Масляк П.О. (упорядник)
Хрестоматія з географії України

Дніпровсько-Орільський заповідник. Український степовий заповідник

О. Ющенко

Дніпровсько-Орільський заповідник

Дніпровсько-Орільський заповідник знаходиться у Дніпропетровській області. Розташований у межиріччі Дніпра і Орелі. Утворився в 1990 р. (охороняється з 1974 p.). Площа 3766,2 га, з них 203 га — водних просторів. Створений з метою збереження унікального ландшафту долини Дніпра у північній частині степової зони та для посилення охорони рідкісних видів флори і фауни.

Характерною особливістю заповідника є наявність у природному стані реліктових залишків дніпровських плавнів з системою боліт, озер, стариць, проток, луків, корінних берегів з піщаними терасами і кучугурами. Флора Дніпровсько-Орільського заповідника представлена комплексом водної, прибережно-водної, лучної і болотяної рослинності, заплавних лісів та рослинністю борових терас. Тут зростає 350 видів судинних рослин, серед них — 88 лікарських. Флора водойм представлена 41 видом, з них 11 — повітряно-водних. До рідкісних видів, занесених до Червоної книги України, належать зозуленець болотяний, сальвінія плаваюча, сон чорніючий, водяний горіх плаваючий.

Багатий тваринний світ заповідника. У фауні — 33 види ссавців, 148 — птахів, 8 — плазунів, 9 — земноводних, 37 — риб, 446 — комах. Тут водяться козуля, лисиця, єнотовидний собака, свині дикі, заєць-русак, видра. Вечерниця велетенська, борсук, горностай і тхір степовий занесені до Червоної книги України. З рептилій домінують водяний і звичайний вужі, ящірка прудка. Серед рідкісних птахів, занесених до Червоної книги України, — скопа, орлан-білохвіст, змієїд, підорлик великий, балабан.

В. Ткаченко, А. Генов

Загадки цілинного степу (Український степовий заповідник)

Український державний степовий заповідник, що не складає єдиного масиву, а представлений чотирма відділеннями — Михайлівська цілина, Кам'яні могили, Хомутовський степ і Крейдяна Флора, — об'єднуються разом з іншими заповідними степами України в єдиний і досить повний зональний профіль, який відображає найпоширеніші типологічні відміни українських степів з півночі на південь. Цей зональний ряд закінчується Чорноморським державним біосферним заповідником.

Михайлівська цілина

На вододілі між балками водозбірної системи річки Грунь (притоки Псла) цілинний степ Михайлівська цілина займає широкий пагорб, вкритий степовими травами. Нині це єдиний степовий заповідник у лісостеповій смузі України. Його площа — 202 га.

У минулому цілинні ділянки степу використовувалися для випасу коней. У 1928 р. невеликий окраєць цілини оголошено заповідним. У 1961 р. заповідник набув статусу філіалу Українського державного заповідника.

Під час тривалих спостережень й досліджень вчених-ботаніків, географів і грунтознавців у 50-60-х роках зібрано чимало фактичного матеріалу для пізнання природи лучних степів, динаміки їх розвитку тощо.

У заповіднику знаходиться 525 видів рослин, з них — 493 види трав'янистих, 32 види — дерев і чагарників. З'явилися осоки (чорноколоса, Мікелі) і папороті — вужачка звичайна. На вододіли «вийшли» численні лучні рослини, які раніше можна було знайти лише в балках. Існує тенденція до поширення чагарників та дерев.

Хомутівський степ

Хомутівський степ (1030 га) розташований поблизу села Хомутове, на лівому березі річки Грузький Єланчик, приблизно за 20 км від Азовського моря. Степ являє собою хвилясту, розчленовану балками рівнину. На схилах річкової долини та в балках подекуди відслонюються вапняки.

За складом рослинного покриву Хомутівський степ належить до південної відміни різнотравно-типчаково-ковилових степів. Тут зовсім відсутні або трапляються рідко лісостепові і північностепові види. Натомість з'являються рослини, характерні для східних і південних степів: ковила українська, калофака волзька, тринія щетиниста, астрагал новоасканійський та інші.

У травостоях вододільних просторів степу панують ковили Лессінга, найкрасивіша, тирса, українська, типчак, тонконіг вузьколистий, пирії — повзучий, волосистий, стоколос безостий. Основними супутниками цих злаків є шавлія поникла, еспарцет донський, люцерна румунська, залізняк бульбистий, а на відслоненнях вапняку — чебрець двовидний, самосил повстистий, юринея короткоголова, пароніхія головчаста, ліщиця висока, дрік скіфський, льон Черняєва, ушанка азовська, бородач азовський. Значна частина з них — ендемічні й реліктові види. Досить поширені в степу зарості степових чагарників — карагани кущової та калофаки волзької. Окремі куртини утворюють щільні зарості терну і жостеру, подекуди з домішкою глоду, шипшини, бузини і бруслини. По дну балок та в річковій долині поширена лучна рослинність, а вздовж русла Грузького Єланчика стоїть стіна очеретяних заростей.

На ділянці абсолютної заповідності (200 га) у травостоях переважають різні види пирію, стоколос безостий, тонконіг вузьколистий. Місцями сформувалися зарості оману німецького, горошку тонколистого, ломиносу жигунця, осоки ранньої та інших рослин. Водночас помітно потьмяніли загальні барви степу, втрачають панівне становище численні види типового степу — ковила, типчак, шавлій пониклий, люцерна румунська тощо.

Кам'яні могили

Друга приазовська ділянка заповідника — Кам'яні могили (465 га) розташована в районі сконцентрованих тут виходів кристалічних порід Азово-Подільського кристалічного масиву. Це один з наймальовничіших куточків українського степу. Заповідна ділянка являє собою поєднання нагромаджень гранітних скель з рівнинними площинами цілинного степу. Гранітні могили двома пасмами облямовують центральну виположену частину степу. Майже половину території займають відслонення гранітів — голі скелі, щебенисті осипи та окремі нагромадження брил. Поверхня скель вкрита мереживом лишайників, а в ущелинах трапляються вісім видів папоротей (ізольоване і значно віддалене місце зростання від основного ареалу цих рослин), авринії Скельної, щавлю пучколопатевого, ушанки гранітної, маренки гранітної та інших. Лише в Кам'яних могилах зростають вузьколокальні ендеміки — деревій голий та волошка несправжньо-блідолускова.

На сформованих грунтах заповідної ділянки Кам'яні Могили поширені різнотравно-типчаково-ковилові угруповання. Лише на дні міжгрядової центральної улоговини формуються лучно-степові травостої з переважанням пиріїв, стоколоса безостого, тонконога вузьколистого, куничника наземного та деяких інших вологолюбних видів злаків, осик та різнотрав'я. По всьому степу досить частими цятками розкидані кущі шипшини і глоду, а біля підніжжя скель та в ущелинах трапляються тернові, терново-жостерні зарості і невеликі куртини осики, в'язу, шовковиці та яблуні.

З часу організації заповідника рослинний покрив Кам'яних могил помітно змінився. Посилився наступ кореневищних злаків на типчакові й різнотравно-типчаково-ковилові травостої.

Крейдяна Флора

Відділ Крейдяна Флора розташований у північно-західній частині Донецької височини. Рельєф глибоко розчленований яружно-балковою сіткою. Рослинний покрив представлений головним чином різнотравно-злаковими фітоценозами, агломеративними розімкнутими угрупованнями з чебрецем крейдяним, сонцецвітом крейдяним, ранником крейдяним, а також крейдянососновими та байрачними лісами.

Всього у заповіднику налічується понад 1 тис. видів вищих рослин, з них 45 рідкісні: їх занесено до Червоної книги України (калофака волзька, півонія вузьколиста, волошка несправжньо-блідолускова, сосна крейдяна, ковила волосиста, ковила Лессінга, ковила пухнастолиста, вудсія альпійська, тюльпан дібровний, тюльпан змієлистий, тюльпан гранітний, крокус сітчастий тощо).

Фауна Українського степового заповідника налічує 25 видів ссавців, 110 — птахів, 7 — плазунів, 2 — земноводних, кілька тисяч видів комах. Рідкісних — 48 видів, зокрема перев'язка звичайна, журавель степовий, бражник олеандровий, бражник — мертва голова, поліксена, дибка степова, а також тхір степовий, їжак вухатий, гадюка степова, бражник джмелевидка, що занесені до Червоної книги України.

Причини змін рослинного покриву більшість ботаніків вбачає у порушенні біоценотичної рівноваги між продукційною здатністю степових травостоїв та можливостями утилізації біопродукції безпосередніми споживачами її (тварини, комахи), деструкції органічних речовин (гриби, бактерії), акумуляції органіки у грунті (гумус) та хімічного розпаду її.

Штучне ж поповнення фауністичного комплексу степових біоценозів до норм, які по-справжньому врівноважували б екосистеми, є складним завданням, насамперед через відсутність популяцій характерних для степу тварин. Заміна останніх свійськими тваринами (вівцями, великою рогатою худобою) надто швидко призводить до створення фітоценотичної ситуації.

У далекому минулому тварини були могутнім фактором у формуванні степових екосистем. Проте і зараз заповідні ділянки є притулком для лосів, козуль, кабанів, зрідка — вовків. На всіх ділянках у більшій чи меншій кількості постійно мешкають лисиці, зайці, тхори, ласки і їжаки. Однією з найхарактерніших груп тварин у заповіднику є землериї (земляний заєць, хом'як, ховрах, сліпиш, різні види мишей) та птахи. В степу гніздяться жайворонки, куріпки, перепілки, вівсянка чорноголова, а в чагарниках, на деревах та в прирічкових очеретах — лунь степовий і польовий, соловей, очеретянка, лиска, ремез, сороки, граки, щиглики та багато інших птахів.

Численні у заповіднику комахи — жуки, метелики, коники, бджоли, джмелі, богомоли тощо. Характерні для більшості відділень заповідника такі плазуни, як ящірка прудка, вужі звичайний і водяний, жовтобрюхий полоз та гадюка степова. У річці Грузький Єланчик та в ставках водяться раки, жаби, черепахи та численні види риб: в'язь, плітка, лин, окунь, щука, сазан, карась, пічкур, йорж.

Водночас глибина і темпи змін степової рослинності в заповідниках стають настільки явними, що не відповідають сучасним природно-географічним умовам. Періодичні і циклічні коливання клімату, локальні і загальні зміни водного балансу та характеру природокористування на фонових для заповідників агроландшафтах можуть бути поміченими на цілинних заповідних ділянках під час тривалих, багаторічних спостережень у системі регіонального моніторингу за станом навколишнього середовища.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом