Масляк П.О. (упорядник)
Хрестоматія з географії України

Вавилов М. І., Вернадський В. І., Висоцький Г. М.

П. Шищенко

Академік Микола Іванович Вавилов

Академік Микола Іванович Вавилов народився 25.11.1887 р. у Москві. Його життя трагічно обірвалося 26.01.1943 р. в саратовській тюрмі, де він опинився після безпідставного арешту 6 серпня 1940 p., перебуваючи з науковою експедицією в Західній Україні. За свої 56 (фактично 53) років життя М. Вавилов пройшов унікальний за науковими і організаційними результатами шлях. У 1911 р. закінчив Московський сільськогосподарський інститут; з 1921 р. — завідувач Відділу прикладної ботаніки; в 1923-1929 pp. — директор Інституту агрономії; в 1929-1935 рр. — президент БАСГНІЛ; у 1930-1940 pp. — директор Інституту генетики. З 1931 по 1940 pp. — президент Всесоюзного географічного товариства.

Перед сучасниками М. Вавилов постає як видатний вчений і мандрівник-дослідник, що зробив значний внесок у генетику, ботаніку, географію, біогеографію, рослинництво, селекцію. Він організовував численні експедиції на далекі континенти, засновував наукові установи і керував ними.

У1916 р. М. Вавилов подорожує Хоросаном (Іран) та Паміром, де ним зібрано 2700 зразків культурних рослин. Учений дійшов висновку, що гори є вмістилищем хлібних злаків і інших рослин, які мають потрібні для культурних рослин ознаки. В 1920 р. М. Вавилов обстежує територію від Саратова до Астрахані, описує її фізико-географічні, екологічні та історичні умови, на фоні яких розвивалися культурні рослини. Заслуга М. Вавилова полягає в тому, що він обгрунтував метод виявлення географічних центрів походження культурних рослин з урахуванням їх ботанічної різноманітності, ендемічних і дикоростучих видів, древніх землеробських цивілізацій. Крім того, дослідник зробив внесок у розвиток археології, історії, лінгвістики.

Широко відомим учений став після видання книги «Центри походження культурних рослин» (1926 p.). З 1921 р. по 1933 р. М. Вавилов здійснив подорожі до Північної, Центральної та Південної Америки. А всього провів дослідження в 35 країнах світу. Крім названих регіонів це країни Північної Євразії, Середземномор'я, Середньої Азії, Кавказу, Африки, а також Західний Китай, Корея, Японія. Він зібрав всесвітньо відому колекцію насіння культурних рослин із 65 країн світу. Завдяки цьому створено систему географічних посівів в усіх районах колишнього Союзу. З'явились культури, які раніше тут не вирощувались: джут, тунгове дерево, інші субтропічні рослини.

За експедиції в Афганістан, що були справжнім географічним подвигом М. Вавилову Географічним товариством було присуджено Золоту медаль імені М. Пржевальського.

М. Вавилов — видатний мандрівник, справжній романтик, мужній дослідник, автор книги «П'ять континентів». На посаді президента Географічного товариства він багато зробив для розвитку географічних досліджень та пропаганди географічних знань. Наукова географічна спадщина М. Вавилова — першовідкривача нових земель, наукових фактів і закономірностей, ученого-патріота і громадянина заслуговує на детальне вивчення і ознайомлення з нею широких верств громадськості.

В. Франчук

Вернадський Володимир Іванович

Вернадський Володимир Іванович (12.03.1863, Петербург — 6.01.1945, Москва) — вітчизняний природознавець, основоположник геохімії і біогеохімії, академік Російської АН з 1909 p., академік АН України з 1919 p., перший президент АН України (1919-1921 pp.). У 1895 р. закінчив Петербурзький університет. В 1898-1911 pp. — професор Московського університету. З 1914 р. — директор Геологічного і мінералогічного музею Петербурзької АН. Протягом 1917-1921 pp. жив в Україні. В 1918 р. обраний першим президентом Української Академії наук. У 1918-19 pp. викладав у Київському університеті, 1920 р. — у Таврійському університеті в Сімферополі. В 1922-1939 pp. — директор заснованого ним Радієвого інституту у Ленінграді. В 1926-30 pp. очолював Комісію по вивченню природних продуктивних сил, 1940 р. — Комісію по ізотопах.

Проводив дослідження в Україні в межах Полтавщини, Житомирщини, Передкарпаття, Кримських гір. Він збагатив природничі науки глибокими ідеями, що стали основою нових провідних напрямів у сучасній геології, мінералогії, гідрогеології; висунув наукові проблеми практичного значення: геохімії рідкісних та розсіяних елементів, пошуків радіоактивних мінералів, ролі живих організмів у геохімічних процесах, визначення абсолютного віку гірських порід тощо. Академік В. Вернадський — основоположник вчення про біосферу та ноосферу. Він заснував всесвітньо відомі школи мінералогії і геохімії. Став першим дослідником основних геохімічних закономірностей будови і складу Землі.

Особливу увагу В. Вернадський надавав поняттям хімічного складу земної кори, атмосфери і гідросфери. Вивчаючи радіоактивні елементи і їхню роль в історії розвитку нашої планети, В. Вернадський прийшов до висновку, що міграція хімічних елементів і енергія радіоактивного розпаду (а не розплавлене ядро) визначають внутрішню енергію Землі, зумовлюють тектонічні процеси. Під його керівництвом вперше в СРСР проведено вивчення родовищ радіоактивних елементів. АН СРСР встановила премії у 1943 p., у 1963 р. — золоту медаль ім. В. Вернадського. Ім'я В. Вернадського присвоєно Центральній науковій бібліотеці АН України.

Основні наукові праці В. Вернадського: Геохімія (1926), Біосфера (1926), Нариси геохімії (1927), Біогеохімічні нариси (1940), Хімічна будова біосфери Землі і її оточення (1965), Жива речовина (1978), Роздуми натураліста (1975, кн.1), Роздуми натураліста. Думка як планетарне явище (1977), Проблеми біогеохімії (1980) та ін.

Висоцький Георгій Миколайович

Висоцький Георгій Миколайович (19.02.1865, с. Микитівка Сумської області — 6.04.1940, Харків) — український геоботанік, ґрунтознавець, лісовод і географ, доктор агрономії з 1917 p., професор, академік АН УРСР з 1939 p., дійсний член ВАСГНІЛ з 1934. Після закінчення у 1890 р. Петровської (Тімірязєвської) сільськогосподарської академії, вів наукову роботу і працював в експедиції В. Докучаєва на Велико-Анадольській дільниці.

Викладав у вузах країни:

  • Таврійському університеті (1918-1923 pp.);
  • Білоруському сільськогосподарському інституті (1923-1926 pp.);
  • Харківському інституті сільського і лісового господарства (1923-1930рр.).

У 1930-1940 pp. працював у Всесоюзному (тепер Український) науково-дослідному інституті лісового господарства і агролісомеліорації (Харків). Основні праці присвячені впливу гідрокліматичних і ґрунтових умов на лісову рослинність, а також впливу лісу на навколишнє середовище, підбору лісових порід для степового лісорозведення, типології лісонасаджень. Вивчав проблеми водного балансу грунту залежно від умов рельєфу та рослинного покриву, встановив критерії сухості та вологості клімату, причини безлісся степів. Дослідив і обгрунтував переваги дерево-чагарникового типу степових лісонасаджень та можливість їх самовідновлення, висунув положення про лісосмуги як найбільш раціональну форму степових лісонасаджень. Розробив основи агрокліматичної класифікації грунтів, запровадив поняття про мікрорельєф, плакор, глей, ілювій тощо.

Г. Висоцький істотно доповнив тодішні уявлення про зональність (запропонував для характеристики зон показник зволоження як відношення кількості опадів до величини випаровуваності). Він прийшов до розуміння природних територіальних комплексів як типів місцезростань, які утворюють природні округи (місцевості).

(з різних джерел)
Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом