Горішний П.М., Чупило Г.Р.
Завдання та методичні рекомендації до лабораторних робіт з курсу «Геоморфологія»

Побудова та аналіз геолого-геоморфологічного профілю

Нанесення на профіль даних про геологічну будову. Після того, як побудовано гіпсометричний профіль, на нього наносять межі гірських порід, що виходять на денну поверхню. Ці дані беруть з геологічної карти. На профілі
позначають межі невеликими вертикальними штрихами (від лінії профілю вниз). Вище лінії профілю зазначають індекс генезису і віку (наприклад, dQ3–4), а нижче – графічне позначення літології порід товщиною приблизно 0,5 см (воно наведене у легенді рис. 6). Усі позначення на профілі (як і побудову гіпсометричного профілю) виконують простим олівцем.

Рис. 6. Схема нанесення на профіль (Б) відомостей про геологічну будову земної кори за даними бурових свердловин і геологічної карти (А) (доступно тільки при скачуванні методички)

Далі на профіль наносять інформацію про геологічну будову за даними опису свердловин (див. додаток 4). Вони наведені у вигляді таблиць, що складаються з п’яти граф, у яких зазначено: 1) порядковий номер шару порід, 2) стратиграфічні індекси, 3) літологічний склад, 4) потужність, 5) глибину залягання підошви шару.
Від точок на гіпсометричному профілі, що відповідають гирлам свердловин, проводять вертикальні лінії до глибини, на якій закінчене буріння (забої свердловин). Тут ставлять невеликі горизонтальні штрихи. Дані абсолютних відміток покрівлі (верхньої межі) і підошви (нижньої межі) кожного шару, а також відмітки забоїв беруть з п'ятого стовпця опису свердловин. Навпроти кожного шару підписують відповідний йому індекс з другого стовпця, що визначає генезис і вік відкладів. Також наносять літологію порід смугою приблизно 1 см (додаток 5). Зазначимо, що підошва кожного шару є одночасно покрівлею нижчого шару. У найнижчого шару підошва
лежить нижче забою свердловини на невідомій нам глибині. Покрівлею найвищого шару є земна поверхня.
Після виконання цієї операції для всіх свердловин починають проведення меж шарів між свердловинами від покрівлі найнижчого шару. Далі переходять до розмежування наступного (молодшого) шару, який розміщений вище і т.д. Виняток з цієї послідовності становлять алювіальні відклади.
Шари перериваються (виклинюються) внаслідок різних причин. Такими причинами можуть бути наступне розмивання відкладів, просторове обмеження факторів літогенезу (наприклад, алювіальних відкладів нема за межами річкової долини) (рис. 7).

Рис. 7. Виклинювання пласта глинистих порід: А – зникнення пласта в разі тектонічного підняття і наступної його денудації; Б – переривання пласта внаслідок розмивання текучими водами; В – виклинювання у місці проходження природної межі (берегової лінії озера, моря, льодовика тощо); Г – фаціальне виклинювання пласта (у випадку заплавної і старичної фацій алювію) (доступно тільки при скачуванні методички)

Якщо сусідня свердловина не досягла шару внаслідок недостатньої глибини чи зниження його покрівлі (можливо, це пов'язано з тектонічним опусканням або розмиванням шару), то цей шар треба знайти в наступній свердловині. Покрівлю такого шару позначають трохи нижче забою тих свердловин, яких він не досяг.
Забої свердловин не можна з’єднувати з підошвами шарів. Межа шару повинна бути дещо нижча від забою свердловини. Це пояснюється тим, що практично неможливі випадки, коли свердловина закінчується на межі шарів.
Виклинювання шарів показують з урахуванням їхнього віку так, щоб молоді породи не заходили під давніші. Перш ніж позначити виклинювання будь-якого шару, спочатку потрібно нарисувати покрівлю нижчого шару, а потім провести виклинювання (як звичайно, це роблять посередині між свердловинами).
Якщо виклинювання пов'язано з виходом пласта на денну поверхню, то тоді покрівлю і підошву пласта у свердловині треба з'єднати з відповідними межами на профілі.
Кожний тип відкладів має особливості залягання. Морські відклади простягаються, здебільшого, горизонтально або майже горизонтально, хоча покрівля і підошва таких шарів можуть бути нерівними. Нерівності покрівлі найчастіше пов'язані з розмиванням, що відбулося після відкладання порід. Нерівності підошви звичайно пояснюють особливостями того рельєфу, який був тут у континентальний період, що передував морській трансгресії.
Континентальні відклади водного генезису (біогенні, озерні, річкові, водно-льодовикові) зображають у вигляді лінз, обернених випуклістю вниз, оскільки водойми завжди розміщені у від'ємних формах рельєфу. Винятком можуть бути відклади водно-льодовикового походження, які внаслідок танення у товщі льоду (не беручи до уваги рельєф підльодного рельєфу) можуть утворювати на земній поверхні додатні форми рельєфу. Тому шари флювіогляціальних відкладів рисують на профілі у формі лінз, обернених випуклою стороною не тільки вниз, а й уверх.
Алювій кожної тераси зображають шаром однакової потужності на всьому її простяганні. Біля тилового шва тераси субвертикальною лінією (див. рис. 7) показують прислонення річкових відкладів до порід корінних схилів або давніших терас, що розміщені вище. Зазначимо, що у цьому місці алювій часто буває перекритий делювієм, знесеним з розміщеного вище корінного схилу. Межі шарів давніших відкладів, у які врізається річка, плавно долучають (доводять) до субвертикальних меж алювію.
У розрізі алювій має, як звичайно, двочленну будову, яку потрібно зобразити на профілі (це повинно бути зазначено в описі свердловин). Внизу здебільшого залягають піски і галечники, відкладені в руслі річки (руслова фація алювію), які вище по розрізу поступово заміщені тоншими осадами (дрібнозернистими пісками, супісками, суглинками), відкладеними у паводки на поверхні заплави (заплавна фація алювію). Місцями серед руслового алювію трапляються лінзи глин, багатих на органічні залишки. Ці лінзи утворились у старицях (старична фація алювію). Ширина лінз старичного алювію (зрозуміло, крім тих, що виходять на денну поверхню і мають визначену ширину) приблизно відповідає ширині сучасного русла ріки. На сучасній заплаві відкладання старичного алювію відбувається і в наш час у старичних озерах.
Делювіальні й еолово-делювіальні відклади залягають плащоподібно, збільшуючись у потужності в зниженнях рельєфу і біля підошви схилів. Вони представлені безвалунними суглинками, іноді зі щебенем.
Якщо у сусідніх свердловинах шари вікладів мають однаковий генезис і вік, але різну літологію, то в такому випадку відбувається фаціальне заміщення, що позначають відповідно на профілі (див. рис. 6).

Оформлення геолого-геоморфологічного профілю. Після того, як проведено межі всіх шарів, профіль дають на перевірку викладачеві і розпочинають кінцеве оформлення профілю тушшю або гелевою ручкою чорного кольору (рис. 8). У середині кожного шару вписують стратиграфічний індекс (вік і генезис відкладів), інші індекси (біля свердловин, поверхневих відкладів) стирають. Коли шар відкладів займає невелику площу, то його індекс можна нанести над земною поверхнею. Виконують штрихування всього пласта порід відповідно до прийнятих графічних позначень літологічного складу відкладів. Над лінією профілю надписують назви геоморфологічного навантаження (елементи і форми рельєфу) – «русло», «заплава», «Перша надзаплавна тераса», «стариця», «балка», «яр». Надписи роблять горизонтально.

Рис. 8. Приклад оформлення геолого-геоморфологічного профілю  (доступно тільки при скачуванні методички)

Вище профілю пишуть назву, наприклад «Геолого-геоморфологічний профіль через долину р. Спокійна по лінії І–І», нижче або правіше профілю – легенду, горизонтальний і вертикальний масштаб, ім'я і прізвище виконавця. У легенді зазначають вік і генезис відкладів, їхній літологічний склад. Стратиграфічні індекси і відповідне пояснення розміщують у віковій послідовності (від молодших відкладів до давніших).

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом