Костів Л. Я.
Фізична географія материків і океанів. Африка

Фізико-географічна країна Сахара

Сахара – це одна з найбільших кліматичних пустель світу, простягається на 6000 км зі заходу на схід, та на 2000 км із півночі на південь, її площа становить 8 млн км2 (майже третина Африки). Більшу частину території пустелі займають рівнини і плато висотою від 300 до 500 м, тільки в центрі та на сході Сахари в районах виступів давньої кристалічної основи Сахаро-Аравійської плити з-під осадового чохла піднімаються високі гори.

Кліматичні умови Сахари

Сахара сформувалася в поясі пасатів при переважанні сухих континентальних тропічних повітряних мас, що визначають високі температури й аридність. Сухість повітря та безхмарність спричиняють інтенсивну інсоляцію, яка досягає майже 100%.

Літні температури перевищують +30°С, при абсолютному максимумі +56-58°С. У зимовий період виражені широтні температурні відмінності – середні та мінімальні температури помітно збільшуються з півночі на південь. При вторгненні холодних континентальних повітряних мас температура різко понижується, аж до від’ємних. Для пустелі характерні значні амплітуди температур: сезонні на 10-12°С перевищують середні для цих широт, а різниця між максимальними і мінімальними добовими температурами може сягати 45°С у повітрі та 70°С на поверхні ґрунту.

Пануючі протягом року сухі північно-східні пасати майже не приносять вологи. Посушливість клімату посилює значна висота рівня конденсації (5 км), якої не досягають конвективні потоки. Річна кількість опадів тільки на окраїнах і в горах досягає 100 мм, більша частина території отримує 10-20 мм, а при великій випаровуваності коефіцієнт зволоження близький до 0. Особливо пустельні місця (танезруфти) оточують масив Ахаґґар, виключно посушливою є Лівійська пустеля. У північну частину Сахари незначні опади приносять зимові циклони полярного фронту, у південну – літні екваторіальні мусони.

Ніл – єдина постійна ріка в Сахарі, вона протікає через пустелю не приймаючи жодного постійного притоку протягом 3000 км. У плювіальні епохи територія Сахари зазвичай належала до внутрішнього стоку та її перетинали потужні ріки, пересохлі русла яких називають ваді. Під час нечастих зливових опадів вони наповнюється водами та утворюють бурхливі потоки. Під сухими руслами ваді часто формуються підземні водотоки, які забезпечують водою численні оазиси. На значних територіях оазиси живляться висхідними джерелами артезіанських горизонтів, які в Сахарі значно поширені і приурочені переважно до крейдових пісковиків.

Кліматичні умови Сахари сприяють фізичному вивітрюванню, розвитку еолових процесів, абіогенному соленакопиченню. У результаті диференціації твердої речовини протягом тривалих екстрааридних умов сформувався ряд генетично взаємопов’язаних едафічних типів пустель: хамади, реги, серири, ерги, шоти. У Сахарі найбільші площі займають хамади – кам’янисті пустелі, приурочені до припіднятих рівнин і плато Сахаро-Аравійської плити, складених переважно дочетвертинними пісковиками та вапняками. Їхня поверхня на кристалічних породах встелена гострокутними кам’янистими брилами та щебенем, а на мезозойських і палеоген-неогенових відкладах щебінь впаяний у дуже щільну вапняково-гіпсову кору, потужністю декілька метрів. На рівнинах нижчого гіпсометричного рівня (в т. ч. передгірських) формуються реги – піщано-галечникові, рідше піщано-щебенисті поверхні, складені пліоцен-четвертинними озерно-алювіальними, пролювіальними відкладами. Галька та щебінь розкидані поверх тонкого шару піску, підстеленого вапняково-гіпсовою корою. Понижені акумулятивні рівнини зайняті серирами – глинистими та піщано-глинистими поверхнями. До них приурочені шоти – глибокі замкнуті пониження з засоленими глинистими відкладами, мокрими солончаками та тимчасовими водоймами. Піщані пустелі – ерги покривають тільки 20% Сахари. Вони переважно сформовані еоловими процесами внаслідок сортування матеріалу регів і серирів, тому займають великі улоговини розташовані західніше регів.

Ґрунтовий покрив Сахари, тваринний і рослинний світ

Ґрунтовий покрив Сахари внаслідок аридності клімату розвинутий слабко – у кам’янистих пустелях поширені скелетні ґрунти, у шотах – засолені, тільки в підвищених областях з більшою кількістю опадів сформувалися світло-бурі та червоно-бурі ґрунти.

Рослинний покрив Сахари характеризується розрідженістю, а його флористичний склад є надзвичайно бідним – відомо близько 1200 видів рослин. Переважають багаторічні ксерофітні чагарники та злаки, подекуди після дощів виростають ефемери. Для північної підзони, яка має спільні риси з середземноморською флорою, типовою є розріджена злаково-чагарникова рослинність з аристидами (Aristida plimosa, A. obtusa), акаціями, ююбою, вздовж берегів тимчасових водотоків росте дика маслина (Olea oleaster), фісташки, олеандр. У центральній підзоні поширені акації, тамариски, колючий фінік, на кам’янистих ґрунтах – подушкоподібний їжівник (Anabasis arotioides), хад (Cornulata monacantha), просо (Panicum turgidum). Для південної підзони теж характерний розріджений злаково-чагарниковий покрив (Aristida papposa, A. comosa, Panicum turgidum та ін.) із включенням рослинних угрупувань суданського типу. У піщаних пустелях переважає дрин (Aristida pungens).

Тваринний світ Сахари небагатий (налічує близько 60 видів тварин) і репрезентований формами, які пристосувалися до аридності та обмеженої кормової бази – антилопи, газелі, лисиця-фенек, сахарський заєць, багато плазунів.

Фізико-географічні області Сахари

В основу виокремлення фізико-географічних областей Сахари покладені їхні структурно-морфологічні особливості.

Фізико-географічна область Західна Сахара

Фізико-географічна область Західна Сахара охоплює територію між Атлантичним океаном, хамадою Ель-Хамра, нагір’ям Ахаґґар. У рельєфі переважають невисокі (300-400 м) столові рівнини, складені кристалічними та осадовими породами, розчленовані численними пониженнями. Від Атласу відокремлена тектонічно зумовленою передгірською улоговиною Ер-Рір, виповненою знесеними з гір породами, і в рельєфі вираженою нахиленим плато, розчленованим уедами. Пологі склепінчасті підняття – це КареттЄтті та Адрар (Мавритнський). У найвищих їхніх частинах, де на поверхню виступають зруйновані та пенепленізовані породи кристалічного фундаменту (Регібатський щит), висоти сягають 500 м. Центральну частину області займає сформована в синеклізі Тіндуф улоговина Ель-Джуф (120 м в. р. м), заповнена озерними та еоловими відкладами. В цю улоговину впадало декілька великих водотоків, тепер уедів, витоки яких розміщені на схилах Сахарського Атласу, Ахаґґару, а також колишні притоки Нігеру. На одному з них утворився оазис Таудені. Загалом для Західної Сахари великі уеди не характерні, що пояснюють переважанням плоскорівнинного рельєфу, малою кількістю опадів та низькою ерозійною здатністю у давніші плювіальні періоди.

Вплив холодної Канарської течії на приатлантичному узбережжі Сахари проявляється на неширокій (до 250 км) смузі акумулятивної рівнини і виражений підвищеною вологістю повітря, частими туманами, росами та дещо нижчими температурами, а, отже, більшою концентрацією рослинності. Тут поширені досить густі зарослі лебеди, низькорослих кактусоподібних молочаїв (Euphorbia echinus) та лишайників. У південній частині Західної Сахари, що відзначається особливою спекотністю та дуже розрідженим рослинним покривом, переважають хамади і реги. У її північній частині виділяються скупчення пісків – Великий Західний ерг, Великий Східний ерг, а також райони розвитку серирів і солончаків, часина яких лежить нижче рівня моря (ШоттМельгір – 26 м н. р. м.)

Фізико-географічна область Центральна Сахара

Фізико-географічна область Центральна Сахара охоплює нагір’я Ахаґґар і Тібесті та прилеглі до них із півночі й півдня території. Характеризується значною різноманітністю рельєфу – високі гірські розчленовані масиви і плато чергуються з великими пониженими улоговинами. Північна частина області дуже розчленована тектонічними рухами, а розломи фундаменту супроводжувалися виливами лав, тому тут сформувався специфічний рельєф, де щебенисті хамади оточують великі улоговини, виповнені пісками.

Значні площі в Центральній Сахарі займають нагір’я. Масив Ахаґґар сформувався на кристалічних породах одноіменного щита, розбитих скидами, через що його рельєф сформувався як розчленована гірська країна. Його центральна частина останній раз була припіднята в кінці неогену по лінії розломів, в цей же час формуються вулканічні конуси. Південніше від Ахаґґара розміщені плато Адрар-Іфорас та вулканічний масив Аїр, що є його структурним продовженням у межах щита. Східніше піднімається нагір’я Тібесті, складене кристалічними породами – гранітами та круто поставленими метаморфічними сланцями з покривом осадових, переважно знесених, і вивержених порід. Вершини утворені численними вулканічними конусами з потоками лав, найвищою з яких є Емі-Куссі (3 415 м).

Вулканічні піки (на Ахаґґарі), лавові плато та згаслі вулкани (на Тібесті) характерні для цих найвищих масивів. Гарячі джерела та виділення сірководневих газів свідчать про недавню вулканічну діяльність. На вершинах нагір’їв бере початок багато рік, частина з яких зберігає постійні водотоки в глибоких ущелинах. Флористичний склад рослинності змінюється з висотою: нижній пояс (сахаро-тропічний) формують представники суданської флори – пальма дум, акації, дерево ірак (Salvadora persica). У середньому поясі (сахаро-середземноморському) ростуть дуби, ялівець, олеандри, мирт, кипарис (Cupressus dupreziana). На вершинах нагір’їв трапляються плями гірсько-степової рослинності. Ахаґґар і Тібесті оточені масивами куестових пасом (тасіли).

Куести розділені широкими поздовжніми долинами та розбиті сухими вузькими поперечними ущелинами. Смуга тасілів, які складені водотривкими пісковиками і вапняками, відрізняється особливою безжиттєвістю ландшафтів. Особливою пустельністю виокремлюється плато Танезруфт, причленоване на заході до Ахаґґару.

З півдня до нагір’їв прилягають зовнішні частини Суданських улоговин, закладених у синеклізах Чаду і верхнього Нігеру. Вони репрезентовані великим ергом Тенере, та улоговиною Боделе, глинисто-солончакові горбисті рівнини якої в плейстоцені займало велике озеро.

Фізико-географічна область Східна Сахара

До фізико-географічної області Східної Сахари віднесені Лівійська, Аравійська та Нубійська пустелі. Північну частину області займає Лівійська пустеля, сформована у великому прогині платформи, виповненому потужною товщею морських і континентальних відкладів, – Лівійсько-Єгипетській синеклізі. Найглибша її частина – западина Каттара, – розміщена у депресії на 133 м н. р. м., вкрита засоленими болотами. На північному сході Лівійської пустелі переважають структурно-ступінчасті плато з глибокими западинами, зайнятими оазисами. На півдні сформувалися кам’янисті плато висотою 400-500 м, серед яких піднімаються ізольовані останці висотою понад 1500 м. У центральній та північній частинах переважають піщані пустелі, найбільшою з яких є Велика піщана пустеля (Лівійське піщане море), що характеризується стільниковим рельєфом (поздовжні пасма з’єднані поперечниками) та дюнами висотою до 300 м. Піщані пасма мають паралельне простягання при загальному напрямку з північного-заходу на південний схід, відповідно до напрямку головних вітрів. Лівійську пустелю не перетинають ваді, окрім долини Нілу, ймовірно, навіть у плювіальні епохи плейстоцену вона залишалася досить сухою.

Між долиною Нілу і Червоним морем простяглася Аравійська пустеля, яка південніше 22° пд. ш. переходить у Нубійську пустелю. У рельєфі переважають високі столові плато, складені пісковиками, що ступінчасто піднімаються з заходу на схід. Уздовж Червоного моря тягнуться горстові масиви, зокрема хребет Етбай (понад 2000 м), у якому на поверхню виступають кристалічні породи докембрійського фундаменту. Його підняття пов’язують із формуванням грабену Червоного моря. Хребти асиметричні – круто обриваються до моря на сході та пологі, але густо розчленовані, спрямованими до Нілу, уедами на заході. У їхніх долинах ґрунтові води підтримують досить густу рослинність – акації, тамариски, сікомори (Ficus sycomorus). Аравійська пустеля є досить спекотною з постійно високою вологістю повітря, переважають хамади та серири. Південніше незначні зимові опади на узбережжі та на схилах гір сприяють формуванню напівпустельної рослинності.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом