Масляк П.О. (упорядник)
Хрестоматія з географії України

Євпаторійські та Керченські озера. Північно-Кримський канал

А. Оліферов

Євпаторійські озера

Євпаторійські озера — група солоних озер у Кримській області, на узбережжі Чорного моря, поблизу Євпаторії. Налічує 14 озер, найбільші з них — Сасик (Сасик-Сиваш), Сакське, Кизил-Яр, Ойбурське, Мойнацьке. Утворились в результаті відокремлення від моря піщаними пересипами вузьких морських заток або затоплення балок через підвищення рівня моря. Живляться Євпаторійські озера переважно за рахунок підземних та фільтрації морських вод, частково атмосферними опадами. Концентрація солей у воді досягає влітку 100-200, дещо нижча вона в озері Сасик (до 90). У Євпаторійських озерах у зв'язку з високою концентрацією солей відбувається природне осідання кухонної солі. Дно Євпаторійських озер вкрите товщею донних відкладів (до 12 м), представлених чорними мулистими відкладами у верхньому шарі, нижче — сірими та сталево-сірими, іноді з блакитним відтінком мулами. Чорні мули мають включення кристалів гіпсу, подекуди гіпс утворює кірку. Вища водяна рослинність розвивається на опріснених ділянках озер зокрема, у північній частині озера Сасик та у східній — озера Кизил-Яр. Озера Сакське, Сасик, Майнацьке та інші використовуються для лікувальних потреб і добування солі.

А.Оліферов

Керченські озера

Керченські озера — група солоних озер на Керченському півострові. Всього налічується понад 30 озер. Найбільші — Актаське, Тобичицьке, Узунларське. Походження Керченських озер морське (розташовані на узбережжі Чорного і Азовського морів) та материкове (у центральній частині півострова). Озера морського походження відокремлені від моря піщаними та піщано-черепашковими пересипами завширшки від 0,25 до 2 км. Живляться вони за рахунок інфільтрації морських вод, а також підземними мінералізованими водами. Озера материкового походження живляться головним чином поверхневими водами. Вода Керченських озер насичена солями, переважають хлориди і сульфати. Солоність ропи від 40‰ (Тобечицьке озеро) до 300‰ (Марфівське озеро), за винятком Комиш-Бурунського озера, солоність якого значно менша (до 13-14). Характерні сезонні коливання солоності (максимум у серпні — вересні, мінімум — у грудні — березні). Влітку більшість Керченських озер дуже пересихає і на їхньому дні утворюється шар солі, зокрема, в Актаському і Узунларському озерах. Донні відклади представлені переважно чорними, темно-сірими і сіро-голубими мулами, товща яких досягає від кількох метрів до десятків метрів. Мул окремих озер має лікувальні властивості (наприклад, на курортах Феодосії використовують грязі Аджигольського озера). На опріснених ділянках Керченські озера заростають водяною рослинністю, серед негативних явищ — «цвітіння» води. У минулому на багатьох з цих озер добували сіль.

П. Підгородецький

Північно-Кримський канал

Велике народногосподарське значення має Північно-Кримський канал. Його водою зрошується майже 280 тис. гектарів земель степової частини півострова. У цілому в Криму поливається п'ята частина сільськогосподарських угідь, на яких отримують більше половини усієї продукції рослинництва.

Дніпровська вода прийшла до Криму 17 жовтня 1963 р. У 1975 р. закінчено будівництво першої черги каналу. Воду Дніпра отримала Керч. Зараз продовжується спорудження другої черги. Канал — найбільша споруда такого роду в Європі. Довжина його першої черги — 402,6 км, ширина досягає 150 м, глибина — 7 м. У середньому по каналу потрапляє до Криму щорічно 1,8 млрд. кубометрів води. У 1986 р. було подано 2,3 млрд, кубометрів, чи 92% усієї води, використаної на зрошення. Від Нової Каховки до Джанкоя вода каналу тече самотоком, а далі її підіймають насосні станції. Всього на кримських ланах працює більше 400 таких станцій, які використовують,більш 500 млн. кіловат-годин електроенергії. Для покращання водозабезпечення населення, передусім міст Феодосії та Керчі, біля с. Фронтового створені великі водосховища, які наповнюються водами каналу весною та восени. Влітку воду подають для поливу, а взимку річище каналу ремонтують.

Від магістрального русла каналу починаються великі відгалуженняРоздольненський та Азовський рисові канали, Красдогвардійська розподільна гілка. Як основний канал, так і його відгалуження живлять, в свою чергу, густу сітку дрібних каналів зрошувальної системи загальною довжиною, що перевищує 6,0 тис. кілометрів. Їх водою зрошують поля області біля п'яти тисяч дощувальних машин.

У будівництві другої черги, що зараз здійснюється за планом, зумовлене спорудження з'єднуючого каналу, який починається біля Красноперекопська й зв'яже основне русло з Красно-гвардійською гілкою. В свою чергу від цієї гілки будується Сакський канал, води якого планують використовувати як для зрошення нових земель, так і для заповнення ряду великих водосховищ. Вода одного з них — Міжгірського — по трубопроводу вже прийшла до обласного центру.

Після закінчення будівництва Сакського каналу та решти водосховищ планується подати води Дніпра у Севастополь та на Південний берег Криму. Поряд з будівництвом другої черги каналу поступово реконструюється його основне магістральне русло. З кожним роком подовжується його частина з бетонним ложем. Води Дніпра принесли до Криму не тільки колосальні блага, але й ряд проблем. Так, за першопочатковим проектом передбачалося, що тільки 58% води, що подають каналом, можна використовувати. Решта 42% безцільно підуть у землю чи випаровуватимуться. Дійсно, в перші роки експлуатації зрошувальної системи каналу витрати води в ній становили більш 1,0 млрд. м3. Вода поповнювала шари ґрунтових вод, вони піднімалися, що призводило до заболочування чи засолення орних земель. За новим проектом, який був розроблений через декілька років після початку будівництва, передбачалися протифільтраційні та дренажні заходи. Це дозволило зменшити швидкість підняття ґрунтових вод, скоротити витрати води. Однак ще багато її не доходить до полів, що зрошуються, через недосконале будівництво лоткової сітки. Рівень ґрунтових вод підвищується часто і завдяки непомірному зрошуванню полів. Надмір підземних вод нині скидається крізь дренажну сітку у Сиваш, солоні озера, затоки моря, викликаючи їх опріснення. Туди ж потрапляють води з рисових чеків.

Багато помилок у проектуванні, будівництві та експлуатації зрошувальної системи Північно-Кримського каналу вже виправлені, але залишається ще ряд невирішених проблем. Потребує наукового обгрунтування та чіткого дотримання на практиці норм зрошення, а також максимально можливе використання таких способів поливу, як внутрішньогрунтове, крапельне, що значно зекономить зрошувальну воду.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом