Микитюк О.М., Грицайчук В.В., Злотін О.З., Маркіна Т.Ю. Основи екології

ГЛАВА 5. БІОСФЕРА

Ключові слова: біосфера, ноосфера, жива речовина, біокосна речовина, косна речовина, біогеохімічні цикли.

Перші уявлення про біосферу як «зону життя» сформулював Ж.Б.Ламарк (1802). Термін «біосфера» було введено в науку австрійським геологом Е.Зюссом (1875). Сучасне уявлення про біосферу було створене російським ученим В.І. Вернадським (1926). З точки зору ієрархії організмів у живій матерії біосфера — це сукупність усіх екосистем, що розповсюджені в межах геосфер, з якими взаємодіє жива оболонка Землі. В.І. Вернадський називав біосферою ту частину нашої планети, в якій існує або коли-небудь існувало життя і яка постійно зазнає або зазнавала дії живих організмів.
Розглядаючи питання про біосферу, не можна не сказати про Володимира Івановича Вернадського, з ім'ям якого пов'язано вчення про біосферу.

Академік Володимир Іванович Вернадський (доступно тільки при скачуванні підручника)

Володимир Іванович Вернадський народився в Петербурзі 12 березня 1863 року. Через 5 років уся родина Вернадських переїжджає до Харкова. Ще з дитинства молодого Вернадського турбували думки про таємниці Землі. Батьки віддають його до гімназії, де він вчить іноземні мови, вивчає історію, філософію. Після закінчення гімназії Вернадський вступає на фізико-математичний факультет Петербурзького університету. Науки там викладали такі вчені, як Д.І. Менделєєв, A.M. Бекетов, В.В. Докучаев (чиїм ім'ям зветься Харківський національний аграрний університет), І.М. Сеченов та інші. Саме вони зародили у Вернадського думки про Землю, Космос, про особливості життя планети. Під час навчання в університеті він починає активно брати участь у експедиціях з вивчення грунтів, мінералів. З часом усі свої думки й праці Вернадський втілює в наукових доповідях та статтях. У 1897 році він захищає докторську дисертацію й незабаром стає професором Московського університету. Читає лекції в Парижі, організовує Радієвий інститут, публікує свою видатну монографію «Біосфера».
Думки про вплив життя на природні процеси, що відбуваються на Землі, були вперше науково обґрунтовані на межі XIX-XX століть у працях В.В.Докучаева. У 20-х роках минулого століття в працях В.І.Вернадського була розроблена уява про біосферу як глобальну єдину систему Землі, в якій увесь хід геохімічних та енергетичних перетворень визначається життям.
Участь кожного окремого організму в геологічній історії Землі надзвичайно мала. Проте живих істот на Землі нескінченно багато, вони мають великий потенціал розмноження, активно взаємодіють із середовищем існування і у своїй сукупності утворюють глобальний за масштабом фактор, який перетворює верхні оболонки Землі. Значення організмів зумовлене тим, що вони мають велике різноманіття, широко розповсюджені, вже довго існують в історії нашої планети; мають вибіркову біохімічну діяльність і виключно високу хімічну активність порівняно з іншими компонентами природи.
Усю сукупність організмів на планеті В.І.Вернадський назвав «живою речовиною». Основними характеристиками її є сумарна маса, хімічний склад і енергія. У 1919 р. він писав: «Под именем живого вещества я буду подразумевать всю совокупность организмов, растительности и животных, в том числе и человека. С геохимической точки зрения, эта совокупность организмов имеет значение только той массой вещества, которая её составляет, её химическим составом и связанной с ней энергией» (Вернадський, 1969).
Біосфера — це зона Землі, на яку впливає жива речовина. Із сучасних позицій біосферу розглядають як найбільш велику екосистему планети, яка підтримує глобальний кругообіг речовин.
Усі екосистеми планети (моря, гори, болота, ліси, степи, пустелі й напівпустелі, агроценози, естуарії та багато інших) у сукупності складають величезну екологічну систему планети — біосферу.
Біосфера — оболонка Землі, склад, енергетика та організація якої зумовлені взаємодією її біотичних і абіотичних компонентів. Біосфера включає всі організми, їх залишки, зони атмосфери, гідросфери й літосфери, які населені та видозмінені цими організмами.
До складу біосфери, крім живої речовини (рослин, тварин і мікроорганізмів), входять біогенна, біокосна і косна речовини.

Біокосна речовина, за В.І. Вернадським, — речовина, яка виникла внаслідок спільної діяльності живих організмів та абіотичних процесів. Це джерело дуже потужної потенціальної енергії (грунт, вода, кора вивітрювання, атмосфера, нафта, кам'яне вугілля, бітуми, вапняки).

Косна речовина — речовини неорганічного походження. Крім того, до складу біосфери входять радіоактивні речовини, які утворюються внаслідок розпаду радіоактивних елементів.

Найбільш суттєвою рисою біосфери є біогенна міграція атомів хімічних елементів, яка викликана енергією Сонця й позначається процесом обміну речовин, ростом і розмноженням організмів. Сучасне життя поширене в гідросфері, літосфері й атмосфері. Межа життя в атмосфері визначається наростанням з висотою ультрафіолетової радіації. Усе живе, що піднімається вище озонового екрана (25-27 км), гине. У гідросфері життя поширене до більш значних глибин — до максимальних (11 км). У літосфері життя обмежує температура гірських порід і підземних вод. Найбільша глибина, де у породах земної кори виявлено бактерії, становить 4 км (нафтоносні родовища). Біосфера виникла одночасно з виникненням життя на Землі (понад 4 млрд років тому) у вигляді примітивних біоценозів у первинному Світовому океані. Понад 450 млн років тому біосфера почала включати суходоли. Еволюція біосфери на суходолі призвела до виникнення великого біорізноманіття.
Основними факторами еволюції біосфери сьогодні слід вважати: абіотичні (космічні, геологічні), біотичні (мінливість, спадковість, боротьба за існування, природний добір), а також антропогенні.
Загальна біомаса біосфери складає понад 85-100 млрд тонн сухої органічної речовини, в тому числі у Світовому океані — 30 млрд тонн сухої органічної речовини або 4,2 • 1021 Дж на рік.
Потенціальна біопродуктивність біосфери є основним джерелом забезпечення людства продуктами харчування. Глобальний дефіцит продуктів харчування зумовлений обмеженістю потенціальної продуктивності біосфери й демографічним вибухом.
Розподіл життя в біосфері характеризується значною нерівномірністю. Воно слабо розвинене в пустелях, надрах землі, глибинах океану, високо в горах, тоді як в інших ділянках біосфери надзвичайно багате й різноманітне. Найвища концентрація живої речовини спостерігається на межах поділу основних середовищ — у ґрунті, в поверхневих шарах океану, на дні водоймищ і особливо — на літоралі, в мішаних лісах та естуаріях річок, де всі три середовища — ґрунт, вода й повітря — близькі один до одного. Усі місця найбільшої концентрації організмів у біосфері В.І. Вернадський назвав «плівками життя».
В.І. Вернадський вивчав хімічний склад живих організмів. Було встановлено, що сумарний хімічний склад живих організмів багато в чому відрізняється від складу атмосфери й літосфери. Він наближений до хімічного складу гідросфери абсолютною перевагою атомів водню й кисню. В живих організмах на відміну від гідросфери велика частка вуглецю, кальцію й азоту.
Сьогодні відомо, що 99,9% маси живих організмів припадає на 14 елементів (Н, О, С, N, Са, К, Si, Mg, P, S, A1, Na, Fe, CI), котрі переважають і в земній корі, становлячи в ній 98,9%, тільки в інших співвідношеннях.
У організмах виявлено майже всі елементи таблиці Д.І. Менделєєва, тобто вони характеризуються тією ж хімічною будовою, що й нежива природа. В.І. Вернадський вважав, що жива речовина є найактивнішою формою матерії у Всесвіті. Вона здійснює велетенську геохімічну роботу в біосфері.

Жива речовина в біосфері виконує такі планетарні функції:

1. Енергетична функція живої речовини полягає в трансформації понад 99% енергії, що надходить на поверхню Землі, від Сонця. Переважно ця енергія йде на хімічні й фізичні процеси в гідросфері, літосфері й атмосфері. На Землі існує лише один процес, коли енергія Сонця зв'язується й запасається (іноді на досить тривалий час) у вигляді енергії органічних сполук. Це фотосинтез. Спалюючи кам'яне вугілля, ми використовуємо сонячну енергію, яку запасли рослини сотні мільйонів років тому. Для сучасної біосфери характерні поклади вугілля та інших органічних речовин, які утворились у палеозої, мезозої й кайнозої.

2. Редуцентна функція полягає в тому, що за рахунок життєдіяльності величезної кількості гетеротрофів, в основному грибів, тварин і мікроорганізмів, відбувається робота з розкладання органічних решток. Органічні сполуки розкладаються до вуглекислого газу, аміаку, води, а в анаеробних умовах — ще й до водню та вуглеводів. Продукти мінералізації знову використовуються автотрофами. Так здійснюється кругообіг речовин у природі. Крім того, в грунті частина речовин ароматичної природи, які вивільняються, під впливом життєдіяльності мікроорганізмів, знову сконденсується з утворенням складного комплексу сполук — ґрунтового гумусу. Цей процес стимулюється діяльністю багатьох ґрунтових груп гетеротрофів. Гумус є основою родючості грунту.

3. Газова функція живої речовини пов'язана з тим, що багато газів планети мають органічне походження, тобто є продуктами життєдіяльності живих істот. Так, кисень в атмосфері, на долю якого припадає 21%, виділяється внаслідок фотосинтезу зеленими рослинами. Накопичення кисню в атмосфері почалося ще з докембрію. До настання палеозою вміст його, за деякими даними, не перевищує 10% сучасного. Весь наявний вільний кисень в атмосфері оцінюється в 1,6•1016 г, зелені рослини можуть відтворити його за 10 000 років (Н.М.Чернова, О.М.Билова, 1986). У верхніх шарах тропосфери під дією ультрафіолетового випромінювання з кисню утворюється озон. Існування озонового екрану також є наслідком діяльності живої речовини, яка, за висловом В.І.Вернадського, «мовби сама створює собі сферу життя».
Вуглекислий газ є також продуктом дихання всіх живих істот планети. Сучасна атмосфера містить 0,3% СО2. Вміст СО2 в атмосфері раннього періоду розвитку життя був значно вищим. Протягом фанерозою він змінювався в досить широкому діапазоні. В девоні на початку карбону, а також у пермі він перевищував сучасний рівень у 6-10 разів, а починаючи з середини крейди неухильно знижується.
Азот може надходити в атмосферу за рахунок процесу денітрифікації (відновлення окислів азоту до вільного азоту). Цей процес відбувається під дією мікроорганізмів у ґрунтах за анаеробних умов.
До газів органічного походження належить також сірководень, метан і безліч інших летких сполук, створених живою речовиною. Протягом одного дня 1 га ялінцевого лісу може виділити в атмосферу до 30 кг летких речовин — фітонцидів.

4. Окислювально-відновна функція полягає в тому, що за рахунок життєдіяльності мікроорганізмів у біосфері здійснюються такі хімічні процеси, як окислення й відновлення елементів із змінною валентністю (азот, сірка, залізо, марганець та ін.). До таких мікроорганізмів належать денітрифікуючі і сульфатредукуючі бактерії, які відновлюють з окислених форм азот до елементарного стану та сірку з сірководню. Мікроорганізми-окислювачі можуть бути як автотрофами, так і гетеротрофами. Це бактерії, які окислюють сірководень і сірку, нітри — і нітрофікуючі мікроорганізми, залізні й марганцеві бактерії, що концентрують ці метали в своїх клітинах.
Геологічні наслідки діяльності цих організмів виявляються в утворенні осадових родовищ сірки, утворенні в анаеробних умовах покладів сульфідів, металів, а в аеробних умовах — у виникненні залізних і залізомарганцевих руд.

5. Концентраційна функція полягає в тому, що численні організми наділені здатністю накопичувати, концентрувати в собі певні елементи, незважаючи на подекуди надто мізерний вміст їх у навколишньому середовищі. Організми можуть концентрувати в собі кальцій, кремній, натрій, амоній, йод тощо. Відмираючи, вони утворюють сполучення цих речовин. Виникають поклади таких сполук, як вапняки, боксити, фосфорити, осадова залізна руда та ін. Багато з них людина використовує як корисні копалини.

У цілому біосфера схожа на великий, гігантський організм, в якому автоматично підтримується гомеостаз та існують різні зв'язки: енергетичні, хімічні, трофічні, інформаційні.
В.І.Вернадський розробляв також вчення й про ноосферу. Сам термін «ноосфера» (noos — розум, Sphaira — куля, тобто сфера, в якій діє розум) був запропонований двома французькими вченими С. Леруа і Тейяром де Шарденом. За Вернадським, ноосфера — це такий етап розвитку біосфери, коли розумова діяльність людини стане головним, провідним фактором у біосфері. Слід відзначити, що В.І. Вернадський розглядав ноосферу як майбутній стан біосфери. На його погляд, цивілізація ще дуже далека від такого стану.

У своїй книзі «Несколько слов о ноосфере» він у 1944 році визначив декілька загальних умов, необхідних для створення або переходу до ноосфери:
1. Суспільство повинно бути єдиним в інформаційному й економічному відношеннях.
2. Ноосфера — явище всепланетне, тобто суспільство повинно прийти до рівності рас і народів.
3. Ноосфера не може бути створена доти, поки не припиняться війни між народами.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом
Завантажити книгу
Система Orphus