Масляк П.О. (упорядник)
Хрестоматія з географії України

Кучук-Койський зсув. Гори Кішка і Ай-Нікола, мис Ай-Тодор. Парки Криму. Нікітська ущелина, Адалари, Генуезькі скелі

Кучук-Койський зсув

У західній частині Південнобережжя досить часто зустрічаються хаотично нагромаджені вапнякові скелі й брили, великі ділянки схилу, які змістилися з першопочаткових місць в результаті зсувів. У грандіозності такого роду явищ переконує ділянка схилу в районі с. Оползневого — відомий Кучук-Койський зсув і кам'яний потік, пам'ятки природи з 1964 р. Велетенський навал (хаос) з верхньоюрських вапнякових брил утворився в результаті крупного зсуву, що трапився в кінці XVII століття, який був описаний відомим натуралістом П.Палласом.

Ось що писав академік про це явище: «Обвал в Кучук-Койському трапився 10 лютого 1786 року, коли поверхня землі почала давати тріщини й порожнини, і в той же день річка, на якій стояли два невиличких млини, зникла серед цих тріщин. Під час наступних днів утворення тріщин продовжувалося, все посилюючись, і налякані мешканці близького села покидали будинки і зі всією худобою та майном пішли. Потім уся місцевість ... починаючи від стіноподібного виступу гори і до самого моря довжиною 90 саж. (1 сажень = 2,1336 м — В.Е.) і завширшки від 300 до 500 саж. біля півночі раптово зірвалася зі страшним гуркотом і тріскотом і продовжувала зриватися до 28 лютого, утворивши страшну безодню глибиною від 10 до 20 саж., серед якої залишилися стояти один великий і два менших гребені більш міцних скель. Так як частина крутого схилу біля підвалини урвистої скелястої стіни відхилилася і всією своєю масою стала тиснути у напрямку вниз по схилу, то вся смуга землі, що лежить нижче, почала рухатися вниз до моря і відсунула його берег на відстань від 50 до 80 саж.»

Гори-відторженці: Кішка, мис Ай-Тодор, гора Ай-Нікола

Мабуть, в процесі таких зсувних рухів на схилах народжуються, відокремлюючись від гірського пасма, вапнякові гори-відторженці. Прикладами таких гір є Біюк-Ісор (734 м) поблизу Голубої (Ліменської) долини, Ай-Нікола (375 м) і Крестова (255 м) західніше Ялти, Красний камінь (біля 500 м) у Гурзуфському амфітеатрі і Кучук-Ламбатський хаос поблизу с. Кипарисного.

Комплексною пам'яткою природи (з 1947 p., повторно — з 1964 р.) є гора Кішка — один з найкрупніших на Південному березі Яйлинських відторженців. Химерна форма гори підтверджує її назву. Придивляєшся — дійсно вгадуєш ніби «голову» біля води, вище по схилу — зігнуту «спину» ( до 260 м над рівнем моря), а потім «хвіст» велетенської кішки. Поблизу неї розкидані інші оригінальні за формою вапнякові скелі. Діва, що стоїть у морі. Уламки зруйнованих штормом скель Монах, Панеа, Лебедине крило.

На схід від Кішки ніби виконуючи роль кам'яного вартового на кордоні ялтинського амфітеатру, височить ще один оригінальний відторженець — Мис Ай-Тодор, пам'ятка природи з 1964 р. Неповторний краєвид, відкривається звідси на велетенський ялтинський амфітеатр. Гарно видно півколо гір, що закінчується біля моря двома клиноподібними мисами. Від яйли до мисів протягнулися Нікітський гребінь, що впирається у однойменний мис на схід від Ялти, і конусоподібний хребет Могабі, який закінчується на південному заході мисом Ай-Тадор.Верхньоюрські вапняки цих масивів дуже міцні.

Ай-Тодор висувається в море нептунівським тризубом. Найпівденніший його зуб — високий ай-тодорський відріг — найвища частина мису. З давніх давен він був орієнтиром на шляху мореплавців. Нині на вершині стоїть маяк, який видно за 50 миль. Неподалік від маяка збереглися залишки столітнього південнобережного лісу: зарослі ялівця високого, фісташки туполистої, дуба пухнастого тощо.

На північ від Ай-Тодору височить трапецієподібна гора Ай-Нікола, де знаходяться цікаві пам'ятки природи. Цей відторженець, замістився сюди по південнобережному схилу від гребеня Головної гряди. Як і в інших подібних горах, північний схил його пологий та лісистий, а південний являє собою значних розмірів скелясту стіну з поодинокими похиленими деревами.

Парки південного берегу Криму

Декілька слів про південнобережні парки. Це дивовижної краси творіння людини й природи. На їх долю припадає більш 1067 га (близько половини площі всіх парків Криму). Вісімнадцять з них оголошені пам'ятками природи садово-паркового мистецтва. Серед них — Державний Нікітський ботанічний сад, а також Фороський (200 видів і форм дерев і чагарників, площа — 70 га,) Алупкинський (до 200 видів і форм, 40 га), Місхорський (до 100 видів і форм, 23 га), Хараксський ( 200 видів і форм, 15 га), Лівадійський (до 400 видів і форм, 40 га), Масандрівський (250 видів і форм, 44 га), Гурзуфський (110 видів і форм, 12 га), Кипарисний (до 180 видів і форм, 9 га), Утьос (близько 150 видів, 5 га), Карасанський ( більше 220 видів і форм, 18 га).

Більшість парків Південнобережжя створено у пейзажному стилі з урахуванням навколишніх природних ландшафтів. У парках зібрані місцеві та завезені переважно з Середземномор'я, породи дерев і чагарників. З місцевих видів в парках широко представлені сосна Кримська, ялівець високий, дуб пухнастий, кавове дерево тощо. Серед завезених з інших країн — кедри гімалайський, ліванський і атласький, сосна італійська (пінія), магнолія крупноквіткова, платани східний і кленолистий, дуб кам'яний, секвойядендрон гігантський, пальми, кипариси...

Нікітська ущелина, Адалари, Генуезькі скелі

Над тролейбусною трасою, поблизу с. Ботанічного, розташована пам'ятка природи, яка ілюструє процес формування скелястого рельєфу, — Нікітська ущелина. Ніби розсічені гігантським мечем вапнякові скелі утворюють тут похмуру, холодну ущелину. Урвисті стіни висотою у 25-30 м нависають над головою, уздовж верхнього ребра ущелини росте ліс. Ширина Нікітської ущелини біля 30 м, а довжина із сходу на захід майже 200 м. Царство похмурих скель доповнюється кам'яними хаосами та осипами, глибокими тріщинами, з яких навіть в літню спеку тягне холодом. Ці скелі є своєрідним природним конденсатором та акумулятором вологи.

Адалари, що підіймаються з моря на 35 і 48 м, здалека нагадують маленькі готичні замки. Постійні мешканці острівців — морські птахи. У минулому Адалари з'єднувалися з узбережжям природним суходольним мостом. Але море поступово зруйнувало перетинку, і тепер під водою видно лише залишки вапнякової гряди, які поросли водоростями. Навпроти, на березі, піднімаються подібні до Адаларів скелі-миси, названі ім'ям О.Пушкіна (35 м) і Ф.Шаляпіна (40 м). Обидва вони — і поет і співак — бували в Гурзуфі.

На захід від мисків, біля входу у гурзуфську бухточку, височить пірамідальна вершина Генуезької скелі (70 м), що також є вапняковим відторгненням гірського пасма. Біля основи Генуезької скелі є невеличкий Чехівський мисок. У товщі скелі пробитий наскрізь тунель, з нього відкривається чудовий вид на Адалари та Аюдаг. У глибині гурзуфського амфітеатру височить вапняковий горб Болгатур (147 м), а ще далі Червоний камінь та інші вапнякові масиви однакового з Адаларами походження.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом