Горішний П.М., Чупило Г.Р.
Завдання та методичні рекомендації до лабораторних робіт з курсу «Геоморфологія»

Визначення генезису і віку рельєфу

Завдання 2. Визначення генезису і віку рельєфу

Генезис та вік рельєфу, як відомо, є складовими геоморфологічної тріади. Генезис, або походження, рельєфу визначають за основним природним чинником, який вплинув на його формування. Таким природним чинником можуть бути внутрішні (ендогенні) і зовнішні (екзогенні) процеси. Крім природних чинників, важливим агентом рельєфотворення є також людська діяльність. Залежно від рельєфотвірного чинника рельєф поділяють на генетичні типи: ендогенний, екзогенний і антропогенний. Ендогенний рельєф охоплює тектонічний і вулканічний, серед екзогенного рельєфу виділяють алювіальний, льодовиковий, водно-льодовиковий, еоловий, карстовий, кріогенний та ін.
Великі форми рельєфу глобального і регіонального рівня зумовлені переважно ендогенними, а дрібні форми – здебільшого екзогенними чинниками. Джерелом ендогенних процесів є внутрішня енергія Землі, що супроводжується рухами земної кори та вулканізмом. Для екзогенних процесів такими джерелами є сонячна радіація і сила земного тяжіння, які можуть діяти як окремо (морозне вивітрювання, обвально-осипні процеси), так і в поєднанні (соліфлюкція, дефлюкція тощо). Енергія Сонця трансформується в енергію руху води, льоду, повітря (наприклад, абразія, льодовикові, водно-льодовикові та еолові процеси).
Участь у формуванні рельєфу можуть брати одразу декілька чинників, які мають приблизно сумірну ступінь впливу. Тоді назву генетичного типу рельєфу дають за цими визначальними чинниками. Наприклад, структурно-денудаційний рельєф утворюється в результаті тектонічних піднять, на які накладаються процеси денудації. Флювіально-денудаційний рельєф формується як наслідок ерозійної дії водних потоків і схилової денудації, що призводить до виникнення широких вирівняних поверхонь типу пенеплену.
Категорію «віку» розглядають як у геоморфології, так і в геології. У геології ця категорія відображає вік гірських порід, який визначають стратиграфічними, палеонтологічними і петрографічними методами та доповнюють методами абсолютної геохронології.
У геоморфології визначають вік рельєфу – час від початкового становлення рельєфу до формування його кінцевого вигляду. Розрізняють абсолютний і відносний вік рельєфу. Абсолютний вік визначають за часом напіврозпаду ізотопів у гірських породах, що утворюють рельєф. Для цього використовують радіовуглецевий, термолюмінесцентний, калій-аргоновий методи, метод нерівноважного урану та ін. Застосовують також палеомагнітний метод. Абсолютний вік рельєфу вимірюють у роках.

Відносний вік визначають: 1) за стадією розвитку рельєфу; 2) за співвідношенням форм різного віку; 3) за часом, коли рельєф набув сучасних рис.

В.М. Девіс запропонував такі стадії розвитку рельєфу: юність, зрілість, старість. Вони визначаються за морфологічними обрисами та динамікою рельєфу. Наприклад, вузька річкова долина, що має невироблений поздовжній профіль і в якій переважає інтенсивна глибинна ерозія, перебуває в стадії юності. Подальший розвиток долини приводить до її поглиблення і розширення, формування ввігнутого профілю. Це стадія зрілості долини. На останній стадії (старості долини) ріка має широку долину, спокійну течію і сильно меандруюче русло.
Визначення відносного віку за співвідношенням різновікових форм полягає у тому, що будь-яка форма є більш давньою щодо тих, які ускладнюють її поверхню і сформувались у пізніший час. Наприклад, водно-льодовикова рівнина є більш давньою порівняно з долинами рік, що її розчленовують. Відносний вік також визначають за відрізком часу, коли рельєф набув рис, головно, подібних до сучасних.
Визначення віку акумулятивних форм полягає у з'ясуванні віку порід, які складають цю форму, звичайними геологічними методами. Наприклад, моренні горби, складені середньочетвертинними відкладами, мають середньочетвертинний вік.

Для визначення віку вироблених форм рекомендують такі методи: 1) метод корелятних відкладів; 2) метод вікових рубежів; 3) метод фаціальних переходів.

Для виконання цієї роботи, завданням якої є визначення віку гірської країни, найліпше користуватись методом корелятних відкладів. Корелятні відклади – це одночасові (синхронні) відклади. Вони утворюються у передгірських і міжгірських прогинах унаслідок акумуляції продуктів руйнування гірської країни. Наприклад, на кінець крейдового періоду утворилась гірська країна і пов'язаний з нею передгірський прогин (рис. 5). Протягом палеогену зденудовані породи гірської системи відкладались у прогині, заповнюючи його. У неогені і четвертинному періоді ці процеси продовжувались, утворюючи наступні шари відкладів, які перекривали більш давні. З'ясування віку цієї гірської системи полягає у визначенні найдавніших відкладів у передгірському прогині. Це буде часом початку формування рельєфу. Якщо це неможливо, то визначають наймолодші відклади у гірській країні. Вік наступного (молодшого) підрозділу геохронологічної шкали буде відповідати початку утворення рельєфу. Закінчення формування рельєфу відповідає наймолодшим відкладам у прогині.

Рис. 5. Схема утворення корелятних відкладів і корелятного рельєфу (доступно тільки при скачуванні методички)

Мета роботи: ознайомити студентів з методами визначення віку рельєфу та аналізу його головних генетичних категорій з використанням дрібномасштабних тематичних карт.

Вихідні матеріали: 1) фізична, геологічна та геоморфологічна карти однакових масштабів з фізико-географічних атласів окремих країн; 2) робочі інструменти – олівець, лінійка, циркуль-вимірювач, кольорові олівці, міліметровий папір.

1. Користуючись шкалою висот фізичної карти, будують гіпсометричний профіль через гірську систему і прилеглі прогини. Кожному студенту індивідуально задають лінію профілю через певну гірську країну (Карпати, Крим, Кавказ, Урал, Верхоянський хребет, хребет Черського, Кузнецький Алатау тощо). У цьому разі враховують чіткість відображення у рельєфі зони контакту гірського підняття і передгірських (міжгірських) прогинів. Ця зона контакту повинна графічно чітко виділятися також на лінії профілю. Горизонтальний масштаб профілю треба збільшити у 4-5 разів, а вертикальний масштаб вибирають залежно від мінімальних і максимальних абсолютних висот.
2. З геологічної карти переносять зони поширення різновікових рельєфотвірних порід. Їх відкладають у кольорах вниз від лінії профілю у вигляді односантиметрової смуги. На кольоровому фоні надписують індекси, що відповідають віку порід, для прикладу, PR1, K2, N. Межа між різновіковими відкладами напрямлена в бік молодших порід. Молодші утворення
накладаються на давніші породи. Користуючись геохронологічною таблицею (Додаток 1) та за визначеними стратиграфічними відмінами складають стратиграфічну колонку для вибраної гірської системи.
3. Визначають вік рельєфу гірської системи методом корелятивного аналізу. Початок формування рельєфу гірської системи відповідає наступному періоду від наймолодших відкладів у горах, а закінчення формування – наймолодшим відкладам у передгірському прогині. Його записують у вигляді двох символів: PR1–N, або K2–Q.
4. З геоморфологічної карти переносять зони поширення генетичних типів рельєфу. Їх наносять над лінією гіпсометричного перетину у вигляді кольорової півсантиметрової смуги. В умовних позначеннях зазначають відповідність кольорів генетичним типам рельєфу.
5. Визначають генезис рельєфу заданої гірської системи і прилеглих прогинів. З легенди геоморфологічної карти вибирають ту складову, яка стосується власне генетичної характеристики рельєфу. Наприклад, пластово-акумулятивна рівнина, тектонічно-денудаційні гори, вулканічні гори тощо.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом