Костів Л. Я.
Фізична географія материків і океанів. Африка

Фізико-географічна країна улоговина Конго та її крайові підняття

Ця фізико-географічна країна розміщена по обидва боки від екватора (від 5° пн. ш. до 10° пд. ш.) – між Суданом на півночі та Південно-Африканським плоскогір’ям на півдні. До неї відносять улоговину Конго, сформовану в найбільшій синеклізі Африканської платформи, та плосковершинні підняття, що її оточують – Азанде на півночі, Нижньо-Гвінейське на заході, Лунда-Шаба на півдні та горстові та вулканічні масиви розломів Східної Африки на сході.

Географічне положення улоговини Конго в екваторіальних і субекваторіальних широтах визначає основні особливості її клімату і ландшафтів. Північна частина западини (до 2° пд. ш.) лежить у поясі екваторіального клімату, підняття Азанде та вся південна частина країни – в смузі впливу екваторіальних мусонів. Зенітальне або близьке до нього положення Сонця протягом року зумовлює рівномірно високе прогрівання й активну конвекцію вологих повітряних мас. Середні місячні температури повітря в приекваторіальній смузі коливаються в межах +23-25°С, лише на крайових підняттях з висотами понад 1000 м позначаються сезонні коливання. Річні суми опадів у центральних районах досягають 2000-2200 мм, на навітряних схилах Нижньогвінейського підняття кількість опадів зростає до 3000 мм, а на схилах вулкана Камерун – понад 9000 мм. На фоні рівномірного річного випадання опадів є два максимуми – весняний та осінній. Сухий сезон виражений лише на північній та південній окраїнах улоговини та вздовж приатлантичної низовини, південніше гирла Конго. На підняттях Азанде і Лунда-Шаба річні суми опадів становлять 1500-1700 мм, але протягом двох–трьох зимових місяців їхня кількість нижча від необхідної для росту гілей (30 мм). На приатлантичній низовині внаслідок впливу повітряних мас східної окраїни Південноатлантичного максимуму та холодної Бенгельської течії випадає менше 700 мм опадів і значно понижуються температури, особливо літні.

Значна частина рік належить до басейну Конго, інші стікають безпосередньо в Атлантичний океан. Конго з притоками формує складну розгалужену систему, більша частина якої розміщена в Південній півкулі. Характер рік відрізняється: ріки вододільних плато бурхливі з нерівномірним стоком, формують численні водоспади та пороги; ріки в межах плоскої рівнини спокійні, а при збільшенні рівнів широко розливаються, утворюючи великий внутрішній басейн, у якому зливаються крупні притоки та озера (оз. Тумба).

Велика кількість тепла та вологи, кисла реакція ґрунтових розчинів зумовлюють формування червоно-жовтих альферитних і фералітних ґрунтів. Західна, найнижча, частина Конго включає великий ареал гідроморфних ґрунтів тропічних боліт. У районах із сухими сезонами з’являються червоні ґрунти.

Описані умови сприятливі для формування вологих вічнозелених лісів, що простягаються суцільним масивом від вулкана Камерун углиб улоговини Конго та на 3-4° по обидва боки від екватора. У цей масив включені листопадно-вічнозелені ліси, які відзначають появу дуже короткого сухого сезону по його північній та південній окраїнах. У гілея Конго переважають представники сімейств бобових, пальмових, тутових, молочайних. Ліани репрезентовані різними орхідними та фікусами. Типові гілеї займають північну частину західного гірського обрамлення западини та її східну частину. На заході западини в заболоченій долині Конго та навколо озер сформувалися великі площі перезволожених розріджених низькорослих гілей. На півночі та півдні улоговини Конго, а також уздовж узбережжя Атлантики поширені савани (переважно вологі високотравні) з масивами листопадно-вічнозелених лісів, значна частина яких – вторинні. Зважаючи на морфоструктурні особливості та різноманітність природних умов країни, виділяють декілька фізико-географічних областей.

Улоговина Конго

Улоговина Конго закладена у великій синеклізі, докембрійський фундамент якої перекритий потужним чохлом здебільшого континентальних відкладів (від верхньопалеозойських до неогенових). У центральній частині цей комплекс перекритий четвертинними флювіоозерними відкладами У рельєфі чітко виділяється декілька висотних ступенів. Центральну, найнижчу, частину улоговини (в середній течії Конго) з висотами 300-500 м займають великі плоскі дуже заболочені акумулятивні рівнини. Верхній рівень з висотами 500-1000 м утворює полого нахилене плато, чітко виражене на півдні та сході улоговини. Рівні розмежовані флексурним уступом висотою 100-300 м, уздовж якого сформувалося кільце водоспадів Конго та її притоків. Ще одним кільцем водоспадів, розміщених вище по течії, фіксуються перегини схилів цього плато при переході до крайових антекліз. Сучасні дворівневі обриси улоговини сформувалися в плейстоцені внаслідок неотектонічних рухів та недавнього омолодження рельєфу.

Улоговина характеризується постійним надлишковим зволоженням, густою повноводною річковою мережею, заболоченістю акумулятивної рівнини, особливо її західної частини. Масиви вічнозелених (у т. ч. періодично затоплюваних) і вічнозеленолистопадних лісів на червоно-жовтих альферитних і фералітних ґрунтах займають недостатньо виражені в рельєфі вододільні підняття. Перезволожені заплави зайняті болотами порослими папірусами.

Підняття Азанде

Фізико-географічна область підняття Азанде виражена широкими склепінчастими підняттями докембрійського фундаменту зі слабохвилястими поверхнями давнього пенеплену і середніми висотами 900-1000 м над якими піднімаються численні острівні гори. Азанде простягається в широтному напрямку, розділяючи ріки системи Конго з одного боку і Нілу й озера Чад – з іншого. На заході воно закривається ступінчастими бриловими горами Адамова, в яких давня основа перекрита лавовими покривами, що виливалися по лінії розломів північно-східного простягання. З цими розломами пов’язане також утворення вулкана Камерун (4070 м), який ізольовано піднімається над узбережною низовиною. Короткий, але чітко виражений, сухий сезон спричиняє появу червоних ґрунтів під вологими високотравними саванами і масивами листопадно-вічнозелених лісів. У горах Адамова збереглися гірські гілеї. Ліси вологих схилів гірських масивів, поширюючись угору поступово змінюють склад. Найповніше висотна поясність у межах області простежується на масиві Камерун. До висоти 1 800 м його схили, особливо навітряні, вкриті густими гілеями, вище їх змінюють бідніші на видовий склад низькорослі гірські гілеї з переважанням папоротників. Із висоти 2700 м починається гірсько-лучний пояс, а вершини більшу частину року вкриті снігом.

Нижньо-Гвінейське підняття

Нижньо-Гвінейське (Південно-Гвінейське) підняття уступами піднімається над улоговиною Конго з заходу в середньому до 700 м. Через нього у вузькій молодій епігенетичній долині проривається р. Конго, утворюючи водоспади Лівінґстона. Густа мережа глибоко врізаних річкових долин розділяє підняття на окремі масиви, що нагадують гірські хребти. Це особливо характерно для рельєфу по обидва боки нижньої течії Конго, де відпрепаровані стійкі блоки давньої складчастості. Нижньо-Гвінейське підняття круто обривається в бік слабохвилястої акумулятивної приатлантичної низовини, складеної крейдовими та палеоген-неогеновими відкладами. Вологі екваторіальні ліси вкривають схили і вершини гір до долини прориву, південніше поширені листопадно-вічнозелені ліси та савани. Приатлантична низовина через наростання сухості клімату у північній частині вкрита вологими саванами, південніше їх змінюють типові та опустелені савани.

Підняття Лунда-Шаба

Підняття Лунда-Шаба (Лунда-Катанга) оточує улоговину Конго з південного боку. На заході – це високий кварцовий масиво Біє. Східну частину південного підняття займає плато Шаба з переважаючими висотами 1000-1500 м – район дислокованих і роздроблених палеозойських структур, оточених виходами кристалічних порід. По лінії розломів були припідняті горстово-брилові хребти та опущені глибокі западини, одну з яких займає р. Луалаба. Підняття Лунда-Шаба зберігає риси найтиповіших ландшафтів субекваторіальних широт південної Африки савани і паркові вторинні ліси на червоних ґрунтах. Тільки на півдні Лунда та в районі Шаба на червоно-коричневих ґрунтах трапляються рідколісся, що скидають листя в сухий сезон.

Горстові та вулканічні масиви західної системи розломів Східної Африки оточують улоговину Конго зі сходу і є найвищими в цій системі крайових піднять (середні висоти понад 2000 м). Їхні відроги зливаються з підняттями Лунда-Шаба.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом