Масляк П.О. (упорядник)
Хрестоматія з географії України

Заповідна справа: заповідник біосферний

Розділ IV. Ландшафти та охорона природи

В. Олещенко

Заповідна справа

Заповідна справа — комплекс організаційних, правових, наукових, економічних і виховних заходів, спрямованих на збереження унікальних та типових ландшафтів чи окремих природних об'єктів з науковою, природоохоронною та іншою метою.

Заповідна справа в Україні бере початок з часів Київської Русі (зокрема, Ярослава Мудрого), коли здійснювалися перші спроби виділення територій, в межах яких суворо регламентувалися мисливство, вирубування лісу, рибальство та інша господарська діяльність. У XVII-XIX століттях видано ряд законодавчих актів. Становленню заповідної справи значною мірою сприяли наукові дослідження вчених - В.Докучаєва, І.Бородіна, Г.Кожевникова, Г.Танфільєва, В.Талієва, Д.Анучина, Г.Висоцького, Г.Морозова та інших, а також діяльність природоохоронних товариств, створених за їх активною участю у Катеринославі (нині Дніпропетровськ), Харкові, Полтаві, Одесі, Миколаєві, на Волині тощо.


У 20-х роках XX століття створено мережу заповідників, яка включала Асканію-Нову, Кончу-Заспу, Академічний Степ, Кримський заповідник, Парасоцький Ліс, Хомутовський Степ, Кам'яні Могили, Надморські заповідники. До складу надморських заповідників входили сучасний Чорноморський біосферний заповідник, Азово-Сиваське заповідно-мисливське господарство, заказники Обиточна коса та Білосарайська Коса, Михайлівська Цілина, піщані заповідники у пониззі Дніпра.

Подальшого розвитку набула заповідна справа після війни. Значну роль у цій справі відіграли українське товариство охорони природи і Комісія АН України з охорони природи, яке працювало в 1955-1967 pp. під керівництвом академіка І. Підоплічка. В 1961 р. степові заповідники об'єднано і разом з Чорноморським передано до АН України, що сприяло піднесенню рівня наукових досліджень в них.

Протягом 1977-1990 pp. площа територій та об'єктів природно-заповідного фонду збільшилася і становить 1,2 млн га (близько 2% території країни). В їхніх межах охороняються практично всі рідкісні і такі, що знаходяться під загрозою зникнення, види рослинного і тваринного світу, занесені до Червоної книги України. З метою збереження природних умов цінних болотних масивів з притаманними їм рослинним і тваринним світом, гідрологічним режимом заповідано 240 тис. га. Ці території разом із встановленими навколо них охоронними зонами виключено з меліоративного фонду. Створено понад 200 заказників площею 4,5 тис. гектарів для збереження місць поселення природних опилювачів сільськогосподарських культур. Для збереження і відновлення запасів лікарських рослин заповідано понад 130 тис. гектарів.


Заповідник — територія (акваторія), виділена з метою збереження у природному стані типових або унікальних природних комплексів з усією сукупністю їхніх компонентів, вивчення природного ходу процесів і явищ, що відбуваються в них, та розробки наукових основ охорони природи. Державна природоохоронна установа створена для виконання зазначених завдань. В Україні заповідник є однією з категорій територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Ділянки землі, її надр і водних просторів з усіма природними об'єктами у межах заповідника вилучаються з господарської експлуатації і передаються йому у безстрокове користування. В Україні налічується 15 заповідників (див. таблицю).

Природньо-заповідні території (доступно тільки при скачуванні повної версії книжки)

О. Ющенко

Заповідник біосферний

Заповідник біосферний — екологічно репрезентативна територія, виділена з метою збереження різноманітності природно-територіальних комплексів та генетичних ресурсів рослинного та тваринного світу, проведення наукових досліджень, моніторингу навколишнього середовища, природоохоронної освіти й підготовки кадрів.
Концепція заповідника біосферного розроблена в рамках Програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» з метою формування міжнародної мережі територій, що підлягають особливій охороні, обміну інформацією щодо охорони природи та раціонального використання екосистем, а також для забезпечення можливості співставлення аналогічних проблем і природних комплексів у різних районах світу. Заповідники біосферні мають досить велику площу складної просторово-функціональної організації для забезпечення їх ролі як ефективних систем охорони природи та еталонів для оцінки довгострокових змін у біосфері.


Створюються заповідники біосферні переважно на базі заповідників чи природних національних парків, що формують їх заповідне ядро. Один заповідник біосферний може мати кілька таких ядер. Навколо них створюються буферні зони, завданням яких є збереження ядер від негативної дії навколишніх територій, що зазнали певного антропогенного впливу. Буферна зона відповідає охоронній зоні заповідника. За буферною лежить перехідна зона, до якої включають території з традиційною для регіону господарською діяльністю, що дає змогу вивчати зміни природних процесів під дією антропогенних факторів, розробляти наукові основи раціонального природокористування та охорони природи.
Рішення про створення заповідника біосферного приймає бюро Міжнародної координаційної ради Програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» за поданням урядових організацій. У 1986 р. у 70 країнах світу налічувався 261 заповідник біосферний, в Україні — Асканія-Нова та Чорноморський біосферний заповідники.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом