Масляк П.О. (упорядник)
Хрестоматія з географії України

Тринадцять назв одного міста (Білгород-Дністровський). Географічні назви Севастополя і околиць. Гірська топоніміка України

Тринадцять назв одного міста

Якщо в історичній літературі зустрічаються назви Офіуза, Тірас, Мон-Кастро, Ак-Кермен, Четата-альбе, Біле Місто, то одразу ніколи не визначиш, що все це назви сучасного українського міста Білгород-Дністровського. За свою багатовікову історію місто мало 13 назв. У деяких країнах світу на географічних картах Білгород-Дністровський й досі називають по іншому.

Зміна назв міст — з тих чи інших історичних причин — явище досить звичайне. Але така велика кількість назв одного й того міста — явище унікальне. Кожна з назв пов'язана із значними подіями та змінами в історичній долі міста. Офіузою, Ніконієм, Тірасом його назвали стародавні греки і латинські письменники, Турісом — анти, Мон-Кастро і Мавро-Кастроном — генуезці, Ак-Керменом — турки. Тепер відновлено давню слов'янську назву — Білгород-Дністровський.

За п'ятнадцять кілометрів від Одеси, на правому березі Дністровського лиману, розташувалося одне з найдавніших міст України — промисловий і культурний центр південного Придністров'я.

Родючі степи, теплий благодатний клімат, багатий на рибу лиман і близькість Чорного моря здавна приваблювали в ці місця племена і народи. Не один раз завойовники знищували місто, але воно знову і знову відроджувалося з руїн. Така, напевно, притягальна сила цього місця, настільки сприятливе його географічне положення, що люди не шукали для життя іншої території.

Нині місто є значним промисловим центром, але все ж таки, на нашу думку, воно повинно стати міжнародним центром туризму і відпочинку. Базою для цього є природні умови і ресурси, та особливо історичне минуле міста.

Серед туристичних об'єктів Білгород-Дністровського безперечно на першому місці фортеця — один з найцінніших історико-архітектурних пам'ятників середньовіччя. Панорама цієї грандіозної стародавньої споруди з химерними обрисами розгортається перед мандрівниками, які їдуть з Овідіополя лиманом.

Яка ж історія виникнення цієї споруди? На початку середньовіччя місцевому населенню постійно доводилося захищати своє місто від набігів кочових племен — половців і печенігів, а згодом кримських татар і турецьких яничарів. Це спонукало спорудити фортецю. Будували її віками і закінчили в XV столітті. Про це свідчить і слов'янський напис на мармуровій плиті, вмонтованій у стіну над головними воротами: «В рік втілення Господня 1438 споруджено було великі ворота — в дні благочестивого Стефана Воєводи і в дні пана Луціяна Хермана».

Фортеця має три двори, розділені між собою внутрішніми стінами. Від четвертого залишились тільки руїни. Цитадель, найбільш укріплена частина фортеці, споруджена в XIII столітті. У фортеці в давнину було 26 башт.

Місто і фортеця овіяні багатьма легендами і переказами. Так, місцеві жителі згадують про існування підземних ходів, що сполучали фортецю з містом. Один із них справді виявили і дослідили білгород-дністровські краєзнавці. Під однією з башт вони знайшли порох, що пролежав тут багато століть. Він виявився придатним для використання. Від вологи порох врятував шар проса. Цікаво, що не загинуло і просо. Коли його висіяли, з'явилися сходи.

Стіни і всі фортифікаційні споруди збудовані з місцевого білого каменю-вапняка, з якого будувалося і саме місто. Найбільше вірогідно, що від цього каменю місто і дістало свою назву. Зв'язок міста і фортеці підкреслює його планування, що збереглося до наших днів: тринадцять вулиць починаються біля стін фортеці і йдуть у глиб міста.

Поблизу фортеці є ще дві пам'ятки далеких епох — «скіфська» гробниця і розкопки стародавньої Тіри.

Місцезнаходження Тіри тривалий час залишалося невідомим. Лише в 1900 р. вперше знайдені залишки цього міста. Тіра була заснована греками 2,5 тис. років тому. Свого найвищого розквіту вона досягла в IV столітті до нашої ери. Місто чеканило монету, вело торгівлю з античними державами і містами-колоніями.

У І столітті до нашої ери Тіру зруйнували чесько-фракійські племена. На початку нашої ери вона знову відроджується і стає важливим стратегічним пунктом Римської імперії. У сорокових роках III століття місто було зруйноване германськими племенами — готами. На руїнах античної Тіри і виникло за кілька століть середньовічне місто Білгород.

В місті до цього часу збереглися своєрідні архітектурні пам'ятники середньовіччя — Вірменська (XIV століття) і Грецька (XV-XVI століття) церкви.

Величезне історичне багатство Білгород-Дністровського може і повинно перетворти його в великий центр іноземного туризму. Для здійснення цього необхідно створити відповідну інфраструктуру (готелі, кемпінги, шляхи європейського класу тощо).

(за П. Авербух і Г. Криволапом)

Географічні назви Севастополя і околиць

Багато географічних назв Севастополя і його околиць відомі в багатьох країнах світу. Так, у Парижі є міст Альми, вулиця Малахового Кургану, Севастопольський бульвар.

Саме місто було засноване в червні 1783 р. на березі Ахтіарської бухти поблизу селища Ак-Яр (Ахтіар означає «білий острів»). Воно отримало древньогрецьку назву, як данину тодішній моді, і означає «високе, величаве, священне місто».

Річка Альма (Алма) протікає в долині, яка здавна відома яблуневими садами. Алма — слово тюркського походження і означає «яблуко». Згадайте столицю Казахстану Алма-Ата — «батько яблук».

Байдарська долина знаходиться в південно-східній частині приміської зони Севастополя. Топонім з цією основою простежується і в інших назвах: Байдарка (річка, що протікає по долині), Байдарські ворота ( перевал у горах, через який шлях із Байдарської долини веде до Північного узбережжя Криму, Байдари — так раніше називалося сучасне с. Орлине. Всі ці назви — похідні від слова тюркського походження «бай-дере», що означає в перекладі «багатий яр». Долина, що оточена з усіх боків горами, виправдовує свою назву: це найродючіше місце в околицях Севастополя. Тому і заселена вона була з незапам'ятних часів. На території Байдарської долини знайдені десятки археологічних пам'яток, серед яких — стоянки палеоліту, мезоліту, неоліту, таврійські могильники і середньовічні поселення.

Білокам'янськ, що поблизу Севастополя, раніше носив назву Інкерман, що в перекладі з турецької означає «печерна фортеця» («ін» — печера, «кермен» або «керман» — фортеця). Дійсно, у вапнякових скелях навколо Інкермана вирубано багато печер. В давні часи місцеві жителі знаходили тут притулок, коли їм загрожувала небезпека. Тут були також їхні храми.

Сапун-гора височить в 6 км на схід від Севастополя. В основі назви — слово тюркського походження «сабун», що означає «мильний». Отже, Сапун-гора — «мильна гора». Така назва пов'язана з тим, що на її схилах колись добували глину, що милилась. Маяк на мисі Сарич є крайньою південною точкою України. Тут проходить кордон адміністративної зони Севастополя. Далі починається зона Ялти. Сарич — слово тюркського походження, означає «зітканий із золота» (золототканий).

(за В. Сухоруковим, Є. Вєнікєєвим, В. Шабшиним)

Гірська топоніміка України

Географічна термінологія, що застосовується в Карпатах для позначення гір, дуже детальна: в залежності від розмірів і форм вершин, від рослинності, що її покриває, наявності скель, каміння застосовують різні терміни. В центральній частині Українських східних Карпат найбільш часто в назвах гір зустрічаються наступні терміни, розташовані у порядку частоти їх застосування: кичера — «гора, що покривається лісом, крім вершини», верх — «вершина гори», клива — «незаросла гола вершина гори», горб — «невисока похила гірка», магура — «висока, корема гора», грунь — «гора, що покрита лісом» і «пік, вершина гори, самий верх», горган — «висока кам'яниста вершина гори, гребінь високого хребта», аршиця — «крута кам'яниста гора, гора з довгими гострими гребнями», бердо — «крута гора, скеля, обрив», бескид — «скелястий гірський хребет».

Всі терміни неодноразово застосовуються самостійно і входять до складу багатьох складних назв. Відомі гори Горгани, Бескиди, географічна область Верховина, вершини Кичера, Клива, Гроб, Магура, Грунь, Бердь, хребет Аршиця, а також Яворова Кичера, Косів Верх, Чорна Клива, Синечавська Магура, Товстий Грунь тощо.

Необхідно відмітити також назви, які зустрічаються по одному або ж по два рази: Шпилак (від шпиль — «невисока кругла гірка»), Маківець, Маківка, Ріг , Ріжок, Гребінь тощо.

(за Є. Поспєловим)
Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом