Бершадська Т.
Економічна та соціальна географія світу

Китай

5. Промисловість. У КНР створено потужну багатогалузеву промисловість. Поряд із традиційними (текстильна, вугільна, металургійна) виникли й нові галузі (нафтодобувна й нафтопереробна, хімічна, космічна, авіаційна, електронна).

ПЕК країни розвинутий ще недостатньо і зберігає вугільну орієнтацію. 80% вугільної промисловості зосереджено в Північному та Північно-Східному Китаї. Нафта забезпечує 21 % потреб в енергії. Електроенергетика складається, в основному з ТЕС (80%) та ГЕС (20%), хоча за запасами гідроресурсів країна займає перше місце у світі. Будується декілька АЕС.

Чорна металургія Китаю спирається на власну сировинну базу та паливо. Виробництво металу представлене трьома групами підприємств: основу галузі становлять великі комбінати в Аньшані, Ухані та інших містах; до другої групи входять підприємства середньої потужності; третя група — численні невеликі заводи провінцій. Технічна оснащеність підприємств металургії низька, більшість з них не мають очисних споруд. Кольорова металургія має експортне спрямування (з 60 кольорових металів, що добуваються, 50 експортуються). Найбільшим попитом на світовому ринку користуються олово, сурма, ртуть, вольфрамовий і молібденовий концентрати.

Машинобудування — провідна галузь китайської промисловості. Найбільший розвиток дістали галузі воєнно-промислового комплексу. Налагоджено також виробництво машин і устаткування для різних галузей промисловості, верстатів, автомобілів, тракторів, сільськогосподарської техніки. Розвинуте загальне та електронне машинобудування. Найбільші центри — Шанхай, Пекін, Тяньцзінь, Шеньян тощо (див. рис. 71).

Рис. 71. Основні центри металургії та машинобудування Китаю (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

У хімічній промисловості виділяються виробництво воєнної хімії та мінеральних добрив. В останні роки значно зросло виробництво пластмас, синтетичних смол і волокон. Текстильна промисловість за обсягом виробництва готової продукції посідає перше місце у світі. Вона дає 25% світового виробництва бавовняних тканин і 10% — тканин із хімічних волокон. Китай — важливий виробник натуральних шовкових тканин. Основні підприємства розташовані у Східному та Північному Китаї.

Розвинуті також харчова та лісопереробна промисловість (див. рис. 72).

Рис. 72. Основні центри хімічної, нафтопереробної, лісової, легкої та харчової промисловості Китаю (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

6. Сільське господарство. У Китаї збирають понад третини світового врожаю рису та просяних культур. Країна один з найбільших у світі виробників кукурудзи, бавовни, чаю, сої, тютюну, м'яса свиней, птиці, коконів шовкопряду.

У структурі сільського господарства переважає рослинництво. Основна зернова культура — рис, посіви якого розміщуються південніше р. Хуанхе. На півдні країни одержують по 2, а іноді і по 3 врожаї рису на рік. Крім того, вирощують озиму пшеницю, гаолян (злак) та кукурудзу, картоплю, овочі.

З технічних культур вирощують бавовник, джут, сою, арахіс, цукрову тростину та буряк. Китай посідає друге місце після Індії за виробництвом чаю (див. рис. 73).

Рис. 73. Рослинництво Китаю (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Тваринництво розвинуте менше. У східних районах важливе значення мають свинарство й птахівництво. Західна і частково північно-східна частини країни — зона екстенсивного тваринництва. Тут розводять овець, кіз, коней, верблюдів, а у високогірних районах яків.

7. Транспорт. У Китаї розвинуті всі види транспорту, але, враховуючи розміри території та кількість населення, він не задовольняє потреб господарства. Половину обсягу всіх перевезень припадає на залізничний транспорт. Велике значення мають також морський (116 портів), річковий, а у перевезеннях пасажирів — автомобільний транспорт. Основні вантажопотоки зосереджені у східних районах країни.

Залізниці недостатньо електрифіковані, не мають необхідної автоматизації, подвійних колій. Близько 70% локомотивного парку становлять ще паровози. Китай забезпечений автомобільними шляхами у 5 разів гірше, ніж Індія, і в 13 разів гірше, ніж Японія. Близько 10% населених пунктів не мають дорожнього зв'язку. Тільки 50% автошляхів мають асфальтове або бітумне покриття.

8. Зовнішні економічні зв'язки. Китай підтримує торгово-економічні зв'язки з 182 країнами світу. Основні торгові партнери КНР — Японія, США, західноєвропейські країни (понад 50% зовнішньої торгівлі). Останнім часом поліпшилися економічні зв'язки із країнами СНД, у тому числі з Україною.

За часи реформ змінилася структура експорту та імпорту країни. Питома вага готових промислових виробів в експорті виросла до 80%, у структурі імпорту збільшилася частка сировинних матеріалів, машин, транспортного обладнання, в яких країна відчуває дефіцит. У загальному обсязі експорту 90% складає продукція електронної, легкої, харчової промисловості, кольорові метали тощо.

Велике значення для реалізації продукції КНР на світовому ринку мають змішані або повністю китайські підприємства, що створюються за межами країни, їх понад 100.

Запитання і завдання

1. Охарактеризуйте особливості ЕГП країни.
2. Яку демографічну політику проводить керівництво Китаю? Чому?
3. Які основні напрями економічної реформи у Китаї? Які її перші результати?
4. За картою визначте основні промислові райони країни, позначте їх на контурній карті.
5. Чому КНР входить до першої десятки країн світу за виробництвом багатьох видів продукції промисловості, але за виробництвом на душу населення — відстає?
6. За картою атласу визначте спеціалізацію сільськогосподарських районів країни.
7. Які завдання стоять перед країною в розвитку транспорту?
8. Як змінилася структура експорту та імпорту Китаю за роки реформ?
9. Які країни є основними торговими партнерами Китаю?

Це цікаво

Китайська писемність базується на ієрогліфах, більшість з яких залишаються незмінними впродовж 2 тис. років. Загальна їхня кількість невідома. Для читання газет достатньо знати 3 тис. знаків. У словнику середнього об'єму їх нараховується 8 тис, а великий словник XVII ст. містить 47 тис. ієрогліфів.

Показником перенаселеності країни є кількість сільськогосподарських ресурсів на душу населення. На кожного китайця припадає орних земель у 4 рази, а лісів — у 8 разів менше, ніж на 1 особу на Землі в цілому. Експерти вважають, що у 30-х роках XXI ст. населенню Китаю не вистачатиме води.

Економічний потенціал Китаю у кінці 90-х років XX ст. виріс ще більше. Весь період 80-90-х років КНР домінував у світі за темпами розвитку (+10%), у ці ж роки відбувався «механічний» приріст його могутності: у 1997 р. частиною країни став Гонконг, який займав 9-те місце у світі за вартістю експорту, а у 1999 р. — Аоминь. Не можна не враховувати «великої економіки» Китаю, тобто значних капіталовкладень у країни Південно-Східної Азії, де сильна китайська діаспора.

Починаючи з 1990 р., швидко розвивається чорна металургія Китаю, бо промисловість і будівництво потребують значної кількості металу. Китай вийшов на 1-е місце у світі за виробництвом сталі, залишаючись при цьому значним її імпортером. Вважається, що якщо такі високі темпи розвитку чорної металургії збережуться, то до 2020 р. Китай цілком задовольнятиме свої потреби в чорних металах.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом