Гілецький Й.P.
Географія України

Територіальна організація господарства України

§ 10. Територіальна організація господарства

Питання для повторення
1.  Що вивчає соціально-економічна географія?
2. Від чого залежить розташування підприємств та установ на території держави?
3. Які Ви знаєте способи зображення на тематичних картах?

Територіальна структура господарства. Економічні карти

Крім галузевої структури національного господарства у соціально-економічній географії розглядають його територіальну структуру. Під територіальною структурою господарства (господарського комплексу) розуміють сукупність певним чином взаєморозміщених і поєднаних територіальних елементів господарства або окремих галузей, які знаходяться в складній взаємодії. Елементами територіальної структури є промислові пункти, центри, вузли, райони, сільськогосподарські зони, транспортні магістралі, соціально-економічні райони тощо. (Детальніше з елементами територіальної структури Ви ознайомитесь, вивчаючи наступні розділи курсу). Формуються вони в результаті територіального поділу та інтеграції праці.
Зображаються елементи територіальної структури господарства на економічних картах. Ці карти, що належать до групи тематичних, бувають загальними і галузевими. Передусім ми ознайомимось із загальноекономічними картами, на яких зображається господарство як єдине ціле. Тут за допомогою певних умовних знаків показано основні галузі виробничої сфери (промисловість, сільське господарство, транспорт).
Промисловість на загальноекономічних картах зображають найчастіше значковим методом. Тобто на місці населеного пункту, у якому розміщені великі промислові підприємства певних галузей, ставлять позначення у формі кола. Розмір позначення виражає, як правило, загальний обсяг виробництва, а сектор певного кольору — частку конкретної галузі у ньому. У картографії є вироблена й шкала кольорів для позначення окремих галузей промисловості на економічних картах усіх видів. Такими усталеними кольорами для чорної металургії є бордо, кольорової оранжевий, машинобудування — червоний, хімічної промисловості фіолетовий, будівельних матеріалів — оливковий, лісової — зелений, легкої — голубий, харчової — жовтий. Електростанції та родовища корисних копалин зображають спеціальними позначеннями, які відомі Вам з попередніх класів.
Лінійними знаками зображені на загальноекономічній карті найважливіші шляхи сполучення, що забезпечують економічні зв'язки між промисловими містами, районами. Зафарбування всієї зображуваної території певними кольорами (спосіб якісного фону) відображає спеціалізацію сільськогосподарського виробництва у цій місцевості, а також площі вкриті лісами.
Галузеві економічні карти присвячені окремим галузям господарства. Одні з них також можна вважати загальними, оскільки на них зображено цілий комплекс показників, що характеризують певний сектор економіки (сільське господарство, транспорт, освіту). Інші галузеві економічні карти можуть бути присвячені одній вузькій темі (електроенергетиці, посівам зернових культур тощо). На них часто використовують точковий спосіб, спосіб картограм, картодіаграм, оскільки вони дозволяють відобразити статистичні дані про об'єкт чи явище.

Форми суспільної організації виробництва

Первинною ланкою виробничої сфери є підприємство. Особливості підприємств, взаємозв'язки між ними, їх розміщення значною мірою визначаються формами суспільної організації виробництва. Таких форм виділяють чотири: концентрація, спеціалізація, кооперування та комбінування.

Концентрація — це зосередження виробництва на великих підприємствах. Зростання концентрації виробництва відбувається за рахунок розширення діючих підприємств, будівництва нових великих підприємств або об'єднання декількох малих. Економічний ефект при цій формі організації виробництва забезпечується за рахунок зменшення затрат на одиницю продукції, збільшення фінансових можливостей для модернізації підприємства і т. ін. Так використання потужніших у 2-3 рази енергоблоків електростанцій призводить до збільшення продуктивності праці (кількості виробленої продукції за одиницю часу) одного робітника у 2-2,5 рази. Однак надмірна концентрація призводить до негативних наслідків через зростання відстані перевезень як сировини, так і готової продукції.

Спеціалізація — це випуск підприємством однорідної продукції. За формою вона може бути предметною і подетальною. В умовах подетальної спеціалізації на окремих підприємствах випускають частини, вузли або деталі для готового складного виробу. Предметна спеціалізація полягає у випуску підприємством готової продукції (телевізорів, автобусів, верстатів). На глибше спеціалізованих виробництвах краще використовуються знаряддя праці й сировина, підвищується кваліфікація робітників і продуктивність праці, а тому продукція стає дешевою. Спеціалізація виробництва вимагає кооперування.

Кооперування — це організація виробничих зв'язків між підприємствами для випуску певної продукції. Найрозвинутіше кооперування у галузях, що виробляють складну продукцію, особливо у машинобудуванні. На автомобільних заводах 40-60% загального обсягу продукції становить та, що надходить із суміжних підприємств. Особливо вигідно, коли кооперовані підприємства розміщені близько, що зменшує транспортні затрати.

Поєднання на одному підприємстві (комбінаті) кількох виробництв, що можуть належати до різних галузей промисловості, називається комбінуванням.
Грунтується воно на основі комплексної переробки вихідної сировини, відходів виробництва або послідовній технологічній обробці сировини. Найхарактерніше комбінування для металургійного, хіміко-індустріального та лісовиробничого комплексів.

Фактори і принципи розміщення господарства

На розміщення підприємств і установ господарського комплексу країни впливають певні чинники, які зумовлюють найефективніше функціювання їх у даному місці, найменші затрати на виробництво і транспортування продукції. Їх називають факторами розміщення господарства. Вивчаючи окремі галузі господарства, Ви ознайомитесь з факторами, які
є визначальними для розміщення кожної з них. Вони безпосередньо залежать від
виробничих особливостей окремих галузей.

Фактори розміщення групують, виділяючи серед них:
а) природні (паливний, сировинний, водний, природних умов);
б) техніко-економічні (енергетичний, сировинних ресурсів, транспортний, споживчий, економіко-географічного положення, виробничої інфраструктури);
в) демосоціальні (трудових ресурсів, споживчий, соціальної інфраструктури).

Під сировинним у групі а) необхідно розуміти природну сировину, а в групі б) — матеріали, які виготовлені на підприємствах (метал, пластмасу), що йдуть на подальшу переробку. Споживчий фактор у групі техніко-економічних стосується підприємств-споживачів, а у групі демосоціальних — населення.
З розвитком науки, впровадженням в економіку досягнень науково-технічного прогресу, вплив деяких чинників на розміщення господарства (особливо природних) поступово зменшується.
У процесі розвитку суспільства, при плануванні будівництва нових підприємств держава має певні загальні інтереси, які часто не узгоджуються з факторами розміщення окремої галузі. Нею розробляються певні принципи територіальної організації промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери послуг. Це головні напрямки розвитку господарства і суспільства в цілому щодо їх розміщення або принципи територіальної політики держави.

Українська соціально-економічна географія обґрунтовує такі принципи розміщення господарства:
1. Наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії, районів споживання готової продукції й зосередження трудових ресурсів.
2. Вирівнювання соціально-економічного розвитку всіх регіонів країни, активніше освоєння нових чи пожвавлення розвитку депресивних районів.
3. Комплексний розвиток і раціональне поєднання різних галузей виробництва та сфери послуг.
4. Врахування екологічних проблем.
5. Обмеження розвитку великих міст, активізація розвитку малих і середніх міст.
6. Врахування міжнародних зв'язків.
7. Максимальне врахування досягнень науково-технічного прогресу.

Деякі з цих принципів розміщення господарства не узгоджуються з факторами і призводять спочатку до зростання собівартості продукції й послуг. Однак у країнах з ринковою економікою через надання пільгових кредитів, зниження податків тощо, заохочують підприємців споруджувати нові господарські об'єкти там, де зацікавлена держава. Наприклад, найвигідніше побудувати сучасне підприємство машинобудування у великому місті, де у достатній кількості наявні висококваліфіковані трудові ресурси, надійні транспортні шляхи. Однак державі необхідно забезпечити роботою і підвищити рівень життя мешканців малого міста. Тоді вона створює за рахунок власних коштів сприятливі умови для будівництва об'єкту саме в ньому. У перспективі це дасть позитивний економічний результат як суспільству, що подбало про жителів малого міста, так і самому підприємству, що з часом буде добре забезпечене кваліфікованими кадрами, транспортними магістралями, спорудженими при підтримці держави.

Питання для закріплення знань

1. Що таке територіальна структура НГК і як вона відображена на загальноекономічних картах ?
2. Які є форми суспільної організації виробництва і в чому їх суть?
3. Що таке фактори розміщення господарства, як їх групують?
4. Що називають принципами розміщення господарства?
5. Які принципи розміщення господарства виділяються в українській соціально-економічній географії?
6. Чим відрізняються фактори і принципи розміщення виробництва?

Практичні завдання

1. Зобразіть схематично систему факторів розміщення виробництва.
2. Випишіть галузі промисловості, які розвинуті в містах: Маріуполь, Ковель, Суми.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом