Геренчук К.І.
Природа Львівської області

Геологічна будова і корисні копалини. Передкарпатський прогин. Українські Карпати. Корисні копалини

Передкарпатський прогин

Передкарпатський прогин розділяється звичайно на дві тектонічні зони, які відрізняються комплексами відкладів і особливостями тектоніки. Північно-східна, що прилягає до платформи, — Зовнішня зона прогину, слабко дислокована. Південно-західна — Внутрішня зона має складну покривно-складчасту будову. Вона розділяється на Самбірську і Бориславсько-Покутську підзони.
Зовнішня зона Передкарпатського прогину утворилась у середньому і верхньому міоцені (тортон і сармат). У цей час частина платформи, яка прилягала до Карпатської геосинклінальної зони, почала занурюватись і стала областю інтенсивного осадонакопичення. На складчастому нижньому палеозої і верхньому протерозої тут залягають слабо дислоковані породи юри і крейди, перекриті потужною товщею осадів міоцену. У тортонський час з початком значних опускань виникла система розломів, які простягаються у північно-західному – південно-східному напрямі. Окремі блоки, розділені розломами, опускались протягом міоцену з різною швидкістю і відповідно мають різну потужність відкладів — від декількох сот до 4-5 тис. м. Амплітуда зміщення по розломах також змінюється від 500-1000 до 2-2,5 тис. м. В основі розрізу міоцену лежать породи богородчанської світи (нижній тортон), виражені глинистими зеленуватими мергелями, глауконітовими пісковиками і глинами з прошарками вулканічних туфів. Верхній тортон починається товщею гіпсів і ангідритів (тираська світа), яка переходить у піщано-глинисті породи (косівська світа). Тортонські відклади на північному заході зовнішньої зони мають порівняно невелику потужність (до 300-500 м), тоді як породи нижнього сармату утворюють у найбільш зануреній частині (Крукеницька западина, за В. В. Глуджо, 1968) товщу глин з шарами і пачками пісковиків і алевролітів, що досягає декількох тисяч метрів. Геофізичними роботами і бурінням у цьому районі виявлено декілька брахіантиклінальних структур з падінням крил не більше 10-15°. Ці пологі підвищення є конседиментаційними, тобто утвореними під час осадонакопичення. Південно-західною межею Зовнішньої зони Передкарпатського прогину на поверхні є лінія насуву складчастих порід нижнього міоцену на сарматські відклади (рис. 3).

Рис. 3. Геологічний розріз по лінії Горохів-Львів-Турка (за В.С. Буровим, Б. В. Микитою та В. А Шакіним) (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Ця лінія проходить від с. Ходновичі до с. Опори і далі через міста Калуш, Богородчани, Косів до с. Красносільськ біля кордону з Румунією. Під насув потрапили сармат і тортон, а також більш давні породи, які утворюють основу зони. Як показують свердловини, вони простягаються на глибині майже до краю Карпат.
Внутрішня зона Передкарпатського прогину має зовсім інший стиль будови. Породи тут зім'яті в круті перекинуті до північного сходу складки, порушені численними насувами і скидами. Зона в цілому зірвана зі своєї основи і переміщена на значну віддаль (не менше 20 км). Нижня частина розрізу виражена поляницькою і воротищенською світами, що складаються з сірих глин, алевролітів і пісковиків. Глини воротищенської світи часто гіпсоносні і соленосні. Трапляються шари кам'яних і калійних солей. Потужність цих відкладів досягає приблизно 1000 м. Вище залягає строката стебницька світа (до 1500 м), виявлена чергуванням червоних, зелених, фіолетових і сірих вапнистих аргілітів, алевролітів і пісковиків. Балицька світа (до 1500 м) відзначається розвитком переважно сіроколірних порід і деякими іншими літологічними особливостями.

Українські Карпати

На території області пролягає крайня північно-східна частина Карпат — Скибова, Кросненська і Субсілезька зони.

Скибова зона. Найнижчі горизонти стратиграфічного розрізу північного схилу Карпат виходять на поверхню у долині Дністра, у районі сіл Тершова і Спаса, а також у районах міст Борислава і Добромиля. За віком ці відклади, що виражені чорними аргілітами з прошарками пісковиків (спаська світа), відповідають нижній крейді. Верхня крейда починається головнинською світою кременистих мергелів і вапняків з прошарками аргілітів, пісковиків і строкатим горизонтом в основі. Вище залягає потужна (понад 1000 м) стрийська світа, яка охоплює за віком відклади від туронського по датський час включно. Вона являє собою типову флішову товщу — часте ритмічне чергування шарів пісковиків, аргілітів і алевролітів.
Стратиграфія палеогенових відкладів Скибової зони розроблена більш детально. До палеоцену належать строкатий яремчанський горизонт (тонкоритмічний глинистий фліш) і ямненські пісковики. Останні є крупно- і середньозернистими вапнистими масивними пісковиками, які часто утворюють у рельєфі високі урвища. Відклади еоцену мають різноманітний і непостійний літологічний склад, який змінюється на порівняно невеликих віддалях. У типових розрізах нижня частина їх виражена манявською світою, ознакою якої є чергування зелених зкрем'янілих аргілітів з прошарками зеленувато-сірих пісковиків і алевролітів. Середній еоцен складений масивними пісковиками (вигодська світа), дуже подібними до ямненських. У бистрицькій світі, що утворює верхню частину розрізу, поширені переважно зеленувато-сірі і сірі аргіліти з тонкими прошарками алевролітів і пісковиків. Місцями (район м. Борислава та ін.) на цьому стратиграфічному рівні розвинута Попельська фація — сірі, інколи коричневі, буруваті мергелисті алевроліти, мергелі і вапняковисті слюдисті пісковики, які нерідко містять у собі фауну молюсків. Розріз всюди завершується горизонтом мергелів.
Олігоцен у північно-східній і південно-західній частинах Скибової зони має відмінний літологічний вигляд. У Береговій скибі розвинута менілітова світа, яку розділяють на три підсвіти — нижню, середню (лоп'янецьку) і верхню.
В основі нижньої підсвіти всюди спостерігається роговиковий горизонт — шаруваті кременисті мергелі, чорні кремені з прошарками глинистих сланців, алевролітів, сидериту. Вище пролягає характерна товща чорних глинистих сланців, які містять значну кількість органічної речовини і місцями переходять у горючі сланці. Пісковики і алевроліти утворюють тонкі прошарки серед сланців, а інколи і більш потужні пачки (клівські пісковики). Середня підсвіта відрізняється розвитком сірих вапнистих порід, які поступово замінюються чорними сланцями, алевролітами і пісковиками верхньої підсвіти. У південній частині Скибової зони менілітові відклади заміщаються кросненською фацією. У розрізі залишаються нижні роговики і невелика пачка чорних сланців. Весь розріз, що лежить вище, виражений дуже потужною товщею (понад 1000 м) сірого вапнистого середньо- і груборитмічного флішу, який охоплює весь олігоцен і, можливо, початок міоцену.
Скибова зона Карпат має своєрідний стиль будови. Тут виділяється декілька простягнених на велику віддаль складок-лусок, перекинутих і насунутих на північний схід. К. Толвінський (1925) виділив шість таких складок, назвавши їх скибами: Берегова, Орівська, Сколівська, Парашки, Зелем'янки, Рожанки. Скиби складені крейдовим флішем на південно-західних крилах, а північно-східні крила звичайно зрізані насувами — палеогеном. Виняток становить Берегова скиба, яка має більш-менш розвинуте північно-східне крило і складена переважно палеогеном. У цілому Скибова зона Карпат є типовим тектонічним покривом, який далеко насувається на Внутрішню зону крайового прогину. Цим пояснюються всі відзначені раніш особливості її будови. Далі на північний захід характер тектоніки зони дещо змінюєтеся — насуви окремих скиб і всієї зони стають крупнішими, а складки — вужчими.

Субсілезька зона. У районі м. Турки серед кросненських відкладів між двома,насувами затиснута вузька смуга еоценових і крейдових порід, виражених строкатими аргілітами, мергелями і пісковиками. Вони відрізняються фаціально від однакових за віком порід Скибової зони. Це дало підставу (О. С Вялов, 1966; Ф. П. Темнюк, С. С. Кліщ, 1966) виділити цю смугу як самостійний тектонічний елемент, який відповідає Венгловецькій (Субсілезькій) зоні на території Польщі. Еоцен і крейда складені тут у вузькі дуже стиснуті складки, які круто занурюються під насув південнішої тектонічної одиниці.

Кросненська, або Сілезька, зона є смугою розвитку потужних кросненських відкладів. Потужність їх перевищує тут 1500 м. Свердловиною, пробуреною в районі с. Лімни, половецька світа не була пройдена повністю навіть при глибині 3300 м. Олігоценовий фліш зібраний у вузькі гребенеподібні складки, розділені широкими синкліналями. У склепіннях антикліналей, звичайно порушених розривами, виходять на поверхню нижньокроснеиські відклади.

Корисні копалини

Львівська область багата різноманітними корисними копалинами, які створюють необхідну матеріальну базу для розвитку енергетичної, хімічної та інших галузей промисловості. У Передкарпатті з давніх часів відомі нафта, природний газ, кам'яна і калійна солі.
За останні десятиріччя відкриті нові великі поклади цих корисних копалин, а також родовища вугілля, самородної сірки, будівельних матеріалів, мінеральних вод,

Нафта і газ. Нафтові і газові родовища зосереджені в Передкарпатському прогині, хоча нафта є також і в Скибовій зоні Карпат (Східниця. Урич, Стрільбище), а невелике родовище газу відкрито й у девоні Волино-Подільської частини Руської платформи. У Зовнішній зоні Передкарпатського прогину відомі численні газові родовища, які пролягають між Краковецьким і Городоцьким розломами і в смузі біля насуву Внутрішньої зони. Поклади залягають у антиклінальних структурах, у яких газ міститься у піщаних горизонтах сарматських відкладів, а також породах тортону, крейди і юри. У межах області розвідано 12 родовищ. У Зовнішній зоні було також відкрито одне нафтове родовище — Коханівське, де з юрських вапняків одержані притоки важкої в'язкої сірчистої нафти.
На Волині і в Побужжі пошуки нафти і газу розпочато порівняно недавно.

Кам'яне вугілля. Північну частину області займає Львівсько-Волинський вугільний басейн. Вугленосні нижньо- і середньокам'яновугільні відклади залягають під товщею крейдяних і юрських порід на глибинах від 250 до 500 м. Загальна площа басейну близько 10 тис. км кв. Вугільні нари, що досягають максимальної потужності 2,5 м, є газовими, довгополум'яними з калорійністю у межах 6190-8400 і зольністю близько 25%.
Будівництво шахт і допоміжних промислових підприємств тут почало в 1949 p., а в 1957 р, перша шахта введена в дію. Тепер кількість їх досягла 20, Вони зосереджені в районі Червонограда, Белза і Сокаля. Крім вугілля, область має також значні запаси торфу, особливо в заплавах Дністра (між Самбором і Миколаєвом) і Вишні.

Солі. Передкарпатський прогин, крім нафти і газу, має великі ресурси кам'яної і калійних солей. На Території Львівської області виявлено багато родовищ, які пролягають смугою вздовж краю Карпат, Всі вони належать до Бориславської підзони, на поверхні якої поширені воротищенські відклади. Останні майже повсюди соленосні; іноді кам'яна сіль утворює шари, складені з чистої соді, але частіше вона дуже забруднена глинистим матеріалом або утворює цемент у піщаних брекчіях. Калійні солі мають локальне Поширення. Потужність шарів, які складаються з комплексу мінералів (сильвін, каїніт, лангбейніт, полігаліт та ін.), змінюється від декількох до десятків метрів. Серед розвіданих родовищ (Стебник, Моршин, Доброгостів, Борислав та інші) найбільш інтенсивно розроблюється Стебницьке.
Кухонну сіль виробляють в окремих місцях методом вилуження.

Сірка. У межах Волино-Подільської частини Руської платформи, у смузі, яка прилягає до Зовнішньої зони Передкарпатського прогину, є кілька родовищ самородної сірки (Немирівське, Язівське, Любенськє, Роздольське) і численні сіркопрояви. Промислові накопичення сірки всюди виявлено в ратинських вапняках, які залягають у верхній частині тираської світи верхнього тортону, часто межують з гіпсами або розміщені в середині товщі гіпсів.

Мінеральні води. Важливим природним багатством області є мінеральні води. Найбільш відомі Моршинські, Трускавецькі і Велико-Любенські джерела, а також Немирівське і Шкло.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом