Масляк П.О. (упорядник)
Хрестоматія з географії України

Географічні назви передмість (кутків) Сквири. Використання топонімічних матеріалів під час вивчення географії Волинської області

Географічні назви передмість (кутків) Сквири

На відрогах Придніпровської височини в південно-західній частині Київської області розташована Сквирщина — край з чарівною українською природою, працьовитими і талановитими людьми. Стародавнім центром району є Сквира — одне із найдавніших міст України.

З глибокої давнини Сквира розміщалася на невисокому пагорбі в оточенні річок, струмків і балок. У різні часи за межами міста виникли окремі поселення, які здавна в Україні називали «кутками». Ці поселення мали власні назви, які ще збереглися в пам'яті старожилів, хоча молодь їх майже не знає. Така ж ситуація практично в кожному місті нашої держави. Виникають нові мікрорайони, для яких шукають нову назву.

На північно-західній околиці Сквири, високо на горі нині розміщений мікрорайон, який у минулому називався Діхтярня (Свинорея). Як же виникла ця назва?

У XIY-XVII століттях майже до самого міста підступав Єрчиківський ліс. Під час нападів загарбників люди знаходили в ньому притулок.. У мирний час ліс давав багато матеріалу для місцевих жителів (дрова, будівельний матеріал, ягоди тощо). Окремі жителі спеціалізувалися на виробництві дьогтю і мастила.

Дьоготь добували із сосни чи берези. Звичайно, що ці ремісники і селилися біля лісу. їх називали «діхтярами», а їхні нащадки отримали прізвища Діхтяренко. Звідси і назва цього кутка. Проходив час, ліс все більше вирубували. Це призвело до занепаду діхтярного ремесла. Тому у кінці XVII століття місцеві жителі почали займатися розведенням свиней на продаж. Свині рили вулиці кутка, внаслідок цього і виник звичний топонім «Свинорея».

Неподалік від Діхтярні (Свинореї) знаходиться один із найдавніших кутків Сквири — Грузія. Дивна назва для українського міста. Але нічого спільного з країною Закавказзя він не має. Існує два пояснення походження цього топоніму. Перше, найбільш вірогідне, пов'язане з тим, що ця територія була розташована на схилі глинистого пагорба поблизу міського ставу. До нього дощові потоки постійно несли глинистий грунт. Утворилося велике болото, де завжди було грузько. Інше пояснення пов'язує цю назву з тим, що люди тут будували хати одна біля одної. Отже місцевість була «загружена», звідси і «Грузія».

Найбільший мікрорайон Сквири — Піски, розташований на південному сході міста. Назва кутка Піски дуже «прозора», оскільки грунт пагорба піщаний. Тільки в слові змінений наголос на перший склад. Тут же протікала річечка з цікавою назвою Урвихвіст. Північний схил пагорба, на якому розміщені Піски, має ще й тепер назву Бабичі. Колись тут був хутір. Він отримав свою назву від першого поселенця козака Бабича.

Місцевість біля переїзду через колишню річку Урвихвіст ще й тепер називають Вирвихвіст. Ця назва виникла в глибоку давнину, коли проїжджі переправлялися на той бік річки через болото. При цьому доводилося витягати з нього коней та волів мало не за хвости.

У східній частині міста розкинулось передмістя Сквири Раднянівка або (Роднянівка, чи Ряднянівка). Історичних джерел про походження цієї назви не залишилося. В районі кутка раніше розміщувалися садиби ткачів. Вони виготовляли покривала (рядна). Найбільш вірогідне, що звідси і пішла ця назва.

Праворуч річки Сквирки, біля впадіння в неї Доманківки розмістилася ще одна околиця міста — Павленки або Павлинки. Раніше тут був хутір. Засновниками його були поселенці з прізвищем Павленки.

На схід від Раднянівки на горі розмістилися Штундері. Походження назви дуже «прозоре». В кінці XIX століття тут виникло поселення членів баптистської релігійної секти. В народі їх називали «штундами». Звідси і назва кутка.

На південь від Раднянівки вздовж правого берега Доманівки знаходиться ще одне передмістя Сквири. Колись воно називалося Куликівкою. Нині це великий мікрорайон з підприємствами і установами. В минулому на цьому місці в Доманківку впадала річечка Куликівка або Руда Куликівка. Напевно, від невеликого болотного птаха отримала вона свою назву. А від річечки ця назва перейшла до всієї місцевості. На південному сході Сквири розташована інша її околиця — Кононівка. її назва походить від імені першого поселенця — Конона. Пагорб на півдні Сквири, здавна називається Слободою. Слободи почали масово з'являтися у другій половині ХУ століття у південно-східних районах Подільського, Брацлавського та Київського воєводств, на Лівобережній Україні та Слобожанщині. Це були поселення «слободних», тобто вільних, незакріпачених селян. Частина Слободи, ближча до міста, заселялася пізніше. Вона одержала назву Чумаки, оскільки її жителі займалися чумакуванням.

Землі на правому березі Домантівки називалися Чорним Лісом. Дійсно, в минулому тут знаходився ліс, в якому хвойних дерев не було. В Україні ж здавна листяний ліс називали «чорним». Лісу давно немає, дле назва все ще зберігається.

На південному заході Сквири розташована її околиця Ярки. Цей куток виник у XVII столітті за досить глибоким яром. Напевно, спочатку він називався «за яром». Пізніше назва була спрощена.

У західній частині міста вздовж старовинного шляху на Ружин — Бердичів розмістився ще один мікрорайон Сквири — Довгалівка. Таких назв сіл, вулиць, кутків в Україні дуже багато. Забудова цього кутка велася вздовж дороги. Тому його назва і утворилася від двох слів: «довга» і «лівка» (лінія, линва, шнур). Але можливий і інший варіант походження назви — від українського прізвища Довгаль.

Від прізвища засновника походить і передмістя Сквири Власенкові хутори (або Хутори). За ними далі вздовждороги на Ружин знаходиться куток Цимбали... Тут і зараз проживають Цимбалюки. Очевидно, перші поселенці цього кутка були музикантами. Цимбали ж завжди були популярним музичним інструментом в Україні.

На жаль, чудові українські назви кутків, міст в багатьох регіонах нашої держави майже забуті. Напевно, варто було б нові мікрорайони з багатоповерховою забудовою називати не новими абстрактними назвами, а повернути їм історично обумовлені.

(за В. Цимбалюком та іншими)
П. Масляк

Використання топонімічних матеріалів під час вивчення географії Волинської області

Топоніміка займається вивченням походження, структури, функціонування, розвитку і поширення власних географічних назв. Кожна така назва річки чи озера, джерела чи струмка, міста і села, лісу, урочища, гори чи яру дає багато цікавого для допитливої, неспокійної душі людини, закоханої в рідний край.

Велике значення для роботи вчителя географії мають заняття з картою своєї області. Не є винятком в цьому і Волинь. Як пісня, іншого слова і не знайдеш, читаються назви рельєфу області. Села Міжгір'я, Плоске, Рівне, Курган та багато інших.

У географічних назвах Волинської області відбивається душа нашого народу, його радощі і печалі. Села Світанок, Маруся, Мирне, Журавлине, Солов'ї, Сокіл, Зоряне. Скільки поезії в цих назвах!

Географічні назви області відображають і давню професію населеного пункту, вказують на сучасний чи минулий рід занять його жителів. Сюди можна віднести села Броницю, Гуту-Камінську, Кухарі, Мельницю, Старі Кошари, Стару Гуту, Гуту, Смоляри, Мельники, Цегельню тощо. Такі дослідження топонімічних ареалів спрямовують на встановлення взаємозв'язків між природними особливостями території і характером господарської діяльності людей, вчать «виходити» за межі своєї області на всю територію країни. Під час такого «виходу» можна прослідкувати, наприклад, що топоніми Вапенне, Вапнярка розміщені лише у вузькій смузі від Волинської до Одеської областей.

Усі топоніми Тартак зосереджені лише на півночі України в Поліссі (Волинська, Житомирська, Львівська, Чернігівська області). У Волинській і в інших північних областях країни відсутні топоніми, в яких використане слово «виноград». Водночас у середній і особливо південній Україні вони досить поширені.

Волинська область — одна із найбільш зволожених територій країни з густою гідрографічною сіткою, великою кількістю озер і боліт. Вивчаючи топоніми, вчителю набагато простіше розкривати особливості природи області, господарську діяльність людини або зміни, що сталися внаслідок не завжди виправданої меліорації. В цьому йому допоможуть села з назвами Заболотці, Острів, Заброди, Озерці, Надрічне, Ставок, Мокрець, Брід, Багно та багато інших.

Географічні назви Волинської області відображають і рослинний світ тих чи інших її частин як в далекому чи недалекому минулому, так і в наш час. Березовичі, Верба, Підбереззя, Хмелівка, Піддубці, Дубове, Вербка, Діброва, Береза, Яблунівка, Малинівка, Ягідне — назви, що говорять самі за себе.

Відображає топоніміка і історію рідного краю, зокрема тих тварин, які давно і назавжди зникли з географічної карти Волині. Так, в давнину сучасна територія області була багата на турів. Звідси і назви сіл і річок: Турівка, Тур, Турійське, Туровичі, Туричани, Тур'я тощо.

У цілому необхідно відмітити, що в умовах збільшення кількості годин для вивчення своєї країни і області вчителям географії необхідно більше уваги звертати на топоніміку рідного краю, інтенсивніше впроваджувати в навчальний процес новітні матеріали досліджень не тільки географів, але й лінгвістів.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом