Масляк П.О. (упорядник)
Хрестоматія з географії України

Клімат Канівського заповідника

Опади в Канівському заповіднику

Режим зволоження в заповіднику характеризують такі показники: річна сума опадів — 505 мм, максимальна — 742,8, мінімальна — 285,8 мм. Максимальна місячна величина опадів становить 199,4 мм, максимальна добова у 1964-1970 pp. — 90,2 мм із загальною тривалістю до 220 хв. У річному ході опадів властива  перевага літніх опадів (до 40% річної суми), однак місячні величини опадів протягом літа щорічно змінюються.

Цікаво, що в перехідні періоди і взимку максимальні добові суми опадів спостерігаються під час випадіння їх у вигляді дощу, у теплу пору року опади випадають переважно у вигляді короткочасних і сильних злив. Внаслідок цього на розчленованій поверхні заповідника раптово утворюються концентровані водотоки, вщерть наповнені водою. Зливова вода часто знаходить собі нові русла на похилих ділянках і розмиває їх на своєму шляху, утворюючи промоїни і яри.

Зливові дощі в багатьох випадках супроводжуються грозами. Щорічно в Канівському Придніпров'ї буває 19 днів з близькою і 23 дні з віддаленою грозою. Набагато менше, ніж у Карпатах, які відзначаються великою кількістю днів з грозою. Середня річна тривалість близьких гроз перевищує 60 годин, максимальна річна кількість днів з близькою грозою — 32. Грозова діяльність розвинута в теплу пору року, головним чином з травня до серпня. Початок грозової діяльності припадає на квітень, у травні вона різко посилюється, у червні і липні досягає свого максимуму і майже припиняється у вересні — на початку жовтня.

Сніговий покрив

Взимку у заповіднику майже щорічно формується сталий сніговий покрив. Це відбувається переважно у третій декаді грудня, хоч перший сніг випадає в листопаді, а іноді в жовтні. На вершинах горбогір'я і на лісистій частині заповідної території та її охоронної зони, особливо на протилежному від Дніпра краю масиву, сніговий покрив утворюється на кілька днів раніше. Помітна також різниця у сходженні снігу. На наддніпрянському краю горбогір'я і в долині Дніпра сніг сходить у другій декаді березня, на заліснених же вершинах і схилах горбогір'я у західній частині заповідного масиву сніг сходить на 5-8 днів пізніше. Спостерігається найбільша глибина снігового покриву, яка в малосніжні зими становить 20-25 см, а в багатосніжні перевищує 40 см. Різко зменшують товщину снігової ковдри часті зимові відлиги. В окремі роки під їх дією сніговий покрив руйнується серед зими.

Глибока і густа розчленованість поверхні заповідника створює сприятливі умови для прискореного стоку талих снігових вод і вод зливових опадів, тому глибоке промочування грунту майже ніде не відбувається. Достатньо насичуються вологою лише днища балок. Весною, а також протягом кількох днів після великих дощів, ви можете побачити невеликі струмки на дні стволової частини та окремих глибоких відгалуженнях Меланчиного, Комашиного і Сухого потоків. В урочищі Топило, що знаходиться у верхній частині дна Комашиного потоку, а також у лівому відгалуженні Маланчиного потоку, в урочищі Гірка криничка та в Слизькій балці теж дзюрчать струмки. Джерела, що дають життя цим струмкам, діють і взимку.

Підземні води

Підземні води заповідника надходять з глибокого водоносного горизонту сеноманських пісків крейдової системи, що залягають на водонепроникливих юрських глинах. Найбільше джерело знаходиться біля садиби заповідника у підніжжі берегового урвища. Його дебіт протягом року залишається стабільним і становить в середньому 0,2 літра на секунду. Сталою є й температура води — 10°. У високих якостях цієї води, що добре тамує спрагу і відновлює сили, ви можете перконатись особисто.

Але найголовніше життєдайне джерело заповідної природи — це, безперечно, Дніпро. Значну частину своєї краси й наснаги втратив би зелений світ природи без його широкого плеса, яке завжди справляє велике враження на всіх відвідувачів Канівського заповідника. Після побудови Кременчуцької гідроелектростанції і створення водосховища біг могутньої річки біля заповідника уповільнився, плеса його розширилися, старорічища і рукави наповнилися водою. Напрочуд дивну красу мають заплавні озера на лівому березі Дніпра, що їх за мандруючу форму назвали Кривими. Задумливі верби над водою, рукотворні соснові гайки на піщаних горбах, що прилягають до Кривих озер, царство лілій, які влітку уквітчують озера, надають цій частині заплави Дніпра особливої мальовничості.

Ландшафти та ґрунти Канівського заповідника

Віч-на-віч зустрічалися на порівняно невеликій території заповідника малозмінені природні ландшафти грабових дібров з відкритими просторами агроландшафтів, перемежованих ярами і байрачними лісами, що наближаються аж до вододілів. Ще приблизно 150-200 pp. тому зелені шати дібров та перелісків займали тут переважну частину площі. Невеликі острівні ділянки були вкриті степовою рослинністю, яка дуже вперто оберігала площі від лісових поселенців і лише окремих з них допускала на певний час до своїх володінь. Однак сокира і вогонь, лопата і плуг різко зменшили зелене покривало дібров і степів, а за ними на Канівське Наддніпров'я прийшов страшний і лютий ворог родючої землі — ерозія. Вона накинулась і на необачливо обезлісені людиною піски в долині Дніпра. Тут її руйнівне діяння проявилося не текучими водами, а шквалом вітрів. Дефляцією назвали цей вид руйнування родючих горизонтів землі.

На нагірній частині заповідного масиву і його околицях основу грунтового покриву становлять ясно-сірі лісові грунти, які є одними з найпоширеніших у лісостеповій зоні. Менші площі займають дернові неопідзолені і слабоопідзолені грунти, що залягають переважно на вершинах і південних схилах горбів і гряд. На піщаних відкладах, залишених льодовиком і течією прадавнього Дніпра, поширені дерново-слабопідзолисті грунти. Вони більш характерні для поліських районів і на них зростають тільки такі маловибагливі культури як сосна звичайна.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом