Геренчук К.І.
Природа Львівської області

Геологічна будова і корисні копалини. Волино-Подільська частина Європейської платформи

ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА І КОРИСНІ КОПАЛИНИ

Будова надр Львівської області складна і різноманітна. Південно-західну частину займають Східні Карпати і Передкарпатський крайовий прогин; північно-східна лежить у межах Волино-Подільської частини Європейської (Руської) платформи.

Волино-Подільська частина Європейської платформи

Між північно-східною окраїною Передкарпатського прогину і лінією Рава-Руська—Жидачів під горизонтально залягаючими мезозойськими і третинними відкладами поширений складчастий нижній палеозой. Цю смугу разом з територією Передкарпаття багато геологів вважають зоною каледонської складчастості, яка прилягає до краю докембрійської платформи (рис. 2).

Рис. 2. Схема тектонічного районувався і розміщення найважливіших родовищ корисних копалин Львівської області (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Область поширення потужного, відносно слабо порушеного тектонічними дислокаціями палеозою називають Львівським палеозойським прогином.
Північно-східне крило Львівського палеозойського прогину переходить у схил Українського кристалічного щита. Осадові породи тут залягають на докембрійському фундаменті, що складається з гранітів та інших вивержених і метаморфічних утворень, які виявлено глибокою свердловиною у с Горохів на глибині 3466 м. На захід і південний захід від цього пункту давній фундамент залягає ще глибше. У с Новий Витків його не вдалося виявити бурінням до 4050 м. Аналіз розрізу свердловини свідчить, що фундамент лежить тут на глибині 4800-5000 м. У районі Угніва і Львова, за геофізичними дослідженнями, загальна потужність осадових порід дорівнює 6-7 км. Цю потужну товщу утворюють відклади верхнього протерозою, палеозою (кембрій, ордовик, силур, девон, карбон), юри і крейди. Протерозойські відклади виражені трьома різними за складом серіями, з яких нижня (поліська) і верхня (валдайська) складені осадовими породами, а середня (волинська) — вулканогенними утвореннями.
У складі поліської серії переважають вишнево-червоні, бузкові пісковики і алевроліти з рідкими прошарками яскравоколірних аргілітів. Потужність її досягає 800 м.
Волинська серія — складена базальтами, туфами і туфітами. Виливи дуже поширені на захід від Українського кристалічного щита. Напевно, одночасно з ними утворилися і системи розломів у тілі докембрійської платформ, що супроводилося потужним вулканізмом. Нижня частина валдайської серії виражена різнобарвними, бурувато-червоними і зеленими аргілітами. Вище залягає характерна товща сірих аргілітів і пісковиків, що чергуються з обвугленими органічними рештками по площинах нашарування. Ці відклади порівнюються з ламінаритовими шарами північного заходу Руської платформи. Загальна потужність верхньопротерозойського осадово-вулканогенного комплексу досягає 1350 м.
У кембрійських відкладах виділяється декілька літологічних пачок: 1) «надламінаритові пісковики» — світло-сірі кварцитові пісковики з прошарками сірих алевролітів; 2) переважно темно-сірі алевроліти; 3) пісковики і аргіліти бережківської світи. У свердловині, що пройдена в районі с Новий Витків, кембрій має потужність близько 500 м.
Відклади ордовику на території області не виявлені. За межами області, на схилі кристалічного щита і в північній частині Волині, ордовик складений глауконітовими пісковиками, кристалічними і органогено-уламковими вапняками, загальна потужність яких коливається від 3 до 45 м. Силур, на відміну від ордовика, має широкий розвиток. Нижній силур (ландоверський і венлокський яруси) і більша частина верхнього силуру складені головним чином аргілітами і сірими глинястими вапняками, місцями доломітизованими, кавернозними. Потужність силуру становить у Горохові 650, в Одеську — 650, у Новому Виткові — 780 м.
У зоні складчастого нижнього палеозою, за даними Рава-Руської опорної свердловини, потужність силуру значно перевищує 1000 м.
Девонські відклади менше поширені. Нижній девон представлений континентальними відкладами (фація «давнього червоного пісковика») в середньому і верхньому відділах системи переважають морські і латунні відклади. У свердловині, пробуреній у с. Дубляни, нижній девон має максимальну потужність — 1018 м. Середній і верхній відділи девонської системи у Львівському палеозойському прогині виражені потужною товщею карбонатних відкладів. Загальна потужність девону досягає. 1300 м.
Карбон залягає під мезозоєм на значній площі; на сході ці відклади досягають району м. Одеська, на півдні — м. Перемишлян, на заході — лінії Рава-Руська – Ставчани. На півночі вони простягаються на територію Польщі. Кам'яновугільна система виражена головним чином нижнім відділом, але поблизу державної границі в розрізі з'являються і середньокам'яновугільні відклади. Карбон складений різноманітними породами: аргілітами, пісковиками, вапняками, рідше доломітами, доломітизованими вапняками, конгломератами. Трапляються і прошарки кам'яного вугілля.
Вугілля належить до гумусових і сапропелевих відмінностей. Вони, як правило, підстелюються породою, пронизаною коріннями рослин, що вказує на їх автохтонність та прибережно-континентальні умови накопичення вихідної органічної речовини. У покрівлі вугільних шарів залягають аргіліти, алевроліти або пісковики, рідше вапняки.
Палеозойські відклади повсюдно перекриті мезозоєм (юрою і крейдою), який залягає на різних більш давніх товщах.
Юрські відклади обмежені на сході лінією Червоноград – Перемишляни. На заході від цієї лінії вони стають потужнішими, а також з'являються молодші горизонти розрізу. У східній частині на палеозої залягають безпосередньо крейдові відклади. У повному, розрізі юри виділяють три світи: нижню (коржевську), що складається з строкатих пісковиків і глин, середню- (нижнівську), виявлену доломітизованими вапняками, доломітами і ангідритами, і верхню (буківнинську), в якій розвинені різноманітні вапняки — органогеноуламкові, оолітові, дрібнозернисті. Потужність юри досягає 500 і більше метрів.
Відклади крейдової системи складені переважно світло-сірими, білими м'якими мергелями і вапняками. Тільки в основі товщі, яка відповідає початкові верхньокрейдової трансгресії (сеноман), звичайно поширені грубозернисті пісковики і піщанисті мергелі.
Крейдові відклади заповнюють прогин, в осьовій частині якого. (у смузі Рава-Руська — Жидачів) потужність їх досягає понад 1000 м.
Третинні породи, які на платформі мають невелику потужність, збереглись від ерозії звичайно тільки на височинах. Вони належать головним чином до тортонського ярусу міоцену. Тільки в частині, що прилягає до Передкарпатського прогину, поширені й молодші сарматські відклади. У нижньому тортоні (богородчанська світа) поширені піски, пісковики, літотамнієві вапняки. Часто спостерігаються прошарки вулканічних туфів. Верхній тортон починається лагунними відкладами — гіпсами, ангідритами (тираська світа), хемогенними вапняками (ратинські вапняки), які вище знову замінюються товщею покривних осадів.
Осадовий чохол Волино-Подільської частини Руської платформи зазнав значних тектонічний дислокацій. Палеозойські відклади в найглибшій частині прогину, як встановлено бурінням, залягають досить різко вираженими складками. У склепінні розвинених тут брахіантиклінальних структур на підмезозойську поверхню виходять відклади верхнього, середнього або нижнього девону. У синклінальних ділянках розвинені кам'яновугільні відклади. Антикліналі простягаються у вигляді ланцюжків з північного заходу на південний схід звичайно вздовж регіональних розломів. Визначені Крехівська, Нестеровська, Белз-Милятинська та інші лінії складок. Кути падіння крил у крайніх західних лініях досягають 35-40°. Мезозойські відклади лежать на палеозої з кутовим неузгодженням. Юрський і крейдовий прогини накладені на різні зони палеозойської структури. Місцями юра і крейда також порушені скидами, флексурами та іншими дислокаціями, більшість яких виникла вже в третинний період.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом