Масляк П.О. (упорядник)
Хрестоматія з географії України

Заплава. Борова тераса. Поховані долини

О. Андріяш

Заплава

Заплава — частина дна річкової долини, що лежить вище меженного рівня води в річці і періодично затоплюється під час повені. Утворюється заплава майже на всіх рівнинних річках та гірських потоках, за винятком ділянок з порогами і водоспадами та вузьких ущелин. Формуються заплави внаслідок бокової ерозії річища. У будові заплави беруть участь різні типи алювіальних відкладів, потужність яких залежить від глибини річки і висоти рівня води під час повені. В основі заплави залягає русловий алювій, складений з пісків з галькою та гравієм; вище — заплавний алювій, представлений супісками і суглинками з нечітко вираженою горизонтальною або хвилястою шаруватістю. У заплавних озерах утворюється старичний алювій, що складається з мулів і глин з лінзами піску і тонкою горизонтальною шаруватістю. Склад відкладів заплави та її рельєф найінтенсивніше змінюється під час високої повені, коли води, що затоплюють заплаву, утворюють з річищем єдину течію.

За морфологічними особливостями розрізняють заплаву:

  • руслову, що складається з різнозернистих пісків;
  • центральну — з дрібнозернистих пісків та супісків;
  • притерасну, що складається з мулистих відкладів і суглинків, заболочену, з озерами.

За положенням відносно річища заплави бувають:

  • двобокі;
  • однобокі.

Рельєф заплав ускладнений прирусловими валами, гривами, старицями, дюнами, останцями першої надзаплавної тераси.

За характером рельєфу розрізняють:

  • сегментні;
  • паралельно-гривисті;
  • обваловані типи заплав.

Сегментні заплави властиві меандруючим рікам, коли дугоподібні гриви і міжпасмові зниження (сухі або зайняті озерами) є результатом зміщення меандр і блукання річища по дну долини. Такий тип характерний для рівнинних річок України, наприклад, нижньої течії Прип'яті, Десни, Псла, Ворскли, Орелі та інших. Паралельно-гривисті заплави характерні, зокрема, для окремих ділянок Дніпра. Вони зумовлені зміщенням річища до західного схилу долини. Особливістю рельєфу цього типу заплав є видовжені паралельно до річища пасма і міжпасмові зниження, де часто утворюються озера (наприклад, заплави Дніпра в межах Канівського заповідника).

Паралельно-гривисті заплави однобокі. Обваловані заплави властиві звуженим ділянкам річкових долин з малорухливим річищем і прирусловими валами (Дністер та його притоки Стрівигор і Бистриця-Тисьменицька, Західний Буг, Іква, Стир у їхніх верхів'ях та інші. Ширина і висота заплав над меженним рівнем залежить від довжини річки, її гідрологічного режиму та віку, тектонічних рухів та положення базиса ерозії. У долинах річок виділяють два рівні заплав — високу і низьку. Наприклад, у Дніпра та його приток Прип'яті і Десни, а також у Сіверського Дінця, Дністра і Прута та інших виділяють високу заплаву, що заливається у повінь раз на кілька років або десятків років, та низьку заплаву, яка заливається щороку. Низька заплава Дніпра (нижче Києва) має висоту 2-3 м, висока — від 4-5 до 7 м. Ширина заплави змінюється від кількох сотень метрів (у верхів'ї) до кількох десятків кілометрів (у пониззях рівнинних річок). У малих річок ширина заплави від 300-500 м до 1-2 км. Ділянки заплав окремих річок України затоплені водосховищами. В межах заплав є родовища піску, торфу, болотних залізних руд тощо. Рослинність переважно лучна, поширені чагарники центральні і притерасні. Заплави великих річок часто вкриті ділянками заплавних лісів. Різноманітний твариннй світ заплав, особливо багато птахів.

 В. Галицький

Борова тераса

Борова тераса — найнижча і наймолодша за геологічним віком надзаплавна річкова тераса. Вона складається з пісків, відкладених переважно у валлійську епоху пізнього плейстоцену. Рослинність представлена в основному борами (звідси й назва). Поверхня часто погорбована. Поширені еолові форми рельєфу — кучугури, дюни, які зливаються в пасма, розділені западинами видування. На незакріплених площах вітер перевіває піски і переносить їх на прилеглі території (навіть на вищі рівні), засипає посіви. На території України борові тераси найбільш поширені на лівобережжі долин великих і середніх річок. Найширша борова тераса Дніпра (вздовж Київського водосховища — до 12 км, в районі Ржищева, Кременчука — до 10 км). У пониззі Дніпра вона відома під назвою Нижньодніпровських пісків, тут площа піщаних арен становить160 км кв. Ширина лівобережних борових терас Прип'яті у верхній і середній течії — 10 км, Десни — 6-12 км, Сули — 2-3 км, Псла — 3-8 км, Сіверського Дінця — 3-7 км, місцями до 10-12 км. Обмежене поширення мають борові тераси на правобережжях долин: між гирлами Тетерева та Ірпеня, Росі та Вільшанки — в долинах Дніпра, Псла та інших.

М.Веклич

Поховані долини

Поховані долини — річкові долини або окремі їхні ділянки, виповнені осадовими відкладами, рідше вулканогенними чи вулканогенно-осадовими і внаслідок цього не виявлені в сучасному рельєфі. Відомі на суходолі й на шельфі морів. Вік утворення долин похованих — від архею до голоцену. Морфологія, розміри та склад відкладів похованих долин різні.

В Україні виявлені і повністю або частково закарстовані долини поховані, виповнені алювієм: у Донецькому прогині — долини кам'яновугільного віку, в межах Українського щита — від юрського до ранньоантропогенового віку, у Волино-Подільській монокліналі — міоценового віку, у Причорноморській та Альминській западинах — неогенові (на суходолі) й антропогенові (на шельфі Чорного моря) тощо. Індикаторами похованих долин в Україні є конгломерати та піщано-галечникові верстви алювіального генезису. В них виявлено розсипища металів, кам'яне і буре вугілля, вторинні каоліни, підземні води.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом