Масляк П.О. (упорядник)
Хрестоматія з географії України

Українці в східній діаспорі: хвилі еміграції, українізація та її наслідки, відродження українства

Українці в східній діаспорі

На території колишнього Союзу (окрім України) проживає 6,8 млн. українців, що складає 15,3% всього населення української національності. З них 4,4 млн. мешкають у Російській Федерації.

Сьогодні можна виділити такі найбільш населені українцями регіони: Слобожанщина (Курська, Бєлгородська, Воронезька області) Кубань, Зелений Клин (Приморський і Хабаровський краї, Сахалінська і Амурська області), Молдова, Казахстан, Берестейщина (південно-західні області Білорусі).

Хвилі еміграції українців

Появу українців за межами України відносять до середини XVI століття, коли загін українського князя Дмитра Вишневецького (Байди) перейшов на службу до царя Івана Грозного. А масово українці почали заселяти так зване Дике Поле і Слобожанщину після укладення у 1649 році Зборівського договору, невдоволення яким і викликало хвилю еміграції українців з рідних земель.

Згодом, після підписання у 1654 році Переяславського договору українці потрапляють до Москви та у інші місцевості Московської держави не з власної волі, а в кайданах. Особливого ж терору український люд зазнав від Петра І та його посіпак після переходу на бік шведського короля Карла XII І. Мазепи у 1708 році. У цей час нищилося все українське, а козацьких старшин відправляли в заслання на північ. Московська держава запрошувала українських козаків поселятися на землях Слобожанщини з середини XVI століття для захисту своїх південних кордонів. 

У серпні 1992 року виповнилося 200 років від початку заселення українцями території Кубані — це сучасні Краснодарський та частина Ставропольського країв. Центром тут стало місто Нова Січ (Краснодар). Переселення сюди українців було викликано руйнацією Запорізької Січі наприкінці XVIII століття. Відтоді ця територія, «подарована» козакам Катериною II, стала новим неприступним бастіоном Російської імперії у передгір'ях Кавказу. На прикладі Кубані можна чітко побачити політику російських царів та радянського керівництва на винищення української національної свідомості. Маючи рідну українську мову, звичаї, славу своїх предків — запорізьких козаків, основна частина кубанців не відчувають себе українцями.

Масовою була еміграція українців до Приморського краю в другій половині XIX століття. В пошуках щасливої долі вирушали сім'ї українських селян до Сибіру. За даними перепису 1897 року, в Сибіру проживало 223 тис. українців.

Поселення українців у Сибіру, на Далекому Сході, в Казахстані, у Республіці Комі, інших землях було також результатом вивезення з України політв'язнів, «розкуркулених» селян та впровадження «інтернаціональної» політики часів Сталіна-Брежнєва.

Хвилі «українізації» на еміграції та її наслідки

У різні часи у всіх регіонах, де компактно розселялися українці, вони намагалися зберегти свою національну ідентичність, створювали українські центри, школи, театри, видавали газети, журнали. Хвилі «українізації» багатьох місць масового поселення українців за межами України прокотилися у 20-х роках нашого століття. В Зеленому Клину, де майже 80% населення в ті роки визнавали себе українцями, працювало близько 700 українських шкіл, діяв український національний театр, сотні самодіяльних гуртків і ансамблів, десятки аматорських театрів, виходили чотири українські газети, існували місцеві українські органи влади. Це була «держава в державі».

Але після 1922 року, коли була встановлена влада більшовиків, почалися масові арешти серед українського керівництва краю. В 1924 році у Читі відбувся судовий процес над українцями, що прагнули створити свою державність на Далекому Сході. Востаннє дні української культури в Примор'ї були проведені на початку 30-х років. У 1961 році у Владивостоці було ліквідовано останній український ансамбль, який працював при крайовій філармонії.

На Кубані в 20-х роках нараховувалося 900 тисяч жителів, котрі розмовляли українською мовою. У 1920 році в Катеринодарі діяв Кубанський університет з викладанням предметів українською мовою. Кількість українських шкіл тут становила 150. Виходили українські газети «Чорноморець» та «Кубанський край», діяло багато самодіяльних театрів та ансамблів. Процес згортання українства на Кубані почався також на початку 30-х років, були ліквідовані національні школи та культурно-просвітницькі заклади. В тайгові концтабори вислано 1,5 тис. вчителів. Назви українських станиць були замінені, а українське селянство Кубані спіткав голодомор.

Офіційна статистика вказує, що, наприклад, в Приморському краї нині лише 8,2% жителів називають себе українцями (70 років тому — 80%), у Краснодарському краї — 3,9% ( у 1926 році було близько 50%). Сьогодні можна констатувати, що офіційна статистика далеко не в повній мірі відбиває фактичну кількість українського населення східної діаспори. Свого часу багато переселенців, аби вижити в умовах тотальної русифікації, відмовлялися від українського кореня, називаючи себе росіянами.

Відродження українства на землях Росії

У кінці 80-х років на хвилі демократизації суспільного життя почалося повсюдне відродження українства на землях Росії, Прибалтійських республік, Казахстану, в інших регіонах колишнього СРСР. У 1988 році — на початку 1989 року виникають перші українські осередки, об'єднання, союзи, товариства. В Москві утворилося товариство «Славутич», в Ризі — товариство «Дніпро», відроджено Товариство української культури імені Т.Шевченка в Санкт-Петербурзі (Ленінграді), створено український культурний центр у Алма-Аті. В 1990-1991 роках процес відродження посилюється, з'являються українські організації практично в усіх районах компактного поселення українців.

Нині Товариство зв'язків з українцями за межами України підтримує контакти і подає допомогу у національному та культурному відродженні більш як 60-ти українським організаціям у Російській Федерації, країнах Балтії, Молдові та Придністров'ї, Казахстані, Білорусі, Вірменії, Таджикистані. Вже видаються українські газети в Москві, на Кубані, в Алма-Аті, Мурманську, інших районах і містах, діють суботні та недільні українські школи в Ризі, Москві, Санкт-Петербурзі. Вільнюсі.

За останні роки свята і дні української культури, що організовані українськими товариствами, проводилися в країнах Балтії, в Казахстані, Білорусі, Москві, Санкт-Петербурзі, Тюмені, Башкортостані, на Далекому Сході, в інших регіонах. З'явилася тенденція до об'єднання українських товариств, що діють в Росії. У травні 1992 року в Москві відбувся установчий з'їзд українців Росії, який утворив єдину організацію українських товариств — об'єднання українців Росії.

Кількість українських осередків на території незалежних держав колишнього Союзу збільшується, особливо після проведеного в січні 1993 року у Києві Конгресу українців.

Українці в східній діаспорі — особливе явище. 300-річне панування Росії не тільки не знищило українство як таке, а не спромоглося навіть винищити його на своїй території. Це, насамперед, говорить про силу українського духу, про його незламність.

(за В. Якимцем і Т. Осауленко)
Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом