Масляк П.О. (упорядник)
Хрестоматія з географії України

Проблеми використання сільськогосподарських угідь в Україні. Мільйони за хміль. Основні напрями розвитку сільського господарства степів України

Проблеми використання сільськогосподарських угідь в Україні

Родючість земель в Україні постійно падає, ерозійні процеси дедалі поширюються. Як свідчить статистика, у багатьох областях нашої країни площа еродованих земель збільшилася за останні роки на 30-35% і становить третину усієї ріллі. Яка ж причина такого надзвичайно негативного явища? Головна із них — відсутність у землі хазяїна, а також те, що сільське господарство України багато десятків років працювало з величезною напругою для задоволення не власних потреб, а потреб величезної держави — СРСР.

Як відомо, з 60,4 млн. гектарів земельної території України 42,4 мільйона або 70,3%, займають сільськогосподарські угіддя. В цілому в нашій державі розораність земель досягає 81%, а у Вінницькій, Тернопільській, Кіровоградській областях — більше як 90%. Багато це чи мало? Для порівняння візьмемо країни, які не тільки забезпечують власні потреби у сільськогосподарській продукції, але й є світовими її експортерами. Так, розораність земель в США складає 16,9%, Англії — 29,6, Франції — 32,0, ФРН — 32,8%.

Звідси висновок. Наша держава може більш як у двічі зменшити площі орних земель. Україна здавна була житницею, славилася родючими землями. Нині всі придатні для інтенсивного сільськогосподарського використання землі залучені в народногосподарський обіг. Більше того, в зоні змішаних лісів, наприклад, показник розораності території приблизно в 1,2-1,5 раза вищий за нормативний. Все це не могло не позначитися на якісному стані земель. Навіть комплекс агротехнічних, лісомеліоративних та гідротехнічних заходів, які проводяться в Україні, не здатний вирішити проблему. Тому і зростають площі еродованих земель. Нині близько 30% площі сільськогосподарських угідь піддаються ерозії. Немає жодного гектара угідь, які б не потребували тих чи інших ґрунтозахисних або меліоративних робіт.

Очевидно, в умовах, що склалися, доцільніше було б не залучати більше земель в сільськогосподарський обіг, а краще утворити на них природоохоронні або рекреаційні території. Слід подумати й про створення Червоної книги грунтів в Україні. Це дало б змогу зберегти найбільш родючі невикористовувані землі для наступних поколінь.

(за Б. Кулиничем)

Мільйони за хміль

В Україні є землі, де зосереджено понад 70% загальнодержавних насаджень хмелю. Це Житомирщина. Тут щороку збирають з гектара по 13-19 центнерів сухих шишок, одержуючи мільйонні прибутки. Україна залишається одним із найбільших у світі виробників хмелю. На міжнародному ринку попит на хміль зростає. Особливо на шишки українських ароматичних сортів. Переробники цінять їх досить високо.

Хміль потрібний не лише пивоварам, а й фармакологам, косметологам. Дуже високоякісна з нього ефірна олія, що обов'язкова для виробництва валокардину. Чи доцільно експортувати хміль, коли не повністю задовольняються наші власні потреби? Не тільки доцільно, але й потрібно. Це дає змогу заробляти таку потрібну Україні валюту, завойовувати позиції на міжнародному ринку.

Механізм одержання валютних надходжень за хміль дуже простий, але не кожній країні він під силу. Наприклад, у Чехії і Словаччині виробляють 10 тис. тонн хмелю. 7 тисяч продають за кордон і таку ж кількість закуповують у зарубіжних країнах. На перший погляд здається, що це абсурд. Але тільки на перший погляд. Чехія і Словаччина, як і Україна, дорого продають шишки хмелю цінних ароматичних сортів, а купують грубі гіркі, які значно дешевші. Тож мають і валюту, і сировину для розвиненого пивоваріння. Пропорційно дозуючи свою й імпортну сировину, вони одержують чудове пиво. Закономірно виникає питання, а чому ж в інших країнах не вирощують ароматичний хміль? Не всі країни мають такі природно-грунтові умови, як Україна.

(за І. Годалюком)

Основні напрями розвитку сільського господарства степів України

Зона степів — найважливіший ареал виробництва сільськогосподарської продукції в Україні. Тут вирощується 46% зерна, 79 — насіння соняшника, 50 — овочів, 46 — фруктів, 95 — винограду. Значний внесок степової зони і у виробництво продукції тваринництва: 32% яловичини, 35 — молока, 62 — баранини, 70 — шерсті і 47% яєць.
Існуючі проблеми із забезпеченням населення продуктами харчування вимагають збільшення виробництва в Україні основних продуктів рослинництва на 10-30%, тваринництва — на 15-38%.

Для цього необхідно покращити і зерновий баланс степових областей нашої країни. Насамперед за рахунок збільшення валового збору зерна сильних і цінних-сортів озимої пшениці. В Криму, Херсонській, Одеській і Миколаївській областях слід розширити виробництво твердих сортів пшениці для макаронної промисловості. В областях південних степів доцільно створити зону гарантованого виробництва зерна кукурудзи.

(за М. Щуром, М. Коржинським та іншими)
Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом