Геренчук К.І.
Природа Львівської області

Геоморфологічні райони. Вододільно-Верховинська область

Вододільно-Верховинська область простягається у центральній частині Українських Карпат і відповідає Центральній синклінальній (кросненській) зоні. У межах Львівської області до неї належать два геоморфологічні райони.
1. Район низькогірного рельєфу Стрийсько-Санської верховини. Розміщений у верхів'ях рік Опору, Стрия, Дністра і Сану. У басейні верхнього Стрия ширина смуги низькогір'я досягає 30 км, між долиною Сану і Верхньодністровськими Бескидами — 12-14 км. До південного сходу смуга верховини звужується і у верхів'ях р. Мизунки виклинюється між Сколівськими Бескидами і Вододільним хребтом. Рельєф верховини характеризується м'якими формами і місцями набуває увалистого і горбистого характеру. Відносні висоти досягають 200-250 м. Схили досить пологі, покриті товщею суглинків і майже всюди розорані.
Слід відзначити, що не лише відносне зниження висот у межах Стрийсько-Санської верховини зумовлене загальною синклінальною структурою, але й головні риси «внутрішньорайонної» орогідрографії також пов'язані з тектонікою. Чітко виражені в рельєфі низькогірні хребти Стрийсько-Санської верховини утворені антиклінальними структурами, а поздовжні долини, що їх розділяють, відповідають широким синкліналям.
Низькогірні хребти простягаються з північного заходу на південний схід. Між верхів'ями рік Сан і Дністер можна помітити два хребти. Перший (Кам'янецький) тягнеться вздовж правобережжя Сану і фіксується вершинами Гостра, Шовб, Кам'янець, що перевищують 700-800 м. Продовженням його в межах Польщі є хребет Отрит. Другий хребет пролягає уздовж лівобережжя верхнього Дністра і являє собою смугу низькогір'я зі слабо вираженою звивистою гребеневою лінією і висотами, що місцями досягають більше 700 м. Хребет тягнеться і до південного сходу на межиріччі Яблуньки—Стрия, де місцями досягає майже 800 м. У пївнічно-західному напрямі в межах Польських Карпат його продовженням є хребет Гострий.
Між хребтами простягається давня поздовжня долина з південного сходу від с. Бориня на північний захід через села Нижня і Верхня Яблунька (де вона перехоплюється Яблунькою — притокою Стрия), Шандровець—Боберку і далі, на територію Польщі, через села Лютовиська, Скородне, Поляна до с. Хревт (па Сані). Поздовжня долина, яку слід назвати Боринською, утворилася у широкому синклінальному зниженні. Південно-східним продовженням її треба вважати сучасне верхів'я р. Стрий. її правобережною притокою, напевно, була давня долина, сліди якої можна помітити, починаючи від Маткова, біля сіл Сможе і Тухольки. Боринська поздовжня долина згодом була перехоплена пра-Стриєм та його притоками.
Добре виражена в рельєфі також широка Турківська поздовжня долина. Вона простежується вздовж верхньої течії Дністра (на відрізку Вовче—Жукотин—Лімна) і далі на північний захід через Хащів у межах Польщі (Міхньовець—Чарна—Дашувка—Лобозєв). Від с. Вовче в південно-східному напрямі давню поздовжню долину добре видно У рельєфі від с. Шум'яч до м. Турка. Далі сліди її зафіксовані поздовжнім відрізком р. Стрий до с. Ільник, а потім правою притокою Стрия р. Завадкою (села Завадка, Росохач, Мита) і, нарешті, субсеквонтною долиною потоку Орявчик (ліва притока р. Орява) до с. Козове. Друге відгалуження верхів'я давньої Турківської долини виявляється у напрямі через села Довжкп, Криве, Погар, Орява, Плаве, тобто вздовж сучасних долин Довжанки (притока Завадки), верхів'я р. Оряви до долини р, Головчакки (притока Опора). Необхідно зауважити, що зв'язок долин і тектонічної структури в південно-східній частині Стрийсько-Санської верховини є складним. Наприклад, у долинах Завадки, Довжанки і верхньої Оряви, відслонюється менілітова світа, тим часом як звичайні тектонічно зумовлені поздовжні долини утворені і в кросненських відкладах, що заповнюють синклінальні прогини.
У верхів'ях давньої Турківської долини помітні два хребти, розділені поздовжньою долиною (відгалуженням) Довжки-Орява. Хребет Довжківський (попад 1000 м) є антиклінальною складкою, відпрепарованою ерозісю. Хребет Звинів (понад 1100 м) виявлений антиклінальною структурою Погар, у ядрі якої розвинені вторинні складки. Короткий хребет Сможе (г. Кичера, понад 900 м) у верхів'ях Стрия — це також склепіння антиклінального підняття, у жому відслонюються пісковики льютської світи. На межиріччі верхнього Стрия і Завадки — Довжанки хребти набувають майже меридіонального напрямку і досягають місцями висот понад 900-1000 м (вершини Вовче і Магура). Між верхів'ями Стрия і Опора звивистий хребет піднімається майже на 1200 м (г. Бердо).
До системи давніх поздовжніх доліт належить також поздовжній гірський відрізок верхнього Сану.
Розглянуті Боринська і Турківська поздовжні долини пониззями підходять до Сану і тягнуться паралельно до Його верхів'я. Долини позбавлені суцільного стоку на північний захід, а їх ширина зовсім не відповідає сучасним руслам субсеквентних гірських потоків.
Таким чином, у межах верховини існувала давньосанська система поздовжніх долин з північно-західним напрямом стоку. Останні були закладені вздовж синклінальних структур. Згодом їх перехопили верхів'я Опору, Оряви, пра-Стрия та пра-Дністра. При цьому сучасні поздовжні відрізки названих рік та їх субсеквентні притоки використали днища давньої Турківської та Боринської поздовжніх долин.
У сучасному рельєфі ці поздовжні долини являють собою розчленоване ерозією давньотерасове низькогір'я. Вздовж Турківської давньої долини (особливо на відрізку Турка—Вовче) можна помітити високі давньотерасові ділянки. Найбільшу вирівняну площу займають шоста і сьома тераси, що покриті товщею жовтобурих суглинків. Саме в поверхню шостої тераси врізуються сучасні верхів'я Дністра, Стрия в межах давньої долини і його притоки. Отже, перехват Турківської поздовжньої долини стався на рівні шостої тераси, яка була її останнім днищем. У районі с. Ріка можна побачити п'ять терас, які формувалися після перехвату. Тераси лежать на висотах 0,9; 5,5; 12-13; 35; 68 м. Шоста тераса давньої Турківської долини розміщена на висоті 100 м над рівнем ріки.
У верхів'ях сучасного Дністра в районі с Вовче також залишилися сліди перехватів.
2. Верховинський середньогірний вододільний хребет. Це Північно-західна найбільш чітко виражена частина сучасного вододілу Українських Карпат. Розділяє Стрийсько-Санську і Воловецьку верховини. Звивиста лінія хребта простягається від Ужоцького (889 м). Вишківського перевалу. Вона фіксується вершинами гір Перейба, дрогобицький камінь, Старостина, Великий Верх, Пікуй (1406 м), Сіра Кичера, Бескпдський Верх, Яворник Великий, Яворник Малий, Високий Тин, Магура, Гнило, Чорна Репа.
На відрізку Ужоцький перевал — г. Пікуй Верховинський вододіл мас назву Буковецька полонина і поширюється на крило Внутрішньої антиклінальної зони, де зберігає переважно карпатське простягання і має асиметричний профіль. Південно-західний схил досить круто опускається до поздовжніх долин рік Полонина (ліва притока Ужа) і Зденяцька (права притока Латориці). Північно-східний схил хребта порівняно полого зливається з прилеглим низкогір'ям Стрийсько-Санської верховини. Схил розчленовують верхів'я лівих дрібних притоків Стрия.
Вершина Верховинського хребта г. Пікуй має вигляд масивного конуса. До півдня обривається крутим схилом, покритим брилами пісковику. До крутого схилу виходять голови пластів масивних пісковиків. Північніше схил Пікуя є відносно пологим і збігається з падінням пластів флішу. Спостерігаються невеликі куестові уступи.
Від г. Пікуй гребенева лінія Верховинського хребта круто повертає на схід – північний схід, потім знову змінює напрям на південний схід, а далі, у верхів'ях р. Стрия, — на схід.
У межах зони Кросно Верховинський хребет перетинає низькогір'я верховини і має висоти 800-1200 м. Асиметрія хребта змінюється: більш крутим є то північно-східний, то південно-західний схили. У цілому, однак, північний схил вужчий і крутіший, ніж південний і південно-західний. Відносні висоти хребта над прилеглим низькогір'ям досягають 300-400 м. На цьому відрізку розміщені Ворітський та Бескидський (Воловецький, 1014 м) перевали.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом