Назаренко І.І., Польчина С.М. Нікорич В.А.
Грунтознавство

Основні морфологічні ознаки генетичних горизонтів. Забарвлення грунту. Структура грунту

2.3. Основні морфологічні ознаки генетичних горизонтів

2.3.1 .Забарвлення грунту

Забарвлення грунту – це найбільш доступна і, перш за все, помітна морфологічна ознака, суттєвий показник належності грунту до того чи іншого типу, що визначається кольором тих речовин, з яких він складається, а також гранулометричним складом, фізичним станом і ступенем зволоження.

Багато грунтів одержали назву відповідно до свого забарвлення – підзол, чорнозем, бурозем, сірозем, червонозем, каштановий, коричневий тощо. Ці назви відомі науковцям усього світу. Вони увійшли у термінологічний апарат світового грунтознавства і ми особливо горді з того, що дослідники всіх країн постійно вживають наші, слов'янські терміни. Не кожен український науковець з інших галузей науки похвалиться подібним.
Забарвлення грунту та його окремих горизонтів може дати багато для розуміння суті процесів, що проходять у грунті, його генезису (походження), оскільки воно відображає хімічний склад твердої фази. Ця морфологічна ознака має велике агрономічне значення. Практики-землероби знають, що родючість грунту залежить від багатства його на гумус, а значить – від наявності та інтенсивності чорного або темно-сірого кольору.

За С.О.Захаровим, найбільш важливими для забарвлення грунту є такі три групи сполук: 1) гумус; 2) сполуки заліза; 3) кремнієва кислота, СаСО3 та каолін.
Гумусові речовини в більшості випадків зумовлюють чорне, темно-сіре, сіре забарвлення грунту. Часом чорне забарвлення може бути зумовлене й іншими причинами: невеликими плямами (пунктуаціями) оксидів і гідроксидів марганцю (підзолисті грунти), сірчистого заліза (болотні грунти), материнської породи (юрські глини, вуглисті сланці).
Окисне залізо надає грунтові червоного, брудно-помаранчевого та жовтого кольору. Зі сполук Fe3+ найбільшу роль у забарвленні відіграють його безводні та водні оксиди.
Сполуки закисного заліза надають грунтові сизуватих, зеленуватих, голубуватих тонів (вівіаніт Fe3(PО4)2·H2О в болотних грунтах). Кремнезем (SiO2), вуглекислий кальцій (СаСО3), каолініт (H2Al2Si2O4·H20) зумовлюють білий та білястий колір. У деяких випадках помітну роль у білястих відтінках відіграють гіпс (CaSО4·2H2О), легкорозчинні солі (NaCl, Na2SО4 та інші).
Різне співвідношення вказаних груп речовин визначає велику різноманітність грунтових кольорів, відтінків, зведених С.О.Захаровим в одну схему (рис.2).

Рис. 2. Типи забарвлення грунтів (трикутник Захарова) (доступно при скачуванні повної версії книжки)

На забарвлення впливає структурний стан грунту. Агрегати, що знаходяться в грудкуватому, зернистому або глинистому стані, здаються темнішими, ніж безструктурні. Великий вплив на забарвлення має вологість грунту, вологі грунти здаються темнішими.
Забарвлення грунтів важко охарактеризувати одним кольором, тому треба вказувати ступінь та інтенсивність кольору (наприклад, світло-бурий, темно-бурий), відмічати відтінки (білястий з жовтуватим відтінком), називати проміжні тони (коричнево-сірий, сіро-бурий). У грунтознавстві прийнято домінуючу ознаку вказувати останньою. При неоднорідному забарвленні горизонтів їх характеризують як пістряві або плямисті. При цьому визначають основний тон забарвлення й колір плям.

2.3.2. Структура грунту

Структура – це відмінності (агрегати), на які може розпадатися грунт.
Агрегати складаються зі з'єднаних між собою механічних елементів. Форми, розміри і якісний склад структурних відмінностей у різних грунтах і горизонтах неоднаковий. Розрізняють, за С.О.Захаровим, три основні типи структури, кожен з яких ділиться на дрібніші одиниці (табл. 1, рис. 3). Грунт може бути структурним і безструктурним. При структурному стані маса грунту розділена на відмінності тієї чи іншої форми та величини. При безструктурному стані окремі механічні елементи, що складають грунт, не з'єднані між собою, а існують окремо або залягають суцільною зцементованою масою.

Таблиця 1. Класифікація структурних агрегатів (за С.О.Захаровим) (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Рис. 3. Найголовніші види структури грунту (за С.О.Захаровим) (доступно при скачуванні повної версії книжки)

Структурні відмінності в горизонті не бувають одного розміру і форми. Частіше структура буває змішаною, при описі зазначають це двома або трьома словами в послідовності зростання кількості відповідних агрегатів: грудкувато-зерниста, грудкувато-пластинчато-пилувата і т. ін.
Для різних генетичних горизонтів грунтів характерні певні форми структури: грудкувата, зерниста – для дернових, гумусових горизонтів, пластинчато-лускувата – для елювіальних, горіхувата – для ілювіальних у сірих лісових грунтів тощо.

При оцінці грунтової структури потрібно відрізняти морфологічне поняття структури від агрономічного. В агрономічному розумінні оптимальною є тільки грудкувато-зерниста структура розміром від 0,25 до 10 мм.

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом