Масляк П.О. (упорядник)
Хрестоматія з географії України

Срезнєвський Б.І. Танфільєв Г.І. Тутковський П.А.

М. Щербань

Срезнєвський Борис Ізмаїлович

Срезнєвський Борис Ізмаїлович (1857, Петербург — 24.11.1934, Київ) — український метеоролог і кліматолог, академік АН України з 1920 р. У 1879 р. закінчив Петербурзький університет. У 1882-1892 pp. працював у Головній фізичній обсерваторії (нині Головна геофізична обсерваторія). В 1894-1918 pp. — професор Юр'ївського (Тартуського) університету. Одночасно з 1900 р. керував Прибалтійською метеорологічною службою. З 1919 р. працював в Україні, очолював Київську метеорологічну обсерваторію; читав лекції з метеорології та геофізики у Київському інституті народної освіти (нині Київський університет).

Б. Срезнєвський — один з організаторів метеорологічної служби в Україні. Основні праці — з питань синоптичної та сільськогосподарської метеорології, теорії випаровування, гідрографії. Розробив теорію ознак посушливості клімату, одну з перших схем кліматологічного районування України. Вивчав розподіл атмосферного тиску над європейською частиною Росії, шляхи циклонів, хуртовини, вплив погоди на людину. Сконструював ряд метеорологічних приладів.

Ю. Амброз, П Шищенко

Танфільєв Гаврило Іванович

Танфільєв Гаврило Іванович (6.03. 1857, Таллінн — 4.09. 1928, Одеса) — відомий фізико-географ, ботанік, ґрунтознавець, один з фундаторів болотознавства. В 1883 р. закінчив Петербурзький університет. З 1885 р. працював у департаменті землеробства міністерства державного майна. В 1895-1905 pp. — головний ботанік Петербурзького ботанічного саду, одночасно викладав у Петербурзькому університеті.

Брав участь у багатьох експедиціях по Росії, зокрема, в експедиції по вивченню грунтів. З 1905 р. — професор Новоросійського університету в Одесі (1905-1920 pp. — завідуючий кафедрою географії). Один із засновників Одеського сільськогосподарського інституту, де очолював кафедру ґрунтознавства (1918-1928 pp.). У1918-1926 pp. — завідуючий відділом природничо-історичних досліджень Одеської сільськогосподарської станції; 1923-1928 pp. — завідуючий кафедрою геології та географії Одеського інституту народної освіти, одночасно голова секції по вивченню природних багатств Одеської комісії краєзнавства при Академії наук. У працях продовжував і розвивав ідеї свого вчителя В. Докучаєва.

Основні дослідження — з питань взаємозв'язків між лісом і тундрою, лісом і степом; запропонував одну з перших схем фізико-географічного районування європейської частини Росії, Полісся. Автор одного з перших зведень про рослинний покрив Росії, а також монографії «Географія Росії, України і територій, що прилягають до них з заходу в межах Росії 1914 року» (1916-1924, ч.1-2, в.1-3). Брав участь у складанні першої карти грунтів європейської частини Росії. Президент Новоросійського товариства дослідників природи (з 1911 p.). Нагороджений Великою золотою медаллю Всесвітньої виставки у Парижі (1890 p.), медаллю ім. П. Семенова-Тян-Шанського (1908 р.) та Великою золотою медаллю Російського географічного товариства (1926 p.). Ім'ям Танфільєва названо острів у групі Курильських островів. Ним опублікована робота «Фізико-географічні області Європейської Росії» (1897 р.), в якій було обгрунтовано близькі до сучасних межі географічних зон. В роботі «Доісторичні степи Європейської Росії» (1896 р.) розвивав гіпотезу про велике поширення тут в минулому степових ландшафтів. Г. Танфільєву належить чотиритомна «Географія Росії» (1916-1924 pp.), підручник «Географія Росії. України і прилягаючих до них територій з заходу» (1922 p.).

В. Франчук, П. Шищенко

Тутковський Павло Аполлонович

Тутковський Павло Аполлонович (1.03. 1858, с. Липовець, тепер смт. Вінницької області — 3.06. 1930, Київ) — український геолог, гідрогеолог, географ, академік АН України (з 1919 p.), академік АН Білорусі (з 1928). У 1882 р. закінчив Київський університет, у якому працював протягом 1884-1913 pp. — інспектор і директор народних училищ на Волині. З 1914 р. — професор, завідуючий кафедрою географії Київського університету. Одночасно займався геологічними дослідженнями. Брав активну, участь у створенні АН України; в 1919 р. очолив її фізико-математичнє відділення; з 1924 р. — керівник науково-дослідної кафедри геології, з 1926 р. — директор інституту геології, до якого увійшла кафедра. Один з організаторів і перший директор (1927-1930 pp.) Національного географічного музею України. Праці П. Тутковського присвячені питанням мінералогії, петрографії, регіональної геології, гідрогеології, палеонтології, четвертинної геології. Ним створена теорія еолового походження лесів. На його думку, лес утворився в процесі перевідкладання звітрілих льодовикових відкладів, а лесові горизонти пов'язані з кількаразовим наступанням льодовика.

П. Тутковському належать перші спроби фізико-географічної районізації Волині, а пізніше і території всієї України. В основу районізації Тутковський поклав генезис, еволюцію та зональність ландшафтів. Він вважав, що природні властивості фізико-географічних краєвидів впливають на сільськогосподарське виробництво. До головніших елементів «кожного краєвиду в природі» він включав також сільське господарство, побут. Це означає, що поняття «краєвиду» у Тутковського ширше від поняття природного ландшафту. Зональність Тутковський розумів як вираз генетичного взаємозв'язку між краєвидами. І хоча в основу їх виділення він поклав геолого-геоморфологічні ознаки (лесовий, зандровий, кінцево-моренний, моренний краєвиди), в їх поширенні, придатності до сільськогосподарського виробництва вбачав зональні закономірності. Дав загальну характеристику підземним водам України, запропонував проект водопостачання Києва артезіанськими водами, відкрив і описав карстові явища на Поліссі.

Велике значення мають його праці про природні ландшафти та природне районування України. П. Тутковський був ініціатором проведення заходів щодо охорони і раціонального використання водних ресурсів. П. Тутковський — автор ряду навчальних посібників для вищої школи. Серед численних робіт відмітимо такі, як «Природна районізація України» (1922 p.), «Нариси з природи України» (1920 р.), «Загальне землезнавство» (1927 р.), «Викопні пустелі північної півкулі» (1910 р.), «Краєвиди України» (1929 p.).

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом