Масляк П.О. (упорядник)
Хрестоматія з географії України

Географічні відомості і географія України в давні часи

РОЗДІЛ ІІ. Розвиток географії в Україні. Видатні вчені-географи та мандрівники

Я. Жупанський

Географічні відомості. Географія України в давні часи

Географічні уявлення стародавніх людей обмежувались тими порівняно невеликими територіями, де проживали їх первісні колективи. Територія стада, роду, племені була тією елементарною частинкою географічного середовища, яку повинна була детально знати первісна людина для існування і своєї безпеки. Природно, що першочерговим було вміння орієнтуватись на території, а нагромадження навичок орієнтування і конкретних відомостей про місцевість неодмінно приводило до формування уявного образу території, немов би уявної карти. Вже у верхньому палеоліті з'явилися елементарні картографічні зображення місцевості з об'єктами, які становили найбільший інтерес, зокрема шляхами (переважно річками), місцями полювання, риболовлі тощо.

Перші сліди перебування людини на території України виявлені на півдні Криму, Одеської області, в Приазов'ї. їх датують найдавнішими часами кам'яної доби — пізньої (ашельської) пори раннього палеоліту (початок близько 500 або 160-200 тис. років тому). Уже в середньому палеоліті (100-35 тис. років тому) люди розселилися на значних просторах України, про що свідчать стоянки, які знайдені в Криму, на Дніпропетровщині, в басейні Сіверського Дінця та інші. В пізньому ж палеоліті (35-12 тис. років тому) люди заселили всю територію сучасної України. До цього часу належать численні стоянки стародавніх людей в басейні Дністра, Горині, Десни, Тетерева, Удаю, в околицях Києва. Північне узбережжя Чорного моря часто було економічною і політичною базою південних держав. Зокрема, тут були колонії стародавніх фінікійців і греків. Ці землі входили до складу таких держав, як Боспорська, Римська, Візантійська, зазнаючи впливів високої на той час середньоземноморської культури.

Розвиток продуктивних сил призвів у неоліті (VII-IV тис. років тому) до появи скотарства і землеробства, що означало початок переходу від присвоєння продуктів природи до їх виробництва. Як свідчать пам'ятки неоліту (в басейнах Десни, Прип'яті, Південного Бугу, Дністра, Сіверського Дінця, середнього і нижнього Дніпра, в Криму), відбулося одомашнення багатьох тварин (бика, вівці, кози, свині, коня). Землеробство І скотарство особливо розвинулось за часів мідно-кам'яної (енеоліт) і бронзової доби (кінець IV — початок І тисячоліття до н.е.), особливо у племен трипільської культури (Правобережжя і частково Лівобережжя, середнє Подніпров'я, Київщина та ін.).

Територія України у IV-ІІ тисячоліттях до н.е. була заселена переважно землеробсько-мисливськими племенами, а степові і частково лівобережні райони — скотарськими племенами, які мали тісні товарні стосунки із сусідніми землеробами, атакож з державами Середземномор'я і Кавказу. В цей час в Україні все більшого розвитку набуває землеробство, виникають ремесла, на берегах річок будуються міста і різноманітні поселення, прокладаються шляхи сполучення, створюються нові транспортні засоби. При цьому значно змінюється рослинний покрив внаслідок вирубування лісів і розорювання цілинних степів. Людина починає змінювати і рельєф, розробляючи корисні копалини — залізні і мідні руди, будівельні матеріали. З розвитком просторових уявлень і досвіду картографічного виразу стародавніми людьми поступово починає усвідомлюватись необхідність під час картографування поєднувати дистанційні і контурні характеристики з орієнтуванням за сторонами світу на підставі хоча б елементарних кутових визначень. Одною з найдавніших карт, що відбиває частини території України, очевидно, є карта узбережжя Чорного моря (від Варни до Керчі) з грецькими написами, що збереглася на щиті римського воїна, який знайдено над Євфратом. Це мабуть найдавніша пам'ятка античної доби в світовій картографії.

Згідно історичних досліджень, у кінці II на початку І тисячоліття до н.е. степові райони Побужжя і Придністров'я населяли землеробсько-скотарські племена кімерійців — найдавніші у східній Європі племена, назва яких збереглася в писемних грецьких та ассирійських джерелах. У VIII столітті до н.е. у степове Причорномор'я із-за Дону переселились кочові племена іраномовних скіфів (скитів), які підкорили та асимілювали місцеві племена. Усі вони в працях античних географів та істориків об'єднані спільною назвою — скіфи. Лісостепові райони Українив VIII-VII століттях до н.е. населяли місцеві землеробсько-скотарські племена, частину яких у правобережному середньому Придніпров'ї більшість авторів вважають безпосередніми предками слов'ян. В II столітті до н.е. степові райони України зайняли південні сусіди слов'ян — сармати, які переселились сюди з Поволжя і Приуралля. Ще в VII-V століттях до н.е. на північному узбережжі Чорного моря оселилися греки, які створили тут рабовласницькі міста-держави (в районі Керчі, Феодосії, Очакова, Тамані).

Отже, перші географічні описи України зробили стародавні греки. Геродот (484-425 pp. до н.е.) описав природу й населення півдня України, звернув увагу на темні потужні грунти вздовж Дніпра; його відомості підтвердив і розширив Гіппократ (460-377 pp. до н.е.). Значну увагу Україні у своїх творах приділили видатні географи античного світу — греки Страбон (66 р. до н.е. — 20 р. н.е.) і Птоломей (II століття), а також римський натураліст Пліній Старший (23-79 pp.). Усі ці описи стосуються насамперед півдня України. Пізніше про Україну згадують візантійські та арабські мандрівники, зокрема Ібн-Фоцлан (X століття) і візантійський імператор Костянтин Порфірородний, який зазначає українські назви порогів на Дніпрі, а також важливі пристані в пониззі Дніпра (даючи їхні назви грецькою й українською) — острів св. Григорія (Хортиця), острів св. Етерія (Березань). Багато географічного матеріалу містить «Повість временних літ», що є найважливішим історико-географічним джерелом того часу. Цікаві відомості про східних і південних слов'ян подає візантійський історик Прокопій Кесарійський (кінець V ст. — 562 p.). Щодо назви Чорного моря, то слід зазначити, що вона зазнавала змін залежно від народів, які селилися на його берегах (Скіфське, Бахр-ал-Армані), назв країн і місцевостей (Колхідське, Суфожське), розміру і кольору води (Велике, Синє), зв'язків з океаном (Понтійська бухта), розташування відповідно до сторін горизонту (Південне — для слов'ян, Північне — для арабів). Нинішню назву «Чорне море» пов'язують з давньоіранським «Ахшайна» (темний, непрозорий).

Уже в II столітті до н.е. — V (або VII) столітті н.е. лісостепові, поліські і частково степові райони території України населяли слов'янські племена. Вони займалися землеробством, скотарством, мали добре розвинуті ремесла, торговельно-обмінні відносини із сусідніми племенами, грецькими містами-державами на півночі Причорномор'я і римськими провінціями в басейні Дунаю. Вже з середини І тисячоліття н.е. південно-західна група східних слов'ян була відома під назвою антів, а потім русів (росів). Трохи пізніше, за часів Київської Русі, назва «руси» набула загального поширення.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом