Геренчук К.І.
Природа Львівської області

Фауна хребетних

Схили балок, незалісені і залісені підвищення, пришляхові та призалізничні деревні та чагарникові насадження, кювети, канави характерні своєрідним зооценотичним комплексом наземних хребетних. До нього належать представники відкритих (степових) і закритих (лісових) експозицій. Безперечно, займаючи відносно невелику площу і вклинюючись зі своєю дуже мозаїчною структурою в інші угіддя, цей зооценоз відзначається найбільшою строкатістю, мінливістю і мікрофауністичними особливостями. Тут о часничниця звичайна, обидві ропухи, кумки (у калюжах канав і кюветів), різні види жаб, часом тритони (в обводнених заглибленнях), трапляються такі плазуни, як ящірка прудка, мідянка. Серед птахів важко визначити типових, але у гніздовий період на відкритих місцях можна спостерігати жайворонків, щевриків, вівсянок, а в чагарниках і гайках — зеленяків, горобців польових, сорокопудів жуланів, славок, горихвісток, солов'їв. Пришляхові деревні смуги — типове місце масового гніздування сорок, а на високих деревах — граків. У зимовий час тут постійно селяться снігури, великі, голубі та інші синиці, залітають великі строкаті дятли, сойки та інші лісові пернаті. З ссавців саме тут постійно перебувають кроти, їжаки, дрібні хижаки, зайці, ховрахи рябі, миші жовтогорлі і лісові, полівки звичайні. З метою акліматизації у жовтні 1967 р. з Херсонської області привезли сто кроликів диких і випустили в цьому зооценозі (табл. 18).

Таблиця 18. Кількість кроликів диких (доступно при скачуванні повної версії підручника)

Отже, тепер схили балок у деяких пунктах Львівської області мають специфічного мешканця — кролика дикого. Які це матиме наслідки, поїш що невідомо. Є підстави думати, що в суворі, сніжні зими їм не вистачатиме кормів, тому слід заздалегідь подумати про їх підгодівлю, а значить і про рентабельність цього експерименту.
Соснові культури різного віку належать до бідних і малопридатних для хребетних угідь, що пояснюється їхньою екологічною однотипністю, поганими або задовільними кормовими і захисними показниками. Динаміка чисельності популяцій і видовий склад фауни хребетних залежить від віку соснових насаджень. У культурах віком до п'яти років фауна наближається до фауни попереднього зооценозу, але характеризується відсутністю хвостатих і водних безхвостих земноводних, кротів, ховрахів, мінімальною кількістю мишей і полівок. Після змикання крон соснові насадження дають надійний захист лисицям, єнотовидним собакам, кабанам і козулям, але в цей час тут фактично не буває земноводних, плазунів, не гніздяться птахи, немає мишовидних гризунів. Дуже мало хребетних у жердняках, але після їх прочистки з 25-35-річного віку соснові насадження поступово заселюються птахами. З'являються гнізда сойок, зябликів, дроздів (чорного, співочого), сови вухатої, починають будувати свої кулясті «гайна» білки, вовчки лісові. У високостовбурних сосняках постійно гніздяться лелека чорний, чапля сіра, яструби великий і малий, шуліка чорний, канюк звичайний, жовна, крук, ворона сіра, шпак та інші пернаті. Влітку на галявинах у сосняках пасуться козулі, олені плямисті, жирують зайці сірі.
Грабово-дубово-букові та інші молодняки природного та штучного походження охоче заселюють різноманітні хребетні, в першу чергу птахи та ссавці. Добрі кормові (протягом усього року), цілком задовільні захисні (особливо влітку) та специфічні мікрокліматичні особливості цього зооценозу зумовлюють велику різноманітність видів хребетних та періодичну велику чисельність окремих популяцій. Батрахофауна характеризується ропухами звичайною і зеленою, квакшою звичайною, жабами гостромордою і трав'яною; герпетофауна — веретінницею, ящірками прудкою і живородящою, вужем звичайним, гадюкою звичайною; авіфауна — тетеревом, вальдшнепом, зозулею звичайною, дрімлюгою, сорокою, костогризом, жайворонком лісовим, щевриком лісовим, усіма видами сорокопудів, вівчариками, берестянкою, славками, дроздом чорним, соловейками тощо; теріофауна — їжаком, кротом, бурозубками малою і звичайною, тхором темним, свинею дикою, козулею, зайцем сірим, вовчком горішковим, мишами лісовою і жовтогорлою, полівками лісовою та підземною.
Мішані високостовбурні ліси мають найбагатшу щодо видів і досить численну (за кількістю особин) фауну наземних хребетних. Це пояснюється різноманітними і для більшості видів оптимальними екологічними умовами. Добра кормова база (чергування у плодоношенні окремих хвойних і широколистяних порід; наявність галявин з буйним різнотрав'ям, ягідників, грибниць), чітко виявлена ярусність, яку тварини використовують для розташування своїх гнізд, мікрокліматичні особливості — все це задовольняє життєві вимоги найрізноманітніших видів хребетних. У лісових водоймах навесні можна побачити чимало тритонів (гребенястих і звичайних), які після завершення періоду розмноження виходять на сушу і ховаються під гнилими стовбурами дерев, купами хмизу, у канавах під торішнім листям. У цих же водоймах, у лісових калюжах селяться кумки звичайні (червоночереві), жаби ставкові й озерні. На узліссях мішаних лісів можна постійно спостерігати квакш звичайних, ропух звичайних і зелених, жаб трав'яних, зрідка часничниць. У цьому зооценозі є усі види плазунів, крім черепахи болотяної, причому на трав'янистих галявинах у вологих місцях (С3-Д3) найчастіше трапляються ящірки живородящі і гадюки звичайні. Орнітофауна високостовбурних мішаних лісів включає 75% видів від загальної кількості (199 видів) птахів, зареєстрованих на Львівщині. Тут тепер відсутні глухар, перепел, куріпка, пастушки (на лісових болотах і сирих луках влітку бувають деркачі, погоничі, пастушки), кулики, крім чорниша і вальдшнепа, мартини, порці, гусині, більшість голінастих та окремі горобині. Дуже часто трапляються лісові голуби, сови (сіра, вухата), зозуля звичайна, дрімлюга, сиворакша, одуд, дятли, особливо великий строкатий, зелений і сивий, крутиголовка, сойка, шпак, іволга, зяблик, щеврик лісовий, пищуха звичайна, повзик, усі синиці, корольки, мухоловки, вівчарики, славки, дрозди, малинівка, волове очко. Запаси борової дичини (тетерев, рябчик, вальдшнеп) підірвані, але за останні роки поступово відновлюються. Особливо помітно збільшується поголів'я тетеревів. На жаль, належний облік чисельності лісових мисливсько-промислових птахів поки що не ведеться. Фауна ссавців зазначеного зооценозу включає більшість видів. Тут не зареєстровано перебування лише 18 видів ссавців, що становить 26% усієї теріофауни Львівщини. Високої чисельності у роки масового плодоношення дуба звичайного або бука європейського досягають лісові види мишовидних гризунів, зокрема миші жовтогорлої і полівки лісової, зростає поголів'я білки звичайної (К. А. Татаринов, 1957), а навесні, якій передувала сита зима, помітно збільшується кількість малят у хижаків (куниці, тхора, лисиці) та свиней диких. Майже всі статевозрілі самки козуль у такі роки мають по двоє телят. У зооценозі мішаного високостовбурного рівнинного лісу завжди є багато кротів, бурозубок, вечірниць рудих, вуханів, кажанів пізніх, нетопирів та інших корисних тварин, які знищують чимало ентомошкідників.
Кількість копитних звірів у лісових угіддях Львівщини поступово зростає у зв'язку з тим, що полювання на кабана і козулю тепер дозволяється лише за спеціальними платними ліцензіями, які видаються Обласним управлінням лісового господарства і лісозаготівель.
Зараз у Львівській області загальна площа мисливських угідь дорівнює 1978,6 тис. га і з кожних 100 гектарів площі середній вихід м'яса дичини за рік становить лише 4 кг, а середня вартість здобутої хутровини досягає тільки 2 крб. 32 коп. (Б, О. Галака, Б. Д. Крайнев, 1968), що дуже мало. Тому доцільно створити декілька лісомисливських господарств на базі Бродівського, Буського, Сокальського, Рава-Руського лісгоспзагів.

Гірські зооценози. Гірські річки, потоки, їх заплави, заболочені луки відзначаються відносно стабільним складом фауни хребетних, чим істотно відрізняються від зооценозу річок рівнин та їх заплав. Природно, що весняно-літній аспект фауни суттєво відмінний від пізньоосінньо-зимового. Серед риб на гірських ділянках карпатських річок типовими є форелі струмкова і райдужна, харіус та деякі інші. Чисельність їх невелика, і вони тимчасово перебувають під охороною, Земноводні характеризуються своєрідними гірськими видами. Це — саламандра плямиста, тритони карпатський і гірський (альпійський), кумка гірська (жовточерева). До авіафауни цього зооценозу належать оляпка і плиска гірська, а з ссавців лише тут можна зустріти бурозубку альпійську і кутору малу. На заболочених карпатських прирічкових луках фоновим видом є полівка темна.
Ділянки, що оброблюються і використовуються для вирощування сільськогосподарських рослин у Карпатах, зокрема в Сколівських Бескидах, мають лише одного типового представника хребетних — малу водяну полівку, яку місцеве населення називає повх. Морфолого-біологічні особливості цього гризуна, його шкідлива діяльність у горах описані у наших попередніх працях (К. А. Татаринов, 1956, 1961).
Лісосіки та заростаючі поруби (до змикання крон) у Карпатах не мають специфічних хребетних, але тут взимку постійно збираються козулі й олені, восени у малинниках живляться ведмеді бурі, вовчки горішкові, рябчики, дрозди білозобі тощо. Протягом усього року в цьому зооценозі перебуває волове очко (часто гніздиться у «валках» — купах гілок, які збираються і складаються рядами після рубки лісу). Тут же роблять гнізда деякі вівчарики і славки, щеврики лісові.
Мішані високостовбурні гірські ліси відзначаються присутністю таких особливих видів хребетних, як саламандра плямиста, лелека чорний, беркут, пугач, сова довгохвоста, дятел зелений, дрізд білозобий, завирушка лісова, кіт лісовий, олень звичайний карпатський, зубр (реакліматизується на річці Бутивлі у Коростівському лісництві Сколівського лісгоспзагу), вовчок сірий, полівка підземна. Цей зооценоз має досить різноманітні екологічні особливості, а тому включає майже всі види карпатських наземних хребетних.
Ялицево-смерекові високостовбурні ліси, приполонинні зарості зеленої вільхи, ялівцю належать до бідного зооценозу з огляду як на якісний, так і на кількісний склад фауни хребетних. Найхарактернішими видами тут є глухар, жовна, дятел трипалий, горіхівка, снігур, шишкар смерековий (ялиновий), синиця чорна, корольки жовтоголовий і червоноголовий, ведмідь бурий, рись, білка карпатська.
Субальпійські луки — полонини — характеризуються надзвичайно бідним зооценозом. В умовах гірсько-карпатських районів Львівської області в цьому до типових хребетних належать тільки щеврик гірський і мала водяна полівка, але в теплий період року тут можна спостерігати чимало інших видів. Взимку він здається цілком «мертвим», бо умови існування тут дуже суворі. Наземні хребетні субальпійського поясу Карпат утворюють чотири основні групи мешканців (К. А. Татаринов, Д. В. Владишевський, 1960) — високогірних луків; сланців (криволісся); узлісь приполонинних лісів; тваринницьких ферм та житлових будівель.
Поширення представників кожної з цих груп змінюються так: типові нечисленні види хребетних полонин у зв'язку зі збільшенням площі високогірних пасовищ розширюються і загальна чисельність їх неухильно зростає; хребетні аборигени криволісся майже не поширюються і кількість їх приблизно стабільна; тварини узлісь зберігають свою видову сталість, але поступові заміни прабучин смереково-ялицевими насадженнями викликають збільшення чисельності тайгових форм; хребетні тваринницьких ферм представлені: а) синантропними видами, б) видами, що активно освоюють цю стацію. Представники обох цих груп неухильно розширюють свій «мікроареал», і чисельність їх популяцій росте.
На нашу думку, протягом найближчих років формування фауни хребетних Львівської області перебуватиме у прямій залежності від невпинного розширення окультуреного ландшафту, сільських населених пунктів, скорочення заболочених ділянок, створення штучних паркових і лісових насаджень, максимального розорювання земельних площ, збільшення території міст, створення нових виробничих підприємств, збільшення кількості будинків відпочинку тощо. Іншими словам^ розширюватиметься вилив людини на природу. Саме тому за відсутності заходів щодо повсякденної і обгрунтованої охорони фауни хребетних вона неодмінно якісно збідніє, але ті види, які вже пристосувались до окультуреного (географічного) ландшафту, навіть при мінімальній охороні і правильному регулюванні інтенсивності здобування (норми користування) можуть мати досить сталу і високу чисельність. Щоб зберегти сучасний видовий асортимент хребетних тварин, слід негайно створити абсолютні заповідники, резервати, незаймані площі первинних ландшафтів. У такий спосіб зберігається аборигенна фауна в інших країнах, так повинна охоронятись вона і у Львівській області.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом