Костів Л. Я.
Фізична географія материків і океанів. Африка

Географічні пояси і зони Африки. Тропічний пояс. Сахара

Тропічний пояс в Африці – це зона тропічних пустель. Вони поширені в поясі пасатів з пануванням сухого континетального тропічного повітря, що визначає найвищі літні температури та крайню аридність.

Тропічні пустелі Північної півкулі. Сахара

Тропічні пустелі Північної півкулі репрезентовані Сахарою, яка займає площу близько 8 млн км2. Сухість і прозорість повітря забезпечують інтенсивну інсоляцію (сумарна радіація 180-200 ккал/см2 за рік, а радіаційний баланс – 60-70 ккал/см2). Літні температури перевищують +30°С. Найтеплішим на півночі Сахари є липень, на півдні – травень-червень. Абсолютний максимум температури повітря досягає +56-58°С, а ґрунту – +70-80°С. У зимовий період більш відчутні зональні відмінності як з півночі на південь, так і з висотою. Вночі на півночі Сахари та її нагір’ях бувають заморозки. Для пустелі характерні значні добові (до 45°С) та сезонні амплітуди температури. Річна кількість опадів тільки на окраїнах досягає 100 мм, більша частина території отримує 10-20 мм. Опади нерівномірні та мають зливовий характер. На півночі і в горах іноді випадає сніг. Від високі температури і сухість повітря зумовлюють значну випаровуваність: понад 4500 мм, тому коефіцієнт зволоження на більшій частині Сахари не перевищує 0,02.

У Сахарі переважають багаторічні ксерофітні чагарники і злаки з потужною кореневою системою. Подекуди поширені ефімери. Загалом рослинний покрив розвинутий недостатньо, флористичний склад бідний і налічує близько 1200 видів рослин. Широтна зміна клімату дає змогу виділити три підзони тропічних пустель у Північній півкулі: північну, центральну і південну. Північна підзона перехідна від субтропіків до тропіків. Субтропічні риси проявляються в сезонності опадів (циклонічних) із осіннім максимумом та холоднішою зимою. Для зими і весни характерні сильні вітри і піщані бурі. Рослинність подібна до середземноморської – на берегах тимчасових водотоків ростуть і вічнозелена євфратська тополя (Populus euphratica), і дика маслина (Olea oleaster), і фісташки (Pistacia atlantica), і олеандр. Більшість з них приурочена до берегів тимчасових водотоків. Типовими для цієї підзони є розріджена злаково-чагарникова рослинність з видами аристиди (Aristida plimosa, A. obtusa), акаціями, ююбою.

Центральна (власне тропічна) підзона поширена південніше тропіка з теплішою зимою, але можливими заморозками і мінімальним, але невираженим, режимом опадів. У рослинному покриві з’являються суданські види, в т. ч. акації, томариски, пальма дум (Hyphaene thebaica), колючий пустельний фінік (Balanites aegyptica). На кам’янистих ґрунтах плато трапляються поодинокі кущі акацій, подушкоподібний їжачник (Anabasis areotioides), хад (Cornulata monacantha), зі злаків – просо (Panicum turgidum), аристида та ін.

Південна підзона (деякі автори виділяють її як тропічну напівпустелю) неширока, їй характерні максимальні для всього континенту запаси тепла: дуже тепла (січневі температури не нижче +18-20°С), суха, без заморозків зима, збільшення опадів має чітко виражений літній максимум. Рослинний покрив розріджений і репрезентований злаково-чагарниковими угрупуваннями (Aristida papposa, A. comosa), поодиноко зростаються чагарникові акації (Acacia tortilis, A. mellifera), бальзамове дерево (Commiphora abyssinica) та ін., що заходять із опустелених саван Сахелі.

У піщаних пустелях відмінності між зонами згладжуються, а типовим для рослинності є злак дрин (Aristida pungens), що закріплює піски потужною кореневою системою. Приморським солончакам і шотам властиві зарослі солянок. Досить багата рослинність гірських масивів з проявами висотної поясності. Секторність простежується тільки в неширокій (до 250 км) приатлантичній смузі. Розвитку густішого рослинного покриву – кактусоподібні молочаї (Euphorbia echinus, E. balsamifera), колюча дереза (Lucium intricatum), сумаха (Rhus oxyantha) – тут сприяє висока вологість повітря.

Тропічні пустелі у Південній півкулі

Тропічні пустелі у Південній півкулі займають значно менші площі – вони яскраво виражені вздовж узбережжя Атлантичного океану та прилеглих до нього високих уступів крайових плоскогір’їв і є продовженням субтропічної пустелі Наміб. Клімат, як і в пустелі Наміб, формується під впливом холодної Бенгельської течії, але температури повітря є вищими (найтеплішого місяця – +19-24°С, найхолоднішого – +14-20°С). Опади незначні, до 100 мм за рік, і пов’язані з літніми індоокеанічними мусонами, коефіцієнт зволоження ніде не досягає 0,1.

Для вузької (до 50 км) приокеанічної смуги, де спостерігається висока вологість повітря і тумани, типовою є рослинність сукулентних пустель (Zygophyllum, Lycium, Aloe), трапляються деякі види аристиди. У пониженнях з близьким заляганням ґрунтових вод росте вельвічія (Welwitschia bainesii) – голонасінний релікт неогену. На плоскогір’ях панує кам’яниста пустеля зрідка покрита злаками та чагарниками. В нечисленних річкових долинах зростаються акації, тамарикси.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом