Бершадська Т.
Економічна та соціальна географія світу

Країни Західної Європи

РЕГІОНАЛЬНА ГЕОГРАФІЯ

Тема 6. КРАЇНИ ЗАХІДНОЇ ТА ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

§ 14. Загальна характеристика країн Західної Європи

1. Географічне положення та склад території. Західноєвропейський регіон розташований на заході материка Євразії. До його складу входять 25 країн (див. рис. 33), які за територіальною належністю поділяють на три групи:
1. Північна Європа (Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Данія).
2. Середня Європа (Ірландія, Великобританія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Німеччина, Австрія, Швейцарія, Ліхтенштейн).
3. Південна Європа (Іспанія, Португалія, Італія, Греція, Андорра, Сан-Марино, Монако, Ватикан, Гібралтар, Мальта).

Рис. 33. Політична карта Західної Європи (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Майже всі країни Західної Європи — суверенні держави. Тільки Гібралтар колоніально залежний від Великобританії, а Андорра перебуває під протекторатом Франції та Іспанії. За формою правління трапляються республіки та монархії.

Економіко-географічне положення країн Західної Європи характеризується трьома головними рисами: 1) відносною компактністю території; 2) приморським положенням переважної більшості країн; 3) наявністю широкого фронту сухопутних і морських кордонів із країнами Центральної Європи, що сприяє розвитку загальноєвропейського співробітництва.

2. Природно-ресурсний потенціал. Країни регіону, разом узяті, мають доволі сприятливі природні умови для господарського розвитку: вдале поєднання рівнинних і гірських форм рельєфу, помірний клімат. Дещо гірша ситуація з мінеральними ресурсами. В окремих країнах є промислові запаси нафти й газу (шельф Північного моря в секторах Великобританії та Норвегії, У Нідерландах), кам'яного вугілля (Рурський басейн у ФРН, Уельський й Ньюкаслський басейни у Великобританії), бурого вугілля в Німеччині й Греції, урану у Франції та Португалії, залізної руди (Лотаринзький басейн у Франції, Швеція тощо).

З поміж інших корисних копалин виділяються родовища бокситів (Греція, Франція), свинцево-цинкових руд (Ірландія, Італія, Німеччина) калійних солей (Франція, Німеччина). Однак через тривалу експлуатацію більшість родовищ близька до вичерпання.

У цілому Західна Європа недостатньо забезпечена мінеральною сировиною, що посилює її залежність від імпорту.

Грунтовий покрив у регіоні доволі різноманітний, але родючих ґрунтів мало. Невисока родючість ґрунтів компенсується продуманою меліорацією, що дозволяє отримувати високі врожаї. Ліси значною мірою вирубані і в більшості країн займають лише 30% території.

Річки здебільшого повноводні цілий рік. Рівнинні (Дунай, Рейн, Луара, Тахо) використовуються для судноплавства, гірські – багаті гідроресурсами, проте майже скрізь відчувається брак питної води.

3. Населення. У Західній Європі живе понад 414 млн. осіб, що становить 6,8% населення світу.

До якого типу відтворення населення належать країни Західної Європи. Чому?

Середня густота населення у країнах Західної Європи становить близько 100 осіб на 1 км кв. Розміщується населення доволі нерівномірно: найгустіше (більше як 300 осіб на 1 км кв.) заселені Південно-Східна Англія, Нідерланди, Бельгія Північна Франція, Рур та Прирейнська частина Німеччини.

Міське населення переважає над сільським і в середньому становить 75% Але в різних країнах цей показник неоднаковий. У Великобританії, Німеччині, Ісландії, Швеції частка міських жителів становить 80%, у Португалії — 50%, Норвегії — 45%. Характерна риса урбанізації Західної Європи — висока концентрація населення у великих містах, за кількістю і густотою яких цей регіон випереджає Північну Америку. Західна Європа – батьківщина агломерацій, які стали головною формою міського розселення. Найбільші з них – Лондонська (близько 13 млн. осіб) та Паризька (понад 9 млн. осіб). Унаслідок злиття агломерацій у Західній Європі виникли потужні мегалополіси — Англійський та Прирейнський, з населенням 30-35 млн. осіб у кожному. У країнах Північної та Південної Європи, крім столичних агломерацій, дуже крупних міст мало. Для великих агломерацій та мегалополісів характерне явище субурбанізації.

Економічно активне населення становить 65% від загальної кількості людей працездатного віку. Це пояснюється незначною кількістю працюючих жінок (33-35%), доволі високим рівнем безробіття (особливо у Великобританії, Іспанії, Греції, Португалії), високою часткою молоді, що навчається, тощо.

У наш час Західна Європа перетворилася на світовий центр імміграції (особливо Великобританія, Франція та Німеччина). Останніми роками велику частину іммігрантів становлять вихідці з постсоціалістичних країн, країн Близького Сходу, Африки, Південної Азії.

У галузевій структурі зайнятості за останні десятиліття помітна тенденція до різкого зростання частки зайнятих у сфері послуг і зменшення працюючих у галузях матеріального виробництва.

4. Загальна характеристика господарства. З огляду на рівень економічного розвитку в післявоєнний період західноєвропейські країни можна поділити на три групи.

Першу групу утворюють чотири високорозвинуті країни: ФРН, Франція, Великобританія та Італія. На цю «велику четвірку» припадає більше 1/3 території та 2/3 населення Західної Європи. Хоча частка країн цього регіону у ВНП і промисловій продукції знизилася порівняно з 60-ми роками, ці держави концентрують у своїх руках неабияку економічну могутність. Найбільш стабільною і розвинутою щодо економіки залишається ФРН. На незмінні економічні переваги ФРН серед країн Західної Європи не вплинуло навіть об'єднання з НДР, яке зумовило використання нею величезних ресурсів на «підтягування» економіки останньої.

Другу групу складають малі високорозвинуті країни Північної та Середньої Європи, що стабільно зберігають свої позиції в регіоні. Ці країни впродовж останніх 30 років розвивалися темпами, які відповідали темпам зростання західноєвропейської економіки. Бельгія, Нідерланди, Фінляндія та Австрія свою питому вагу підвищили, а решта — дещо знизили.

Третя група країн (Іспанія, Португалія, Греція, Мальта й Ірландія) характеризується помітно нижчим рівнем розвитку продуктивних сил та економіки в цілому. Проте за останні 30 років вони розвивалися досить високими темпами (особливо Іспанія та Греція) і тому дещо збільшили свою частку в економіці регіону.

Окрім цих груп, у західноєвропейському регіоні існують так звані «карликові держави» (Андорра, Ватикан, Монако, Ліхтенштейн, Сан-Марино). При незначному їх внескові у виробництво вони відіграють відчутну роль у системі економічних відносин регіону і, у першу чергу, у кредитно-фінансовій сфері.

Західноєвропейська економіка має виразний постіндустріальний характер. У господарстві регіону важливу роль відіграють ТНК, що об'єднують капітали різних країн. На базі державно-корпоративного сектора в Західній Європі розробляються довгострокові програми економічного й соціального розвитку, що дає можливість розв'язувати регіональні проблеми аграрно відсталих районів півдня Італії, Ірландії, Португалії, старих промислових районів — Саар, «Чорна Бельгія», півночі Англії, а також проблеми розвитку великих міських агломерацій та екологічні проблеми.

За післявоєнний період позиції Західної Європи у світовому господарстві істотно зміцнилися. Так, за обсягом промислового виробництва вона перевершила США, значно зменшилася її фінансова заборгованість. За цей час Західна Європа перетворилася на великий і важливий фінансовий центр світового господарства, відбулося проростання капіталу регіону в США й інші розвинуті країни, намітився «прорив» країн експортерів нафти у Західну Європу. Але за ступенем концентрації та спеціалізації виробництва, енерго- й машинооснащеністю, передовими технологіями, розвитком інфраструктури економіки, витратами на науково-дослідні роботи вона поки що відстає від США.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом