Масляк П.О. (упорядник)
Хрестоматія з географії України

Гора Говерла

Г. Міллер

Говерла

Годинами доводиться долати стрімкий, складений плескатими брилами пісковику схил. Поверхні вивітрілих плит все частіше стають грубозернистими. Камінь наче зцементований. Затянутий тонкою кірочкою чорних, жовтих і зеленуватих плям накипних лишайників, які стають зрадливою ковзанкою від найменшого дощу. Там, де між камінням зібрався дрібнозем — чорницеві і брусницеві пустища, луговикові, кострицеві луки, вздовж і поперек яких глибокі східчасті стежинки — сліди овечих отар і туристських черевиків. Зустрічаються альпійські буяхові і рододендронові пустища, біловусові і ситникові пустишні луки. Де-не-де клаптики строкатотравних альпійських луків. Збереглись окремі куртини гірської сосни «жерепу», низенькі чагарники ялівцю сибірського.

Останнє зусилля і ви на опуклій поверхні, йдете на позначену середину. Ви — на вершині Говерли (2061 м над рівнем моря) — вище усіх в Україні і далі на схід, включаючи сивий Урал, найвища точка якого г. Народна — 1895 м. Крім того, ви на Головному Карпатському вододілі (між басейнами Пруту й Тиси). І ще, намежі Івано-Франковської і Закарпатської областей. А також в межах охоронної зони Карпатського заповідника.

Коли немає дощу, туману, сильного вітру, і швидкі хмари не полонять все що під вами і над вами, вам з усіх боків відкривається безмежна панорама гірських пасем в багатих шатах синьо-зелених лісів. Найвищі з них увінчані субальпійськими луками і пустищами — полонинами. На півночі — гребені Горган з кам'яними розсипищами і осипищами. На півдні — древній скелястий Мармарош, котрий руйнуючись, в далекому крейдовому періоді давав пісок і щебінь для підводних тоді пластів майбутньої Говерли. За глибокими поперечними долинами видно продовження того виняткового гірського хребта, над яким височить і щойно подолана вами вершина. Це масиви Братківської, Буштула, Свидівця на заході та Гринявських гір на сході. Ближчі до вас хребти та вершини ( до 10-20 км), складають найпотужнішу гірську групу Українських КарпатЧорногору. А тут і різко хвилясте море смерекових та букових лісів аж до днищ глибоких долин. І широкі опуклі жовто-буро-зелені поверхні полонин. І глибоченні крісловини — давньольодовикові кари і цирки. А в них, попід стінами скель, поблискують шорські очі» — залишки льодовикових озер. Видно русла потічків, потоків, стрімкі пороги-водоспади. Вище межі лісу — непрохідні зарості гірської сосни, прошиті смугами зеленої вільхи «леличу».

І все це — ландшафтний комплекс Чорногори площею майже 900 км2, заради зустрічі з яким варто вирушати на Говерлу.

Говерла — лише одна з шести двохтисячників наших Карпат. Правда усі вони на головному хребті власне Чорногори. На захід від «найвищої» лише одна — Петрос, на південний схід аж чотири: Ребра, Гутин-Томнати, Бребенескул і Піп Іван. Двадцять вершин перевищують 1700 м.

Дослідження спеціалістів свідчать, що накопичення потужних відкладів пісковика, конгломерату, аргілітів, що складають Говерлу та навколишні гори, почалося біля 100 млн років тому. Згодом через 75 млн років тектонічні сили зминають і піднімають дно існуючого тут палеоценового моря. Виникає низькогірний праландшафт з вічнозеленою рослинністю в умовах субтропічного клімату. А близько 15 млн років тому (у середньому міоцені) тут вже високий гірський масив розчленований долинами стрімких потоків. Клімат стає холоднішим, субтропічна рослинність змінюється широколистими лісами з домішкою хвойних. З плином геологічного часу (у верхньому міоцені) швидкість висхідних рухів різко зменшується. Ерозія і денудація руйнують гори, перетворюють їх в оточене широкими долинами низькогір'я (10-9 млн років тому). Залишки цього так званого пенеплену і збереглись до наших днів у вигляді вершинних куполів і пригребеневих полонинських поверхонь Чорногори. Це найдавніші складові ландшафтної структури Говерли.

Через 1-2 млн років ці гори виявляються знову піднятими приблизно на 100 м, навколишні схили відповідно розчленовуються, гідрографічна сітка поглиблюється. Залишки пенеплену ще просторі, розвиваються комплекси річкових долин. Ще одне підняття і між вершинним пенепленом та долинами формується крутосхиле середньогір'я.

В умовах подальших висхідних рухів, на тлі загального похолодання (близько 1 млн років тому), наступає зледеніння. У вехів'ях рік, що беруть початок на схилах Говерли і навколишніх вершин, у водозбірних лійках вище межі вічних снігів, утворюються льодовики. Встановлені сліди не менше трьох стадій зледеніння (від близько 80 до 15-20 тисяч років тому). Руйнівна і транспортна діяльність льодовиків створює навколо Говерли різко увігнутий переважно скелястий рельєф — основу сучасних природних комплексів карів, кароідів, коритоподібних долин, «нижніх котлів», ложа озер і торфовищ, а також моренних валів на днищах крісловин і верхів'їв долин. Льодовикова рослинність зникає. В межах холодних фаз переважають зарості гірської сосни. Ліс з переважанням смереки зростав тільки на схилах глибоких річкових долин.

10 тис років тому льодовики зникли, розпочалась епоха голоцену, яка триває й досі. Продовжується підняття гір. Формуються терасові днища долин — наймолодший природний комплекс Чорногори. Коливаються властивості клімату на фоні загального потепління. За палеоботанічними даними послідовно змінювались березовогірськососнова, хвойно-широколиста з дубом та смерекою і, нарешті, смереково-букова рослинність. Так виглядає процес формування висотного спектра ландшафтних систем, властивих для Говерли та найближчих околиць.

Дорога на Говерлу

Дорога на Говерлу знайомить з усіма згаданими висотними ландшафтними комплексами. Спочатку йдуть терасові днища річкових долин, з тою лише різницею, що в Рахові їх висота над рівнем моря 450 м, а в Ворохті аж 850 м. Тут і крупногалечникові заплави рік, низькі алювіальні, часто перезволожені тераси, і конуси виносу в місцях впадіння приток. Зарості вільхи сірої, рідше вербняки, чергуються із злаково-різнотравними луками. Землі з лучними і дерново-буроземними грунтами переважно освоєні під ріллю, дороги й садиби. Подарунком мандрівникам є безліч джерел, в т.ч. вуглекислих мінеральних (Чорна Тиса, Чорний Черемош). І все це в умовах сприятливого клімату із середніми температурами липня +14-16° , сумою активних температур понад 2000°. Опадів більше 900 мм, вітри переважно слабкі. Живлення рік змішане, режим — паводковий протягом усього року.

Якщо підйом продовжувати східчастими відрогами хребтів — ми перетинаємо ландшафтну місцевість високих терасованих лучних схилів долин. Зустрічаються вони в діапазоні висот 500-1000 м над рівнем моря, переважно при наближенні до Говерли з півдня та заходу. Смереко-букові ліси з домішкою клена, явора тощо збереглися лише вздовж зворів і лощин. Панують сінокісні вторинні луки. І садиби гуцулів, як гнізда ластівок, зависають над глибокими долинами.

Третій ландшафтний комплекс зустрічає густими лісами, стрімкими схилами середньогір'я. Цей широкий потужний вінок навколо Говерли та інших вершин головного хребта займає понад 2/3 площі Чорногори в межах 700-1500 м над рівнем моря. Хребти «карпатського» простягання пов'язані з найстійкішими до денудації зонами пісковиків. Падіння пластів переважно південно-західне, що привело до асиметрії схилів. Долини, вузькі і глибокі, розтинають середньогір'я в основному поперек. Проте верхів'я деяких несподівано розширюються, стають коритоподібними. Тут формував долину і залишив принесений собою матеріал найбільший льодовик стоку наших Карпат (довжиною до 7-8 км). По дорозі на Говерлу сліди його найкраще помітні в долині Прута вище впадіння потоку Форещенка.

За водно-льодовиковим конусом піднімаємось вже поміж кулісами бокових морен. Ці нагромадження валунів пісковика, конгломерату і піщано-глинястого матеріалу досягають висотидо 100 м над руслом ріки. На схилах морен осипища, зсуви, чорницево-зеленомохові смеречники. Ми в межах четвертого ландшафтного комплексу — давньольодовиково-акумулятивного середньогір'я.

Прохолодний помірно-вологий клімат середньогір'я оптимальний для зростання лісів на бурих лісових грунтах. Сума активних температур 1000-1500° при середній температурі липня у верхній частині середньогір'я 14,2°, лютого — 7,7° нижче 0°. Опадів понад 1000 мм. Панують смерекові, рідше зустрічаються смереково-ялицево-букові та букові ліси.

В лісах на клаптиках післялісових лук (прилуках, царинках) живе більшість тварин цього краю. З ссавців можна зустріти полівку лісову, білку карпатську, куницю лісову, лисицю, вовка, оленя, ведмедя бурого, рись та ін. Серед птахів переважають ялиновий шишкар, чорна та чубата синиці, чорний дятел, трипалий дятел, рябчик, карпатський глухар тощо. Є також беркут, канюк, сова, зозуля та ін. Із плазунів та земноводних варто згадати про звичайного вужа, мідянку та звичайну гадюку, а також про такі середземноморські види, як альпійський тритон, плямиста саламандра, квакша звичайна.

Стрімкі стежки середньогір'я дещо вирівнюються, густий ліс набуває паркового характеру, все частіше зустрічаються галявини... Ми досягли верхньої межі лісу. Перед нами опуклі полонини, сідловини, вершини і серед них могутній конус Говерли.

Якщо ми підійшли з півночі чи сходу в очі кинуться передусім величезні крісловини древніх льодовиків. Вони складають давньольодовиково-ерозійне високогір'я — п'яту висотну місцевість. Східні і північні схили Говерли безпосередньо підрізають три кари: два пов'язані з витоками Заросляцького Прута, з третього бере початок потік Козмещек, який належить до витоків Чорної Тиси. Південні схили стрімким уступом спадають у великі амфітеатри древніх фірнових полів. Кари врізані в голови пісковикових товщ. Днище найбільшого — Заросляцького (1600-1565 м над рівнем моря) закінчується стрімким уступом оздобленим водоспадом висотою понад 100 м. Біля підніжжя його — ще одна величезна крісловина. Цей нижній амфітеатр вже іншого походження. Його видовбав льодовик в зоні мало стійких до ерозії відкладів глинистих сланців. «Нижнім котлом» називають його вівчарі. Річка тут знову заспокоюється, потім різко зривається в прикриту лісами коритоподібну долину Заросляцького Прута.

Тильні і бокові стіни кару винятково круті, а в місцях скельних відслонень стають практично вертикальними, численні конуси осипищ, багато малих нівальних ніш, на правій стіні — великі. Днище увігнуте, місцями перезволожене, завалене валунами, перетинається невисокими валами стадіальних морен порослих жерепом. Багато джерел прориваються до водоспаду потічки, що місцями перетинають осоково-сфагнові килими невеличких торфових боліт. Зарості чорниці, місцями рододендрону, луговик, скельно-осипна рослинність, щавель альпійський на місцях колишніх кошар.

Продовжуємо сходження поміж стрімкими стінами нижніх котлів і карів. Відріг — «плече» переходить в дуже стрімкий випуклий схил куполу Говерли. Ми в умовах «вільної» aтмосфери: переважають вологі західні вітри силою до 20-30 м на секунду. Тут сума активних температур менше 600°, середня температура найхолоднішого місяця -12°, найтеплішого лише до +9°, річна сума опадів до 2000 мм з літнім максимумом.

На висоті 1700-1800 м субальпійські види рослин поступаються альпійським. Грунту стає менше, кам'яних брил все більше... Одна з вершин подолана!

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом