Курганевич Л.П.
Водний кадастр

Державний водний кадастр "Поверхневі води"

Розділ 5. ДЕРЖАВНИЙ ВОДНИЙ КАДАСТР "ПОВЕРХНЕВІ ВОДИ"

План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
5.1. Загальні положення.
5.2. Облік поверхневих вод.
5.3. Порядок ведення кадастру.
5.4. Зміст видань державного водного кадастру.
5.5. Автоматизована інформаційна система ДВК "Поверхневі води".

5.1. Загальні положення

Серед чисельних завдань прикладної гідроекологічної науки не останнє місце займає забезпечення народного господарства інформацією щодо стану водних ресурсів країни загалом та окремих її регіонів. Своєчасна та якісна інформація щодо стану водойм і їхніх ресурсів допомагає вести господарство ефективніше, запобігати непоправній шкоді природі. Чим оперативніше надходитиме інформація про запаси і стан вод господарським, адміністративним і проектним організаціям, і чим надійнішою вона буде, тим більших економічних результатів можна досягти, не порушуючи екологічної рівноваги. Реалізацію цих завдань покладено на Державний водний кадастр.
Завданням державного обліку вод є встановлення відомостей щодо кількості та якості вод, а також даних щодо водокористування, на основі яких здійснюється розподіл води між водокористувачами та розробляються заходи щодо раціонального використання та охорони вод і відтворення водних ресурсів.
Державний облік поверхневих вод здійснює Державний Комітет України з питань гідрометеорології (Держкомгідромет) шляхом виконання безперервних гідрометричних, гідрохімічних спостережень за кількісними та якісними характеристиками поверхневих вод згідно з програмою, затвердженою цим Комітетом за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища і Державним комітетом з водного господарства України.
Державний водний кадастр за розділом "Поверхневі води" включає дані щодо водних об'єктів: рік; каналів, що з'єднують різні водні системи або служать для територіального перерозподілу стоку; озер і водосховищ; льодовиків; внутрішніх морів і територіальних вод зовнішніх морів країни.

Дані державного водного кадастру поділяють на:
1. Архівні матеріали.
2. АІС ДВК.
3. Опубліковані дані.

Склад даних ДВК визначається окремим нормативним документом "Склад даних Державного водного кадастру", затвердженим Держкомгідрометом, Держкомгеології, Держводгоспом за погодженням з Мінприроди.
Склад видань ДВК визначається "Структурою публікованої частини Державного водного кадастру". Дані ДВК представляються користувачам як платні видання і за запитом (у встановленому порядку).
З метою інформування користувачів про видання ДВК, що вийшли з друку, про види даних, які надаються за запитом, і порядок їхнього надання Держкомгідромет разом із Держкомгеології, Держводгоспом видавали "Інформаційний бюлетень Державного водного кадастру".
Спеціально уповноважений державний орган (Мінприроди) управління використанням та охороною водного фонду зобов'язаний забезпечити доступ до інформації, що міститься у Державному водному кадастрі. Залежно від видів водних об'єктів і розподілу обов'язків щодо вивчення вод і їхнього використання ДВК поділяють на такі розділи і підрозділи:
1. Поверхневі води.
1.1. Ріки і канали.
1.2. Озера і водосховища.
1.3. Якість вод суші.
1.4. Селеві потоки.
1.5. Льодовики.
1.6. Моря і морські гирла річок.
2. Підземні води.
3. Використання вод.

Така інформаційна структура дає змогу отримувати відповіді на широкий спектр питань теоретичного і практичного спрямування.

5.2. Облік поверхневих вод

Починаючи з 1960 року, на території України в межах Держкомгідромету діють 11 басейнових управлінь і 27 спеціальних гідрохімічних лабораторій, які регулюють використання та контролюють рівень забруднення поверхневих вод.
Основний обсяг робіт з моніторингу річок виконують пункти спостережень гідрометеослужби (табл. 5.1), де виконують дослідження гідрометричних і гідрологічних характеристик водостоків та водойм, а також визначають гідрохімічні та гідробіологічні показники якості поверхневих вод. Ці пункти розділено за 10-ма річковими басейнами України. Найбільше пунктів спостережень за кількісними та якісними показниками розташовано в басейні Дніпра, розвинена мережа спостережень в басейнах Дунаю та Дністра.
Основою розміщення гідрологічних пунктів спостережень є принцип отримання основних характеристик (з визначеною точністю) водного режиму — рівня води і річкового стоку. Кількість і щільність розташування пунктів спостережень визначають за природно-кліматичними чинниками, а також за запитами народного господарства і служби прогнозів.
Здебільшого пости виконують спостереження у терміни 51-100 років, деякі у терміни — 31-50 років:
- від 1-го до 10-ти років — 2;
- від 11-ти до 30-ти років — 27;
- від 31-го до 50-ти років — 51;
- від 51-го до 100 років — 243;
- понад 100 років — 40.

Таблиця 5.1. Розподіл пунктів спостережень гідрометеослужби на головних річкових басейнах станом на 1.01.2005 р. (доступно тільки при скачуванні)

За останні 25 років відбулися зміни у кількісному складі гідрологічної мережі. Якщо у 1975 році діяло 510 гідрологічних постів, з яких на 472-х вивчали стоковий режим річок, а на 198-ми — стік наносів, тобто твердий стік, то в 1985 році вивченням елементів гідрологічного режиму рік України займалося 477 постів, з яких 448 вивчали рідкий стік і 204 — твердий стік.
Наприкінці 80-х років XX століття відділом гідрології УкрГМЦ проведені дослідження і виконані розрахунки з метою обґрунтування необхідної кількості реперних (опорних) постів та їхнього раціонального розміщення. Динаміку чисельності постів гідрологічної річкової мережі відображено у таблиці 5.2.

Таблиця 5.2. Динаміка чисельності гідрологічних постів на річках України (1975-2005 pp.) (доступно тільки при скачуванні)

Сучасна гідрологічна мережа України налічує 374 пости, з яких на 339-ти вимірюють витрати води, а на 119-ти — вивчають твердий стік. Озерна мережа налічує 60 постів.
Програми спостережень на гідрологічних станціях і постах регламентовані нормативними документами, які підготовлені ще Державним гідрологічним інститутом (тепер Російський гідрологічний інститут).
Кількість пунктів спостережень у зв'язку з проблемами у загальному економічному становищі країни дещо зменшено. В УкрНДГМІ в 1996-1999 pp. виконано науково-дослідні роботи з оптимізації мережі гідрологічних спостережень (за твердим і рідким стоками) на річках України. Сьогодні вона реалізовує основні завдання і функції щодо забезпечення органів державної влади та управління, галузей господарства, прогностичних організацій гідрометеослужби оперативною та режимною інформацією.
Знання багаторічних характеристик елементів гідрометеорологічного режиму і даних поточних спостережень дає змогу розв'язувати конкретні завдання, що стосуються інформування і прогнозування, а також гідрологічних розрахунків.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом