Костів Л. Я.
Фізична географія материків і океанів. Африка

Озера Африки

Частково, великі озера Африки лежать у тектонічних улоговинах Східноафриканського плоскогір’я. Вони розміщені на різних рівнях, більшість з них відзначається значними глибинами, оточені крутими схилами.

Озеро Вікторія (місцева назва Ньянца) – найбільше за площею озеро Африки (68 тис. км2). Генезис озерної улоговини тектонічно мульдовий, оскільки воно сформувалось у середній течії двох річок унаслідок підняття східного крила рифту та чергового загального опускання території. Тому озеро має трапецієподібну форму з дуже порізаними низькими і пологими берегами.

Озера Західного рифту сформувалися в улоговинах тектонічного скидового (рифтового) походження (криптодепресії) і характеризуються видовженою формою, загальною північною орієнтацією, асиметричною будовою берегів – західні круті, стрімкі та високі, східні нижчі. До них належить прісноводне мілководне оз. Альберт, що з’єднується р. Семліки з слабомінералізованим оз. Едуард. Озеро Ківу є досить глибоким і наймолодшим серед цієї групи озер, бо сформувалося внаслідок підпрудження лавовими потоками рифтової долини, солонувате, характеризується температурною інверсією (підвищенням температури вглиб), оскільки розміщене у зоні діючих вулканів масиву Вірунга. Танганьїка є найдовшим прісноводним озером (650 км) світу і найглибшим Африки (максимальна глибина 1 470 м), характеризується значним видовим багатством іхтіофауни та її ендемізмом. Найпівденніше озеро західного рифту Ньяса (Малаві), яке має незначний (9%) стік у р. Шире.

Озерам Кенійського (Центрального) рифту, або рифту Грегорі, теж характерна витягнута форма, яка визначається скидами, вони безстічні, оскільки розміщені у замкнутих улоговинах при посушливому кліматі. Більшість із них солоні: у хімічному складі з переважає сода – наслідок сучасного та давнього вулканізму. Озера фіксують найнижчі гіпсометричні рівні цього рифту – Маньяра, Натрон, Маґаді, Баринґо, Рудольфа, або сформувалися в кратерах згаслих вулканів – Найваша. Озеро Рудольфа є найбільшим серед згадуваних озер: мілководне, солоне, оскільки живиться водами тільки однієї постійної ріки – Омо. Озеро Маґаді змінює площу протягом року більш ніж у тричі, а частина озерної улоговини покрита потужним – до чотирьох метрів шаром вугленатрієвої солі (трона) – цінної сировини для хімічної промисловості.

Озера Ефіопського рифту – Чамо, Абая та ін. – переважно прісноводні та розташовані на висотах понад 1 100 м. Озера улоговини Афар – Ассаль солоністю 39 ‰ утворилося в кратерній улоговині 155 м н. р. м., та Асоле –116 м н. р. м.).

До реліктового (залишкового) типу відносять прісноводне озеро Чад, що живиться водами річки Шарі. Озеро має підземний стік по сухому руслу Бахр-ель-Газаль в улоговину Боделе, тому його води не засолюються. Такі ж реліктові озера є в улоговині Конго – Тумба і Леопольда та оз. Нґамі в Калахарі.

На високих посушливих плато Атлаських гір та вздовж їхнього напівпустельного південного підніжжя є багато пересихаючих озер (шотів) у сухий період укритих кіркою солей.

До запрудних озер належать, розміщене на Ефіопському нагір’ї озеро Тана підпруджене лавовим потоком, та мілководне оз. Кьюґа з невизначеною внаслідок заболоченості береговою лінією.

Льодовикові озера поширені у районах давнього (Атлас, Ефіопське нагір’я) та сучасного (Рувензорі) зледенінь, де сформувалися на дні льодовикових долин (моренні), в ерозійних льодовикових формах (карові, трогові, циркові).

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом