Бершадська Т.
Економічна та соціальна географія світу

Україна і світ

§ 35. Україна і світ

1. Зовнішньоекономічні зв'язки: проблеми і перспективи. Сучасний світ — надзвичайно складна, суперечлива, але цілісна система країн і народів, що утворюють земну цивілізацію початку XXI ст. Україна займає належне місце у цій системі. Навряд чи знайдеться сфера економічного життя, в якій Україна вже сьогодні не відіграє певної ролі або ж не відіграватиме її в майбутньому: від угод про співробітництво з ЄС до ринків озброєнь і споживчих товарів.

Форми зовнішніх економічних зв'язків України — різноманітні: торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, експорт та імпорт капіталів і робочої сили, надання та одержання послуг (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультативних, маркетингових, експортно та імпортно-посередницьких, юридичних), міжнародне спільне підприємництво, спільне будівництво господарських об'єктів, валютні та фінансово-кредитні відносини, туризм, проведення на комерційній основі виставок, ярмарок, аукціонів тощо.

Рис. 120. Структура зовнішньої торгівлі України у 2001 р. (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Україна підтримує зовнішньоекономічні зв'язки з 190 країнами світу. Їх можна поділити на три групи: 1) регіональні (зв'язки з країнами СНД та Центральної Європи), 2) світові (зв'язки з іншими країнами світу); 3) глобальні (стосунки з міжнародними валютно-фінансовими, кредитними й торговими організаціями).

Процес інтеграції України у світове господарство вимагає подальшого удосконалення зовнішньої торгівлі країни, структурної перебудови всієї економіки. Пріоритетними у розвитку економічного сектора є:
1) високотехнологічні, наукомісткі галузі машинобудування (виробництво верстатів, літаків, ракет, суден, приладів), порошкова металургія, виробництво надтвердих металів та кераміки, електрозварювальне виробництво. Техніка і технологія у даних галузях сягають світового рівня, що значно полегшує вітчизняним виробникам пошуки своєї ніші на світових товарних ринках;
2) агропромисловий комплекс, спрямований на експорт продовольства до країн СНД та країн, що розвиваються. За умови проведення економічних і структурних перетворень, які повинні вивести сільське господарство до розряду високоефективних галузей, АПК може визначати експортний профіль країни в системі МПП;
3) патентно-ліцензійна торгівля, «ноу-хау», різноманітні послуги, особливо туризм, за умови створення належної виробничої, соціальної та зовнішньоекономічної інфраструктури; 4) видобувна та металургійна галузі промисловості. Кольорові метали, сталь, прокат, уран, вугілля користуються сталим попитом на світовому ринку і за умов реконструкції підприємств, рудників і шахт експортний потенціал України може значно зрости;
5) вигідне ЕГП.

Україна в геополітичному значенні — транзитна країна, яка може забезпечувати транзит вантажів, електроенергії, нафти й газу зі сходу на захід і з півночі на південь. Важливо утвердитися як зв'язуюча ланка між Європою та країнами Закавказзя, Південно-Західної Азії, Єгипту. Об'єднання зусиль з Туреччиною у Чорноморському регіоні може мати позитивні наслідки для України. Кінцевою метою цієї інтеграційної політики повинні стати країни Балтії, регіон Балтійського моря в цілому. Тільки тоді геополітична вертикаль «Північ-Південь» знайде свою логічну завершеність.

Структурна перебудова економіки, переведення її на ринкову систему, створення конкурентноздатної продукції вимагає змін в імпортній політиці. її найважливішими напрямками можна вважати:
- залучення сучасної техніки та технології, «ноу-хау», розробка державної програми технологічної модернізації виробництва на базі новітніх технологій та розвитку галузей економіки, які є визначальними в системі науково-технічного прогресу;
- оснащення галузей АПК і в першу чергу харчової промисловості новітньою технікою і технологією.

Протягом останніх років геополітична структура зовнішньої торгівлі дещо змінилася: поступово зменшується частка зовнішньоекономічного обороту з країнами СНД і відповідно зростає частка зовнішньоекономічного обороту з іншими країнами світу.

2. Участь у міжнародних організаціях. Участь у роботі різноманітних міжнародних організацій, в першу чергу економічних, є одним з основних шляхів побудови багатостороннього економічного співробітництва.

Україна є членом ООН. Економічне співробітництво країн-членів цієї важливої організації регулюється Економічною і Соціальною Радою (створена у 1946 р.), яка обирається Генеральною Асамблеєю. Один раз на два роки склад ЕКОСОР оновлюється на третину. У 1993 р. серед інших країн Центральної та Східної Європи Україна також була обрана до складу Ради.

Першим інтеграційним об'єднанням, до якого Україна увійшла одночасно із проголошенням незалежності, стала Співдружність Незалежних Держав, у складі якої Україна перебуває на правах асоційованого члена. Утворений у 1993 р. економічний союз у рамках цієї організації головним завданням визначив формування умов стабільного розвитку країн в інтересах підвищення життєвого рівня населення, поетапне створення рівних можливостей і гарантій для всіх господарських суб'єктів, спільне здійснення економічних проектів, розв'язання спільними зусиллями економічних проблем тощо. Проте, на жаль, рішення, які приймаються, здебільшого не виконуються. Краще спрацьовують договори, складені на двосторонній основі.

Експорт України в країни СНД сформований, в основному, за рахунок поставок чорних металів та виробів з них (близько 30% від загального обсягу). Серед продукції хімічної промисловості та пов'язаних з нею галузей більшу частину займають мінеральні добрива та продукція органічного синтезу. У групі продукції харчової промисловості помітне місце посідає цукор та вироби з нього, алкогольні та безалкогольні напої. Крім того, експортуються зернові культури, паливо.

Росія залишається основним торговельним партнером України. її частка у зовнішньоторговельному обороті України у 2001 р. становила 32%. Зросли експортні поставки з України до Росії продукції тваринництва, мінеральних продуктів, шкіряної та хутрової сировини, машин та устаткування. Однак зменшився експорт продукції металургійної та хімічної промисловості, текстилю. Найбільшими споживачами українських товарів серед інших країн СНД є Молдова, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан.

Значною мірою ринковим трансформаціям економічного та політичного життя України сприяє співробітництво із країнами Центральної Європи, які були пов'язані з нашою країною у роки розподілу праці між країнами-членами РЕВ* і мали спільні риси як економіки, так і політичного режиму. Для України велике значення має Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю між п'ятьма країнами Центральної Європи (Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина і Словенія). В Україні є чимало передумов для того, щоб посісти чільне місце саме в центральноєвропейській асоціації країн, тому що там формується більш сприятливе політичне середовище, ніж у СНД. Важливим є й те, що співпраця з цими країнами створює умови зближення України з ЄС. Найбільшими торговими партнерами України серед країн Центральноєвропейського об'єднання вільної торгівлі є Угорщина (2,1% загального обсягу експорту) та Польща (1,8%).

Основою відносин України з Європейським Союзом є Угода про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (УПС), яка набула чинності у 1998 р. Згідно з цією Угодою ЄС і Україна погодилися надати одна одній режим найбільшого сприяння. У 1993 р. Україна отримала право на користування пільгами на експорт товарів до країн ЄС, на які поширюється Генералізована схема преференцій (ГСП). ГСП — це список тарифів для промислових і сільськогосподарських товарів, які нижчі від тарифів, що надаються за режимом найбільшого сприяння. Таким чином Україна має можливість продавати ці товари на ринку ЄС дешевше, ніж інші країни. Метою ГСП є стимулювання економічного розвитку країн через експорт. Для України, згідно з ГСП, основними категоріями товарів є природне паливо (за винятком вугілля), продукти хімічної промисловості, деякі кольорові метали та транспортне обладнання. ЄС застосовує за УПС обмеження (квоти) по експорту Україною двох галузей — текстильної та чорної металургії. Положення про ці квоти закріплені окремими угодами.

Після набуття чинності УПС почався новий етап переговорів стосовно широкого кола питань, зокрема про взаємний доступ до ринків товарів і послуг у рамках вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ) і приєднання до Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ).

Під час проведення 8-9 червня 1998 р. у Люксембурзі першого засідання Ради з питання співробітництва між Україною та ЄС було зроблено політичну заяву Уряду України щодо набуття нашою державою асоційованого членства в ЄС, що дає можливість почати обговорення й розробку нових угод, а також консультацій про створення зон вільної торгівлі у взаємовідносинах із ЄС. З огляду на суттєву різницю у внутрішньому стані країн-членів ЄС та України, на значну невідповідність України за багатьма показниками вимогам ЄС повноправне членство найближчим часом неможливе. Тому стратегічною зовнішньополітичною метою і є отримання спочатку статусу асоційованого члена ЄС, що відповідає взаємним інтересам і цілком реальне. З 1995 р. Україна є членом Ради Європи.

Основні експортні поставки України здійснювалися у 2001 р. до країн Європи (35,2%), Азії (24,4%), Америки (6,2%) та Африки (5,4%). На європейському континенті переважає торгівля з країнами ЄС та Туреччиною. З країнами НАФТА зовнішньоторговий оборот товарами та послугами зменшився через закриття американського ринку для української металопродукції. У значних обсягах товари з України експортувалися до Туреччини (5,3%), Італії (4,4%), Німеччини (4,1%), США (3,5%), Китаю (2,8%), та Польщі (2,7%).

Провідними країнами, звідки Україна імпортувала товари, залишалися Німеччина (8,5%), США (4,4%), Польща (2,9%), Італія (2,5%), Франція (1,9%), Великобританія (1,9%).

Розширенню міжнародних господарських зв'язків України сприяє створення у 1992 р. регіональної економічної організації — Організація Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС). Участь у роботі цієї організації беруть Україна, Росія, Греція, Туреччина, Албанія, Румунія, Болгарія, Азербайджан, Грузія, Молдова і Вірменія. ОЧЕС дозволить поглибити економічну інтеграцію країн-учасниць, створити зону вільної торгівлі, реалізувати спільні економічні програми. Наявність у басейні Чорного й Азовського морів розвиненої системи річкових судноплавних трас (Дунай, Дніпро, Дністер, Дон) значно поліпшує ЕГП цього регіону, дає вихід із континентальних районів Європи на світові торгові шляхи. Крім того, організація реалізовуватиме спільні проекти у галузі транспортного сполучення, телекомунікації, енергетики, екології, науки і техніки, сільського господарства, створення вільних економічних зон. З 1 червня 1999 р. почав працювати Чорноморський банк торгівлі й розвитку, частка України в уставному фонді — 13%. У цьому ж році країни-члени ЧРЕС прийняли План дій щодо створення зони вільної торгівлі. Зараз розглядається План створення Єдиної енергетичної системи країн узбережжя Чорного моря.

Продовжується формування ще одного інтеграційного об'єднання, до якого, крім України, входить Грузія, Узбекистан, Азербайджан і Молдова — ГУУАМ. Його основною метою є забезпечити вихід узбецької та азербайджанської нафти до портів Чорного моря, а Україна та Молдова одержать ще одне джерело надходження енергоносіїв. Вже працює поромна переправа через Чорне море Іллічівськ — Поті (Грузія), збудовано Одеський нафтовий термінал та нафтопровід Одеса-Броди.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом