Соляні та кільцеві структури. Бовтиська западина

В. Созанський

Соляні структури

Соляні структури — порушення залягання осадових порід, зумовлені перетоком пластичних мас кам'яної солі під впливом навантаження надсольових верст і тектонічних рухів. До соляних структур належать соляні масиви куполоподібні діапіри, а в геосинкліналях — асиметричні, нерідко гребенеподібні складки й дайки. Соляні структури досить поширені на земній кулі в континентальній та океанічній корі. Пов'язані вони з прогинами блокової будови, що зазнали переважно низхідних рухів. На земній поверхні проявляються додатними і від'ємними формами рельєфу, відхиленнями в плані гідрографічної сітки і ухилах річкових долин, розчленованістю рельєфу тощо. В Україні соляні структури встановлені на територіях Чернігівської, Сумської, Харківської, Донецької, Закарпатської, Івано-Франківської областей. У рифтовій частині Дніпровсько-Донецької западини соляні структури утворені соляними товщами переважно пізньодевонського, у Кальміус-Торецькій і Бахмутській западинах — пермського віку. Характерну для Дніпровсько-Донецької западини будову має Роменський соляний купол (Сумська область) — діапір, ядро якого прориває весь комплекс відкладів у рельєфі, він проявляється горбом заввишки 40 м і відхиленням річища Сули. Анологічною є будова Висачківського горба (Полтавська область). У Закарпатському прогині — соляні структури тортонського ярусу неогену, що перекриті товщею алювію, їх походження пов'язані із склепінневими частинами антиклінальних піднять. Найбільше вивчений Солотвинський соляний шток. У його ядрі на денній поверхні розвинуті карстові лійки й невеликі заглиблення. У Передкарпатському прогині соляні структури виражені нечітко через малу потужність соляних пластів.

Кам'яну і калійну солі з соляних пластів добувають як корисні копалини. Пустоти, утворені підземним вилуговуванням у ядрах діапірів, використовують для зберігання нафти, соляні шахти — для бальнеологічних потреб. З багатьма соляними структурами пов'язані родовища вуглеводнів (Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область) і непромислове ртутно-поліметалеве зруденіння.

В. Радзивіл

Кільцеві структури

Кільцеві структури — різні за розміром, походженням і віком геологічні утворення, сконцентровані у вигляді кола або його фрагментів навколо єдиного центра чи центральної області. Вважають, що формування кільцевої структури пов'язане з тривалим розвитком розташованих на різних глибинах енергетичних центрів (магматичних осередків, мантійних, зокрема астеносферних діапірів тощо); глибшим енергетичним центрам відповідають більші за розміром кільцеві структури, які мають довшу історію розвитку. За розмірами кільцеві структури бувають від десятків-сотеиь метрів до тисяч кілометрів у поперечнику (наприклад, западина Тихого океану).

За генезисом розрізняють кільцеві структури:

вулканоплутонічні (кільцеві дайки, інтрузії та інтрузивно-вулканічні комплекси, кальдери тощо — результатвулканічних і глибинних магматичних процесів);
астроблеми (кратери, утворені під час падіння метеоритів на Землю);
гнейсові та гранітні куполи (характерні для докембрійського фундаменту діапірові структури);
тектоноконцентри (об'єкти успадкованого протягом сотень мільйонів років розвитку, пов'язані з процесами у верхній мантії).

Кільцеві структури часто виявлені в рельєфі земної поверхні відповідними геотектурами та морфоструктурами. Багато з них містять родовища корисних копалин.

Інтерес до вивчення кільцевих структур збільшується завдяки їхній наявності на інших планетах Сонячної системи.

В Україні широко представлені кільцеві структури різного генезису. Детально вивчені вулканоплутонічні структури Закарпаття розміром у поперечнику 15-30 км (Великоменчульська, Тисенська. Виноградівська, Іршавська тощо) і 5-15 км (Косівська, Костилівська, Попричний верх тощо) і менше 5 км. Відомі вони у межах Українського щита (структури Корсунь-Шевченківського плутону, Коростенсько-Прип'ятська, Жовтневий масив у Приазов'ї), Дніпровсько-Донецької западини (Грибоворуднянсько-Ріпкинська). Гнейсові та гранітні куполи ізометричної форми широко представлені на Українському щиті та його схилах, особливо у межах Волино-Подільської монокліналі. Виявлено два тектоноконцентри на території Українського щита і його схилів на сході від Рівного (до 400 км у діаметрі) та у південно-західній частині України (охоплює й Молдавію та частину акваторії Чорного моря між гирлом Дунаю і Херсоном).

Л.Радзивіл

Бовтиська западина

Бовтиська западина — унікальна геологічна структура, що знаходиться в центральній частині Українського щита у верхів'ї р.Тясмину на межі Кіровоградської і Черкаської областей. Її діаметр 20-25 км. Вона являє собою лійкоподібну депресію завглибшки до 600 м, ускладнену центральним підняттям. Западина закладена у кристалічних породах щита. На її поверхні залягають червоноколірні піски тріасового-ранньоюрського віку; основну частину розрізу становить 300-метрова товща вулканогенних і осадово-вулканогенних відкладів верхньоюрського, крейдового та ранньопалеогенового віку. Завершують розріз осадові утворення кайнозою — глини, алеврити і горючі сланці, буре вугілля, торф. Бовтиську западину оточують два кільцеві підняття фундаменту з поперечником відповідно 40 і 130 км.

Існує кілька гіпотез щодо походження Бовтиської западини. Загальноприйнятою є думка, що Бовтиська западина — вулканоструктура, яка виникла в результаті активізації тектонічних рухів по глибинних розломах у центрі Середньодніпровської кільцевої тектономагматичної структури. Ряд дослідників вважають її астроблемою або метеоритним кратером. Бовтиська западина і кільцеві підняття добре виявлені в сучасному рельєфі. Над центральною частиною западини міститься заболочена долина р. Тясмину з характерним доцентровим розташуванням потоків, у місцях перетину кільцевих піднять долина має вигляд каньйону.