ на початку XVIII ст. здійснювалися французькі експедиції в басейн р. Сенегал.

Четвертий етап ‒ експедиції XVIII-XIX ст., метою яких головно була розвідка природних ресурсів материка. Англійці створили спеціальну «Асоціацію для сприяння відкриттю внутрішніх частин Африки» з метою розширення торгівлі і прогресу британської промисловості.

Зокрема, М. Парк у 1795-1797 і 1805-1806 pp. вивчав верхів’я р. Нігер, У. Аудні, Д. Денем і X. Клаппертон у 1822-1825 pp. перетнувши Сахару з півночі на південь (від міста Тріполі до озера Чад), довели, що р. Нігер не витікає з цього озера. Перехід через Сахару від Сьєрра-Леоне до Марокко у 1827-1828 pp. здійснив французький мандрівник Р. Кайє, а вже 1830 року англійська експедиція дослідила низів’я і гирло р. Нігер (Р. Лендер і Д. Лендер). У кінці XVIII ‒ першій половині XIX ст. починається вивчення Південної Африки, першим дослідником якої був англійський мандрівник Дж. Барроу. У 1835 р. Е. Сміт обстежував р. Лімпопо. Необхідно зазначити і вклад наших земляків-дослідників.

Наприклад, Єгор Петрович Ковалевський (виходець з Харківської губернії), котрий керував експедицією з вивчення басейну Голубого Нілу в 1847-1848 pp. Експедиція була організована на прохання єгипетського хедива з метою знайти для єгиптян золото в басейні Голубого Нілу та відшукати витоки р. Білий Ніл.

У середині XIX ст. в басейні Білого Нілу працювали французькі (А. Ленан де Бельфона і Д’Арно) і німецька експедиції (Ф. Верне). Найвищу точку материка ‒ вулкан Кіліманджаро відкрили у 1848-1849 pp. німецькі місіонери І. Крапф і І. Ребман. Англійська експедиція Дж. Спіка і Р. Ф. Бертона у 1856‒1859 pp. відкрила озеро Танганьїка. У 1858 р. оз. Вікторія відкрив Дж. Спік, який пізніше (у 1860-1863 pp.) разом з Дж. Грантом встановив, що саме з цього озера бере початок р. Ніл.

Найвідомішим дослідником Африки, безсумнівно, є Д. Лівінґстон, котрий у 1849 р. перетнув Калахарі і відкрив оз. Нґамі, потім двічі перетнув Південну Африку із заходу на схід (1852-1856 рр.), обстежив значну частину басейну р. Замбезі та відкрив водоспад Вікторія (1855 р.). У 1867-1871 pp. він вивчав південні та західні береги оз. Танганьїка, відкрив оз. Банґвеулу. У Європі вважали, що експедиція Лівінґстона зникла, і на її пошуки відправився журналіст Г. М. Стенлі, який зустрівся з Лівінґстоном у 1871 р. на озері Танганьїка. Далі вони разом обстежили північну частину цього озера та з’ясували, що воно не пов’язане з Нілом. Ще одну експедицію, метою якої стали на пошуки Лівінґстона, у 1873-1874 рр. очолив англійський моряк і мандрівник В. Л. Камерон. Він досягнув оз. Танганьїка та відкрив його стік ‒ р. Лукуґа.

Досліджували Сахару і німецькі мандрівники Г. Рольфс (у 1865-1867 pp. першим з європейців перетнув Африку від берегів Середземного моря до Гвінейської затоки) і Г. Нахтігаль (у 1869-1874 pp. відбувся похід у район оз. Чад).

Російський мандрівник В. В. Юнкер у 1876-1878 pp. мав велику подорож Центральною Африкою, під час якої провів географічні й етнографічні спостереження, уточнив гідрографію витоків р. Білий Ніл. У наступній експедиції, (1879-1886 pp.) він досліджував вододіл річок Ніл і Конго; результати своїх спостережень узагальнив у книзі «Подорожі по Африці».

Територію сучасної Анголи і Мозамбіку вивчали португальці Серпа Пінту (1877-1879 рр. відкрив витоки річок Кунене і Кубанґо) та Бріту Капелу й Івенш (1877-1879 рр. перетнули континент із заходу на схід).

У 1926 р. М. І. Вавилов здійснив важливу ботанічну експедицію задля дослідження африканського середземномор’я, де його цікавили осередки виникнення культурних рослин, зокрема пшениці.

У першій половині ХХ ст. вже був накопичений великий обсяг матеріалів за результатами досліджень природи Африки. Написані зведені роботи як загальногеографічного характеру, так і покомпонентні для всього континенту та для окремих його територій.

Запитання для контролю і самоконтролю

  1. Охарактеризувати географічне положення Африки.
  2. Розкрити вплив географічного положення Африки на формування її природних умов.
  3. Розкрити вплив океанів та океанічних течій на природу Африки.
  4. Перелічити типи берегів Африки та назвати місця їхньої локалізації, розкрити механізм утворення цих типів берегів.
  5. Охарактеризувати перший етап (II тис до н. е. ‒ VІ ст.) досліджень й освоєння континенту.
  6. Охарактеризувати дослідження Африки арабами у VII-XIV ст.
  7. Розповісти про етап вивчення Африки у ХV-XVІІ ст. пов’язаний з пошуками португальцями морського шляху до Індії.
  8. Розкрити вклад у дослідження природи Африки експедиції Є. П. Ковалевського.
  9. Проаналізувати вклад у дослідження Африки Д. Лівінґстона, зазначити основні відкриття його експедицій.

Практична робота

Завдання 1. Використовуючи літературні джерела у формі складного плану опишіть історію дослідження природи Африки.

Завдання 2. На контурну карту різними типами ліній нанесіть основні маршрути дослідників Африки. Вкажіть прізвища дослідників та роки їхніх експедицій.

Завдання 3. Використовуючи довідкові матеріали, карти та атласи, заповніть таблицю.

Таблиця. Географічне положення Африки
Крайні точки материка та їхні координати північна            
південна
західна
східна
Площа (млн км2) материкова
острівна
разом
Протяжність берегової лінії з океанами Атлантичним
Індійським
Основні типи берегів Африки Атлантичного
Індійського
Узбережні течії Індійського океану холодні
теплі
Узбережні течії Атлантичного океану холодні
теплі
Протяжність Африки і заходу на схід у градусах
у км
Протяжність Африки з півночі на південь у градусах
у км
Протяжність по екватору
Протяжність по південному тропіку
Протяжність по північному тропіку
Протяжність по північному тропіку
Середня відстань до найближчого материка
Положення щодо Гринвіцького меридіана
Висоти максимальна
мінімальна
середня

Завдання 4. За укладеною таблицею усно проаналізуйте особливості географічного положення Африки та з’ясуйте його вплив на формування природних умов материка.

Завдання 5. Письмово охарактеризуйте берегову лінію Африки, вказуючи елементи розчленування. Встановіть типи берегів, назвіть місця їхнього поширення. З’ясуйте вплив характеру розчленованості берегової лінії Африки на формування її природних умов.

Завдання 6. Вивчіть елементи берегової лінії Африки (див.: географічна номенклатура). Вміти показати їх на карті.

Список рекомендованої літератури

Основна література

  1. Власова Т. В. Физическая география материков (с прилегающими частями океанов) : в 2 ч. / Т. В. Власова. – Москва : Просвещение, 1986. – Ч. 2. – С. 87-172.
  2. Географический атлас для учителей средней школы. – Москва, 1980. – 238 с.
  3. Географический энциклопедический словарь. Понятия и термины. – Москва : Сов. энциклопедия, 1988. – 432 с.
  4. Довідковий атлас світу. – Київ : Картографія, 2010. – 328 с.
  5. Карпенко H. I. Рельєф морських берегів: навч. посіб. [для вищих навч. закл.] [Електронний ресурс] / Н. І. Карпенко. – Львів : Видавн. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2009. – 308 с.
  6. Магидович И. П. Очерки по истории географических открытий : в 5 т. Т. 1–3. / И. П. Магидович, В. И. Магидович. – Москва : Просвещение, 1982-1986.
  7. Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. Ч. 2 / Б. Д. Панасенко – Вінниця : ЕкоБізнесЦентр, 1999. – 200 с.
  8. Физическая география материков и океанов / [под общ. ред. А. М. Рябчикова]. – Москва : Высш. шк., 1988. – С. 362-425.

Додаткова література

  1. Барков А. С. Из истории открытий, исследований и захватов Африки : хрестоматия по физической географии / А. С. Барков. – Москва: Просвещение, 1971. – С. 9-16.
  2. Географический энциклопедический словарь. – Москва : Сов. энциклопедия, 1983. – 528 с.
  3. Забродская М. П. Факторы пространственной дифференциации материков (на примере Африки) : лекции / М. П. Забродская. – Воронеж, 1983. – 52 с.
  4. Ковалишин Д. І. Практикум з фізичної географії материків і океанів (для студентів географічних спеціальностей вузів) / Д. І. Ковалишин. – Тернопіль : Підручники і посібники, 1999. – 88 с.
  5. Природа мира. Берега / [П. А. Каплин, О. К. Леонтьев, С. А. Лукьянова и др.]. – Москва : Мысль, 1991. – 479 с.
  6. Притула Т. Ю. Физическая география материков и океанов : учеб. пособие [для студ. высш. учеб. заведений] / Т. Ю. Притула, В. А. Еремина, А. Н. Спрялин. – Москва : Владос, 2004. – С. 464-568, 608-649.
  7. Энциклопедический справочник Африка : в 2 т. / [глав. ред. А .А. Громыко]. – Москва : Сов. энциклопедия, 1986–1987. – Т. 1. – 762 с., Т. 2. – 761 с.
Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом