Назаренко І.І., Польчина С.М. Нікорич В.А.
Грунтознавство

Розвиток грунтознавства в Україні

1.4. Розвиток грунтознавства в Україні

Перші відомості про грунтовий покрив України відносяться до початку XIX ст., коли на основі кадастрових даних були складені грунтові карти Європейської Росії. Розвиток географії й картографії грунтів України пов'язаний з дослідженнями В.В.Докучаєва в Полтавській губернії в 1888-1894 pp. Вони дали можливість установити географічні й топографічні закономірності грунтового покриву лівобережного Лісостепу. Знання про грунти України значно розширились у результаті польових обстежень у Чернігівській області (Б.Б.Полинов, К.Г.Білоусов), Таврійської (М.К.Клєпінін, М.С.Федоровський), Київської (М.І.Фролов), Волинської (Ф.І.Левченко), Катеринославської (В.В.Курилов), Подільської, Херсонської та Харківської (А.І.Набоких, М.Ф.Колоколов) губерніях. У 1926-1928 pp. у республіці обстежені грунти на значній території лісостепової й степової зон (В.І.Крокос, Д.К.Біленко, Н.Б.Вернандер та ін.). Отримані дані послужили основою для складання в 1928 р. Науковим комітетом Наркомзему УРСР першої оглядової грунтової карти республіки в масштабі 1:1000000. Необхідність детальних знань про грунтовий покрив і агровиробничу характеристику грунтів кожного господарства зумовила в 1931-1932 pp. проведення агроінвентаризації грунтів, а в 1934-1935 pp. – обстеження орних угідь буряківничих господарств республіки, в результаті чого були складені великомасштабні грунтові карти господарств, а також грунтово-агрохімічна карта буряківничих районів України в масштабі 1:420000 (П.А.Власюк, І.І.Канівець та ін.). У 1935 р. була складена нова оглядова карта України (О.М.Грінченко, Г.С.Гринь, М.К.Крупський тощо). На Україні, починаючи з 1957 p., були розгорнуті великі грунтово-картографічні роботи з дослідження грунтів і складання грунтових карт у кожному господарстві. Ці роботи, в яких брало участь близько 1900 спеціалістів, проведені на площі 30 млн. га в 7000 господарств. У "Методиці крупномасштабного обстеження грунтів колгоспів і радгоспів Української РСР" (1958) на високому науковому рівні подані організаційна структура грунтових вишукувань, номенклатура й діагностика, агровиробниче групування грунтів. Кожне господарство країни отримало грунтову карту в масштабі 1:10000 або 1:25000 із комплектом картограм і пояснювальний текст до них. У результаті узагальнення матеріалів великомасштабних грунтових досліджень складені карти районів, областей і республіки в цілому.
Великомасштабні грунтові дослідження землекористувань колгоспів і радгоспів на території УРСР у той час вважалися практично закінченими. Але все ж таки і в наступні роки продовжились з метою уточнення та коректування великомасштабних грунтових карт, на основі яких створюють зведені середньомасштабні районні грунтові карти. Ці карти необхідні при складанні генеральних схем використання земельних ресурсів районів і області, при розробці і здійсненні заходів по охороні грунтів від ерозії, при проектуванні меліорації, розміщенні сільськогосподарських культур, для диференціації системи землеволодінь. В Україні складено грунтову карту, також складені й передані сільськогосподарським підприємствам грунтові плани господарств, що вплинуло на підвищення врожайності сільськогосподарських культур. Складені й передані господарствам картограми: а)вмісту гумусу; б)кислотності й лужності; в)умісту доступного рослинам калію; г) умісту доступного рослинам фосфору.
На базі грунтових і агрохімічних досліджень розроблені заходи з підвищення родючості грунтів, переглянуті й нарізані сівозміни з урахуванням грунтового покриву та розвитку ерозійних процесів, проведені меліоративні роботи: зрошення, осушення, вапнування, гіпсування; розроблені системи удобрення сільськогосподарських культур.
Поряд з успішними картографічними роботами в Україні проводились дослідження грунтів у різноманітних теоретичних і прикладних аспектах. Грунти ряду районів республіки і всієї її території описав Г.Г.Махов ("Грунти України", 1930). Глава українських грунтознавців О.Н.Соколовський (1884-1959) відомий як автор оригінальної системи індексації генетичних горизонтів, досліджень колоїдних властивостей грунту, його структури, засолених грунтів; він запропонував метод штучного осолонцювання дна і стінок каналів для зменшення фільтрації води. В 1934 р. О.Н.Соколовський випускає першим виданням "Курс сільськогосподарського грунтознавства". Уже в 30-х роках XX ст. значну діяльність розгорнула науково-дослідницька лабораторія грунтознавства АН УРСР, якою керував О.Н. Соколовський. 1935 р. розпочинаються дослідження галогенних грунтів України (О.Н.Соколовський, Г.С.Гринь, О.М.Грінченко, О.М.Можейко, О.Ф.Яровенко, М.С.Литовченко та інші). У 1951 р. опублікована монографія "Грунти України" (Н.Б.Вернандер, М.М.Годлін, Г.Н.Самбур, С.А.Скорина), де підведені підсумки основних даних про грунти республіки. В 1956 р. лабораторія грунтознавства трансформована в Український науково-дослідний інститут грунтознавства (УНДІГ).
У 1960-1970 pp. при вивченні грунтового покриву значну увагу було приділено вивченню генезису і властивостей солонцюватих (Б.С.Носко), бурих лісових (І.М.Гоголєв, Г.О.Андрущенко, В.І.Канівець та ін.), галоморфних грунтів (М.І.Полупан), солодей (Д.І.Ковалишин), дерново-карбонатних грунтів (М.В.Лісовий), грунтів Перед-карпаття (П.А.Кучинський, 1.1.Назаренко), легких (Д.Г.Тихоненко) й органогенних грунтів (С.Т.Вознюк, Р.С.Трускавецький та ін.). Поглиблено вивчались проблеми антропогенезу при зрошенні (Г.С.Гринь, О.М.Можейко, Г.В.Новикова, М.І.Полупан, В.В.Медведев та ін.), при різних рівнях інтенсифікації землеробства (В.Д.Кисіль, М.І.Полупан, Г.Я.Чесняк та ін.). Колоїдно-хімічною характеристикою гумусу займався М.І.Лактіонов, колоїдно-хімічними методами боротьби з фільтрацією – О.Я.Демидієнко, ерозійними процесами – М.К.Шикула, екологією грунту – А.П.Травлєєв. В останні роки все більше уваги надається вивченню еволюції грунтового покриву, класифікації грунтів, направленій зміні грунтотворних процесів під впливом окультурення, розробці і створенню математичних моделей родючості грунтів тощо (М.І.Полупан, Н.М.Бреус, Д.Г.Тихоненко, В.Д.Муха, 1.1.Назаренко, Т.О.Грінченко, М.В.Лісовий, С.А.Балюк та ряд інших дослідників).
Дані про грунти країни підсумовані в таких виданнях: "Атлас почв Украинской ССР" (1979), "Черноземы СССР" (1981), "Полевой определитель почв" (1981 ), "Почвы Украины и повышение их плодородия" (1988) тощо.

Наприкінці минулого століття в аграрному секторі економіки виникли проблеми, які необхідно було нагально розв'язувати:
1) посилення антропогенної ерозії грунтів і втрата грунтової родючості у зв'язку з інтенсифікацією сільського господарства: а)пересушка заболочених земель, втрата поживних речовин і гумусу; б)вторинне засолення грунтів і руйнування грунтової структури: в)переущільнення грунтів у зв'язку із застосуванням на полях важкої техніки.
2) неправильна структура посівних площ і негативна роль обробітку грунту.
3) негативна дія мінеральних добрив, пестицидів.

Вирішенням цих та інших питань, що постали перед сучасним грунтознавством, займається цілий ряд дослідників, прізвища яких навіть перелічити досить проблематично. Крім загальновідомих центрів розвитку грунтознавчої науки в Україні (Київ, Харків), все більшої ваги набувають регіональні школи: Дніпропетровська (А.П.Травлєєв), Рівненська (С.Т.Вознюк), Чернівецька (І.І.Назаренко) тощо.
Перспектива розвитку сучасного грунтознавства зводиться до: а) підвищення ефективності використання меліорації; б) раціонального використання добрив; в) мінімалізації обробітку грунту; г)раціональної структури посівних площ сільськогосподарських угідь, екосистем.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом