Геренчук К.І.
Природа Львівської області

Грунти рівнинних районів. Дерново-підзолисті грунти.

ГРУНТИ

У рівнинних лісолучних ландшафтах панують дерново-підзолисті грунти, серед яких поширені також дернові та болотні. У лісостепових ландшафтах на вододілах і схилах залягають сірі опідзолені (лісові) та чорноземи, а в долинах річок і днищах балок — також дернові та болотні. У гірських районах області (Карпати) поширені головним чином бурі лісові грунти (рис. 11).

Рис. 11. Схематична карта грунтів Львівської області (за С. В. Трохимчуком) (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Грунти рівнинних районів

Дерново-підзолисті грунти. Ці грунти утворились під пологом лісу переважно на безкарбонатних породах. За механічним складом та іншими генетико-виробничими ознаками і властивостями вони чітко поділяються на три групи: 1) піщані, 2) супіскові й легкосуглинкові, 3) суглинкові поверхнево-оглеєні.
Дерново-підзолисті піщані грунти поширені переважно в поліських районах області (Мале Полісся, Надсання і частково Розточчя). Орні землі з цими грунтами становлять 6,3% від загальної площі ріллі. Значні їх площі зайняті лісами.
Серед них переважають слабопідзолисті здебільшого глеюваті підтипи. За будовою профілю і морфологічними ознаками серед них розрізняють підзолисті борові піски на гривистих, часто горбкуватих еолових (перевіяних вітром) пісках і звичайні дерново-слабопідзолисті, які сформувались під змішаними лісами на алювіальних (річкових) і зрідка на флювіогляціальних (водно-льодовикових) пісках.
Перегнійно-елювіальний горизонт в обох відмінах цих грунтів не перевищує 20-30 см. У зв'язку з надто легким механічним складом водний режим описаних грунтів дужо несталий: вони легко пропускають воду і погано її утримують, швидко пересихають.
Дерново-підзолисті піщані грунти характеризуються мізерним вмістом гумусу, дуже малою місткістю вбирного комплексу, низьким ступенем насиченості основами, кислою реакцією і незначною кількістю рухомих поживних речовин (табл. 12).

Таблиця 12. Фізико-хімічні та агрохімічні властивості орного шару дерново-підзолистих грунтів (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Згадані вище властивості цих грунтів зумовлюють їх низьку родючість. Це найбідніші грунти області. Підвищити їх родючість можна внесенням органічних добрив, сидерацією, посівами кормового люпину, мергелюванням. Мінеральні добрива без органічних (гною) раціонально використати не вдається — вони швидко вимиваються, особливо азотні з нітратною формою азоту.
Найдоцільніше використовувати ці грунти у спеціальних люпинових сівозмінах.
Дерново-підзолисті супіскові та зрідка легкосуглинкові грунти поширені також головним чином у поліських районах області. Вони становлять 7,3% усіх орних земель. Найбільше ріллі ці грунти займають у Яворівському адміністративному районі.
Залягають вони, як правило, на вододільних просторах і приурочені до супіскових, рідше до легкосуглинкових водно-льодовикових відкладів, виявлені переважно підтипами середньо- та слабопідзолистих.
На Малому Поліссі ці грунти часто підстелені на глибині 1,0-1,5 м крейдовим мергелем. У цьому ж природному районі вони здебільшого глеюваті та глейові, тобто періодично перезволожені за рахунок підґрунтових вод.
Дерново-підзолисті супіскові та легкосуглинкові грунти більш родючі, ніж піщані. Найдоцільніше їх використовувати в зерно-льонарсько-картопляних сівозмінах. При достатньому удобренні, зокрема органічними добривами, вапнуванні, сівозмінах кормового люпину і конюшини червоної вони придатні і для вирощування інтенсивних культур. Перезволожені підґрунтовими водами, тобто глеюваті їх відміни, потребують осушення гончарним дренажем.
Дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні суглинкові грунти поширені на межиріччях Дрогобицької терасової височини і становлять близько 9% орних грунтів області. їх материнською породою є делювіальні суглинки.
У профілі цих грунтів виділяються пухкий перегнійно-елювіальний (0-20 см), слабоущільнений підзолистий (20-80 см) та ущільнений і глибокий ілювіальний (30-100 см) горизонти.
За механічним складом ці грунти є легко- та середньосуглинковими, вони безструктурні, тому запливають після дощів, утворюючи кірку, швидко ущільнюються після обробітку.
Особливістю цих грунтів є оглеєність їх профілю, зокрема поверхнева, внаслідок поверхневого перезволожений, що виникає періодично, переважно навесні та влітку в надто вологі роки. Головною причиною перезволожений є погана водопроникність їх ілювіального горизонту (2-3% від водопроникності орного шару).
Ці грунти, порівняно з попередніми, містять більше гумусу, що пов'язано з їх важчим механічним складом. Чим глибше, тим швидше зменшується вміст гумусу. Фізико-хімічними та агрохімічними особливостями грунтів є низький ступінь насиченості основами, висока кислотність, дуже низький вміст рухомих фосфатів, незадовільний азотний режим і присутність шкідливого для культурних рослин рухомого алюмінію (табл. 12). Ці негативні властивості найяскравіше виражені в грунтах, які залягають на високих і плоских малостічних терасах.
У підвищенні родючості дерново-підзолистих поверхнево-оглеєних грунтів першорядне значення мають гончарний дренаж і вапнування. Найбільше вони потребують азотних і фосфорних добрив. Перевагу слід надавати хімічно та фізіологічно лужним мінеральним добривам.
Гній та інші органічні добрива на цих грунтах є не лише джерелом поживних речовин, а й засобом підвищення їх біологічної активності та поліпшення фізичних властивостей.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом