Масляк П.О. (упорядник)
Хрестоматія з географії України

Пошук концепцій територіальної організації машинобудування

П. Масляк

Пошук концепцій територіальної організації машинобудування

В недалекому минулому, за часів входження України до складу СРСР, загальна концепція територіальної організації машинобудування республіки фактично була відсутня. І це не дивно: — машинобудування України розвивалося як невід'ємна складова частина одного народногосподарського комплексу СРСР. Крім того її загальнодержавна концепція розвитку і розміщення машинобудування в колишньому СРСР практично була відсутня. Існували кон'юнктурні підходи — «від з'їзду до з'їзду», тактика панувала над стратегією. Була проголошена лінія на всебічне обмеження нового будівництва в машинобудуванні України. Всі асигнування направлялися в Поволжя та східні і південно-східні райони СРСР. Республіці відводилася роль виробника продукції металомісткого машинобудування, обладнання для харчової промисловості, тваринництва та кормовиробництва, а також деякої іншої продукції (тепловози, автобуси, телевізори тощо).Найсучасніші галузі машинобудування розвивались недостатньо.

Керували машинобудівним комплексом на «одній шостій частині планети» московські галузеві міністерства-супермонстри. Їх співробітники прикріплювали заводи Ужгорода до підприємств Владивостока, а Одеси — до Біробіджана. Машинобудівним заводам було однак, куди відправляти готову продукцію і звідки отримувати комплектуючі деталі і вузли. За перевезення деталі вартістю 5 копійок іноді платили десяткикарбованців. Держава ж перекладала гроші з однієї своєї кишені — в іншу. Часто-густо доходило до смішного. З Білої Церкви комплектуючі деталі могли відправляти в Біробіджан, а з Баку такі ж вироби везли в Білу Церкву. Широкого поширення, наприклад, набула практика «перекидання» літаками «під план» деяких видів комплектуючих деталей за багато тисяч кілометрів.

Розпад СРСР і впровадження елементів ринкової економіки зруйнував виробничі зв'язки, побудовані на принципах ірраціонального відкидання територіальних і просторових чинників. За умови багаторазового підвищення цін на енергоносії, різкого зростання вартості транспортних та інших послуг, створення незалежних держав з їх власною економічною політикою машинобудування колишніх союзних республік опинилося у скрутному становищі.

Лунають голоси про відновлення всіх розірваних зв'язків. Що ж, одна із багатьох причин розвалу економіки СРСР якраз і криється в багаторічному фінансуванні державою абсолютно ірраціональних, неефективних виробничо-територіальних зв'язків, масових зустрічних і наддалеких перевезень. Напевно, в умовах ринкової економіки такі зв'язки уже неможливі. Необхідно добиватися не відновлення неефективних зв'язків, а якнайшвидшого формування їх нової мережі на засадах економічної доцільності і, на перехідний період, переважно в межах України.

Враховуючи оптимум транспортування більшості вантажів, а він дорівнює 500-600 км, можна сказати, що для Києва такі зв'язки можуть бути в значній мірі обмежені Україною і Білоруссю. Так, віддаль від столиці нашої держави до Харкова складає 545 км, Одеси — 654 км, Мінська — 624 км, не далі знаходиться і Львів. Враховуючи потужну загальномашинобудівну базу України та Білорусі, а також характер її спеціалізації, можна забезпечити найвибагливіші потреби галузі.

У цілому ж концепція територіального розвитку машинобудування України має спиратися на двох «китів» — внутрішню територіальну організацію галузі, направлену на вирішення місцевих проблем, і орієнтацію її підприємств на зовнішні поставки і ринок. Останнє особливо стосується Західного та Причорноморського регіонів, Харкова та Донбасу. Важливого значення набуває використання нових ідей територіальної організації господарства, в першому випадку теорії територіальноївзаємодії підприємств, в другому — мембранності території країни. Глибокі якісні зміни, що відбуваються в розвитку господарства України, об'єктивно вимагають пошуку нових адекватних наукових підходів до територіальної організації господарства нашої держави.

Особливого значення набуває визначення пріоритетів у розвитку галузей різних регіонів країни, визначення в них «галузі-організатора », здатної вдосконалювати розвиток і розміщення господарства.

Досвід післявоєнного розвитку Японії, ФРН, Південної Кореї, Тайваню та багатьох інших держав однозначно вказує на те, що такою галуззю є машинобудування. Визначаючи науково-технічний прогрес у суспільстві в цілому, вирішуючи не тільки виробничі, але і соціальні, а також екологічні завдання, машинобудування все ще не відіграє належної ролі в Україні.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом