Костів Л. Я.
Фізична географія материків і океанів. Африка

Географічні пояси і зони Африки. Екваторіальний і субекваторіальний пояси

Широтна зональність природних ландшафтів Африки виражена досить чітко, оскільки материк характеризується значними розмірами та рівнинністю рельєфу, особливо у північній частині. Формування сучасного поширення географічних зон і їхньої структури завершилося після плейстоцену, зі встановленням на материку характерних для нашого часу співвідношень тепла та вологи, а еволюція органічного світу привела до формування сучасних видів флори і фауни.

Екваторіальний пояс

Зона вологих екваторіальних лісів (гілей)  простягається вузькою смугою (до 5-6°) в улоговині Конго та вздовж північного узбережжя Гвінейської затоки. Її межі визначає поширення екваторіальних атлантичних повітряних мас, які проникають аж до Східноафриканського плоскогір’я. Область характеризується рівним ходом середньомісячних температур, надлишковим зволоженням з двома річними піками випадання опадів: весняного та осіннього. Значна річна сума опадів (1500-2000 мм і більше) при коефіцієнті зволоження 1,5-2 забезпечує інтенсивний стік (5000-1000 мм на рівнинах Конго та до 4000 мм у Гвінеї) і розвиток повноводної гідромережі.

У лісовому покриві гілей налічують до 25 тис. видів рослин, у т. ч. до 3 тис. деревних порід. Ці ліси зростали тут вже в палеогені, але їхній ареал зі зміною клімату значно скоротився. Для гілей характерні види родин: Leguminosae, Sterculiaceae, мало пальм, бамбуків, ароїдних, орхідних. Дерева першого ярусу, для якого типовими є хайя (Khaya ivorensis, K. anthotheca) і сапеле (Entandrophragma cylindricum) досягають висоти 80 м та часто мають дошкоподібні корені. В середньому ярусі переважають швидкоростучі види висотою 20-40 м із м’якою деревиною та вузькими зімкнутими кронами. Нижній ярус репрезентований тіневитривалими з повільним ростом деревами висотою 10-15 м, часто з твердою важкою деревиною. Тут багато цінних порід – ебенове дерево (Dyospyros ebenum), червоне (Pterocarpus erinactus), санталове (P. angolensis), гуарея (Guarea cedrata), каучуконоси (Funtumia elastica, Clitandra), пальми масляна (Elaeis guineensis) і винна (Raphia vinifera), кавове дерево (Coffea canephora, C. liberica), кола (Cola nitida, C. acuminata). Під лісовим пологом ростуть різноманітні чагарники, деревоподібні папороті, банани, багато ліан (Calamus rotang) та епіфітів. Трав’яний покрив розвинутий слабше.

Під такою рослинністю на потужних кислих корах вивітрювання формуються червоно-жовті фералітні (латеритні) ґрунти. Вони характеризуються незначною гумусованістю (1,5-2,5%), значною вилуженістю, кислою реакцією та недостатньою кількістю поживних елементів.

Субекваторіальний пояс Африки

У субекваторіальному поясі Африки спостерігається часта зміна різних зональних підтипів, пов’язана з високим широтним градієнтом зволоження, спричиненим мусонним атмосферним циркулюванням. Але, незважаючи на ці відмінності, їх об’єднує сезонна зміна екваторіальних і тропічних мас та зумовлена ними різка контрасність між вологим літнім і сухим зимовим сезонами на загальному фоні високого теплозабезпечення.

Зона субекваторіальних листопадно-вічнозелених (напіввологих) лісів

Зона субекваторіальних листопадно-вічнозелених (напіввологих) лісів поширена на територіях, де посилюється мусонний ефект, два піки опадів зливаються в один літній, а річна сума опадів знижується до 1500-1600 мм при коефіцієнті зволоження 1,2-1,4. Зимою виражений короткочасний – до двох місяців сухий період. У верхньому ярусі з’являються дерева, що скидають листя на кілька тижнів, але з наростанням сухості частка листопадних дерев збільшується до половини. Для цих лісів характерними є види, які не трапляються у вологих екваторіальних лісах – самба (Triplochiton scleroxylon), данта (Nesogordonia bartei), але є і види, характерні для гілей, або близькі до них – мансонія (Mansonia altissima), іроко (Chlorophora excelsa), червоне дерево (Khaya grandifolia), сипо (Entandrophragma utile), мало епіфітів, але появляються бульбові та цибулькові.

Під субекваторіальними лісами формуються червоні або червоно-жовті альферитні ґрунти, яким через послаблення промивного режиму характерна значна гумусованість та краще забезпечення поживними елементами.

Зона саван і рідколісь

Зона саван і рідколісь займає понад 40% площі Африки. Вона поширена між зоною листопадно-вічнозелених субекваторіальних лісів і зоною тропічних пустель, охоплює території від 16-18° пн. ш. у Північній півкулі та до південного тропіка у Південній. Зона саван і рідколісь характеризується сезонною зміною екваторіальних і тропічних повітряних мас, що спричинюють різку контрастність між вологим літнім та сухим зимовим періодами на фоні дуже високого теплозабезпечення протягом усього року. Північноафриканські савани  охоплюють територію Судану, Північно-Гвінейську височину, Ефіопське нагір’я, півострів Сомалі та північ Східноафриканського плоскогір’я. Вони мають високий широтний градієнт зволоження (збільшення на 250 мм річної суми опадів на кожен градус із наближенням до екватора). Величина сумарної сонячної радіації північноафриканських саван майже така ж, як і в Сахарі – 160-200 ккал/см2 за рік, а радіаційний баланс є дещо вищим – 70-80 ккал/см2 за рік, оскільки зменшуються втрати радіації на відбивання та довгохвильове випромінювання. Середня температура найхолоднішого місяця не опускається нижче +20°С, а найтеплішого перевищує +30°С, поступово понижуючись у бік екватора. У тому ж напрямку зменшуються амплітуди температур – як сезонних, так і добових. Рослинність саван складається зі злакових та незначного включення дерев і чагарників, які скидають листя у сухий сезон. Частка деревної рослинності збільшується в південному напрямку.

Кількість опадів, тривалість сухого сезону та величини всіх показників атмосферного зволоження закономірно змінюються за широтою. За цими ознаками досить чітко розрізняють три кліматичні підзони, яким рівнозначні ландшафтні підзони – вологих, типових та опустелених саван.

У вологих (високотравних) саванах випадає 1000-1200 мм опадів за рік, а на узбережжі до 1600 мм. Дощовий сезон триває півроку (з травня по жовтень щомісячно випадає понад 100 мм, а в серпні – 300-500 мм). Рослинність репрезентована високотравною саваною гвінейсько-суданського типу з групами невисоких (6-12 м, а на півдні до 15 м) листопадних дерев, що місцями переходять у сухі ліси зі злаковим покривом. Трав’яний покрив утворений слоновою травою (Pennisetum benthami, P. purpureum) висотою до п’яти метрів, бородачами (3-4 м) та нижчим (0,5-1,5 м) ярусом із видів Panicum, Setaria та ін. З деревної рослинності зростають: масляне дерево (Butyrospermum parkii), рожкове дерево (Parkia africana), тамаринд (Tamarindus indica), сейба (Ceiba pentandra) та ін. У лісках, які подекуди трапляються у савані, переважають види дерев, які характерні для сухих лісів (Isoberlinia doca, I. dalzielli). Вздовж рік заходять галерейні ліси, подібні до екваторіальних із рідкостійним деревним ярусом і густим ярусом вічнозелених чагарників і ліан.

У таких умовах під високотравними саванами формуються червоні ферсіалітні та альферитні ґрунти.

Типові савани поширені у районах, де дощовий сезон триває чотири місяці (з червня по вересень щомісячно випадає понад 100 мм опадів, максимум – у серпні) при річній кількості опадів 500-1000 мм. З жовтня по квітень коефіцієнт зволоження нижчий 0,25, а з листопада по березень опадів не буває зовсім. Тому рослинний покрив досить складний і неоднорідний. Трав’яний покрив суцільний, і в сухий сезон повністю не вигорає. Висота трав’яного ярусу досягає 1-1,5 м, домінують різні види бородачів (Andropogon hirtiflorus, A. ruprechtii), а також Hyparrhenia hirta, Themeda triandra та ін. Невисокі 7-15 м дерева трапляються поодиноко, групами та навіть лісками. Тут є акації, але вони менш типові, більш характерні баобаби (Adansonia digitata), що поодиноко ростуть на ґрунтах легкого гранулометричного складу. З інших деревних порід зростає масляне дерево, каріте, вілова пальма. Переважають червоно-бурі ґрунти з незначним вмістом гумусу.

Опустелені савани сформувалися у перехідній зоні до тропічних пустель, де кількість опадів поступово зменшується з 600 до 150 мм, а дощовий сезон триває всього 45-60 днів. З жовтня по квітень дощі не випадають. Гідромережа репрезентована ваді або транзитними ріками. Місцями збереглися реліктові дюни, закріплені рослинністю. У ґрунтовому покриві переважають червонувато-бурі ґрунти з вмістом гумусу 0,2-0,3 % і нейтральною реакцією верхньої частини профілю. Рослинність сахельського типу: низькі ксерофітні злаки, переважно аристида (Aristida plumosa, A. mutabilis), що не створюють суцільного покриву, окремі колючі чагарники і низькорослі (до 5-10 м) дерева: акації з парасолькоподібними кронами. Акацій зростає багато видів. У глинистих пониженнях доволі густі зарослі утворює Acacia seyal, висота якої сягає від двох до чотирьох метрів. На сухіших і більш легких ґрунтах поширена А. raddiana, на закріплених дюнах ростуть A. senegal, A. nilotica. У річкових заплавах – А. sieberiana. З чагарників для піщаних і кам’янистих ґрунтів типовим є пахучий африканський бутень (Commiphora africana) висотою 3-5 м. Вегетаційний період триває два-три місяці, в сухий сезон трава вигорає, дерева скидають листя.

Південноафриканські савани займають менші площі, оскільки поширені у вужчій частині материка та відтісняються від Атлантичного океану пустелею Наміб. Але протяжність по широті є більшою, порівняно з північноафриканськими, оскільки їхні межі заходять у тропічний пояс південніше тропіка.

За теплозабезпеченістю південноафриканські савани поступаються північним, бо займають вищі гіпсометричні рівні та більше віддалені від екватора. Температура найтеплішого місяця зазвичай не перевищує +26-27°С, а найхолоднішого – +13-18°С (на океанічних узбережжях і в приекваторіальній смузі – +20°С). Найвищі температури фіксують перед початком сезону дощів – у жовтні-листопаді. У внутрішніх південних районах спостерігається абсолютний мінімум нижче 0°С. Континентальність наростає від узбережжя до внутрішніх районів.

За вологозабезпеченістю та режимом зволоження південноафриканські савани подібні до північних, але рослинний покрив характеризуються багатшим видовим складом.

У вологих південних саванах за рік випадає понад 800 мм (переважно 1000-1200 мм) при коефіцієнті зволоження 0,5-0,7. У дощовий сезон (з грудня по березень), коли щомісячно випадає понад 100 мм опадів, коефіцієнт зволоження вищий одиниці. Сухий сезон (коефіцієнт зволоження нижчий 0,25) триває п’ять-шість місяців, а в липні–серпні дощів не буває зовсім. Аналогом вологих північноафриканських саван південніше екватора є листопадні саванові рідколісся, або світлі ліси міомбо. Вони поширені широкою смугою між 8° та 16° пд. ш. (басейн Замбезі) та займаючи високі (1000-1500 м) рівнини зі значною кількістю опадів (800-1300 мм) та сильнозвітрілим і вилугованим субстратом. Деревостан утворюють кілька видів міомбо (Brachystegia) – дерева висотою 14-18 м часто з викривленими стовбурами. Трав’яний покрив утворений злаками: темедою, людецією та ін. Типовими є червоні альферитні ґрунти на продуктах розмиву і перевідкладення латеритних кір.

У типовій південноафриканській савані випадає 500-800 мм опадів, при річному коефіцієнті зволоження 0,25-0,50, і тільки один-два місяці він вищий одиниці. Сухий сезон з коефіцієнтом зволоження нижче 0,25 триває в середньому сім місяців, а з червня по серпень опадів не буває зовсім. Такий режим зволоження формує різко виражену сезонну зміну водності рік при річному шарі стоку 100-150 мм. Рослинний покрив різноманітний: високоі низькотравні асоціації з поодинокими деревами поєднуються з зарослями колючих чагарників, лісами та рідколіссями. На важких глинистих ґрунтах поширені ліси мопане – рідколісся, утворене Colospermum mopane – деревами висотою 7-15 м стійкими до заморозків. У цих лісах немає підліску та бідний незімкнутий злаковий покрив. На легких ґрунтах характерними є баобабові савани з трав’яним покривом, утвореним темедою, бородачем та ін. злаками. Домінують червоно-бурі фесіалітні та феритизовані ґрунти переважно легкого гранулометричного складу. Поширені також чорні глинисті ґрунти (на базальтах і вапняках).

В опустелених саванах при річній кількості опадів 250-500 мм та коефіцієнтові зволоження 0,10-0,25 сухий сезон триває понад дев’ять місяців, а три-чотири місяці дощі не випадають зовсім. Гідрологічна мережа розвинена слабко і належить до області внутрішнього стоку, шар стоку не перевищує 10-20 мм. Для опустелених саван Калахарі типовим є незімкнутий покрив із невисоких злаків (Eragrostis lehmanniana, Aristida uniplumis, A. stipiformis), що ростуть на давніх закріплених дюнах з невисокими деревцями колючих акацій. У плоских пониженнях трапляються сукуленти.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом